УДК 339.56.055
Л.В. Кривенко, д-р екон. наук, проф.,
Л.В. Лощина, канд. екон. наук, доц.,
Українська академія банківської справи НБУ;
В.М. Милашенко, Полтавський інститут бізнесу[1]
Удосконалення управління експортно-імпортними
операціями підприємства
Постановка проблеми. На сьогодні одним з найбільш помітних явищ в
економічному житті України є бурхливий розвиток зовнішньоекономічної
діяльності. Створення в державі ринкової економіки передбачає її відкритість та
інтеграцію у світове господарство. Крім того, стратегічне значення зовнішньої
торгівлі для України зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення
масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови
формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської
системи, органічного включення України в систему глобального розподілу праці.
Важливим чинником інтеграції є наявність в Україні великої кількості підприємств, зорієнтованих на зовнішні ринки. У процесі інтеграції у світовий простір суб’єкти господарювання країни відчувають великі труднощі, які обумовлені не лише зовнішніми, але й внутрішніми факторами. Тому виникає потреба вирішити питання, пов’язані з організацією і управлінням зовнішньоекономічною діяльністю, відносно ефективності експортно-імпортних операцій, а також чинного законодавства у сфері зовнішньої економіки.
Аналіз останніх публікацій. Багато відомих учених-економістів присвячують свої праці вивченню проблеми поліпшення і підвищення ефективності експортно-імпортних операцій. Серед них: Ф.Ф. Бутинець, І.В. Жиглей, В.М. Пархоменко, Г.М. Дроздова, В.Г. Кудлай, М.Я. Стадник, Я.А. Жаліло, Я.Б. Базилюк та ін. Водночас варто зазначити, що проблема управління експортно-імпортними операціями підприємств з урахуванням їх цінової конкурентоспроможності на світовому ринку потребує подальшого дослідження. Саме цим обумовлюється актуальність обраної теми.
Невирішені раніше частини проблеми. Великий ступінь відкритості економіки України супроводжується деформованою структурою експорту та ізольованістю країни від глобальних виробничих мереж, невідповідністю національного законодавства вимогам міжнародних угод, що гальмує подальший розвиток зовнішньоекономічного сектора та економіки країни в цілому й віддаляє Україну від загальних тенденцій розвитку міжнародних торговельних відносин. Надзвичайно складним є питання відпрацювання належних механізмів включення економіки України в сучасні цивілізаційні процеси і структури через вдосконалення управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств.
Мета статті полягає у дослідженні методів управління експортно-імпортними операціями підприємств, внесення конкретних пропозицій щодо вдосконалення управління зовнішньоекономічною діяльністю.
Виклад основного матеріалу. Виходячи з аналізу виробничо-господарських показників ТОВ “ТРІЗ”, питомої ваги експортної виручки та ефективності експортних операцій, можна сказати, що для підприємства одним з найперспективніших напрямків розвитку є розширення зовнішньоекономічної діяльності. Пільги, пов’язані з нульовою ставкою ПДВ при експорті продукції за кордон та можливістю відстрочення податкового зобов’язання шляхом оформлення податкового векселя при імпорті, дозволяють ефективно використовувати обігові кошти.
В такій ситуації важливе значення має діяльність маркетингової служби на підприємстві, яка має сприяти розширенню ринків збуту продукції. На наш погляд, на сьогодні основним напрямком роботи відділу маркетингу має бути прямий вихід на ринки країн Європи, які виступають для підприємства одними з найбільш перспективних споживачів. Для переважної більшості вітчизняних товаровиробників ефективною може бути маркетингова стратегія лідерства за рахунок економії на витратах, тобто стратегія низьких цін.
Одним з напрямків вдосконалення управління експортно-імпортними операціями підприємства має бути процес ціноутворення. Враховуючи цінову стратегію фірми, для підвищення ефективності процесу ціноутворення пропонуємо застосовувати метод орієнтації на ціни конкурентів.
Цей метод включає:
· збір інформації про ціни на товари-аналоги конкурентів;
· приведення за допомогою поправок відповідних цін до умов реалізації на обраному ринку;
· розрахунок середньої ціни, яка і буде базою для визначення конкурентної ціни нашого підприємства.
Ця процедура є досить трудомісткою, і тому для більшої зручності пропонуємо застосувати спеціальну програму, створену на базі табличного редактора Excel. Розглянемо приклад здійснення розрахунку приведеної ціни на насоси відцентровані. Вихідні дані, отримані в результаті збору інформації, представлені у табл. 1, 2.
Таблиця 1
Вихідні дані про ціни на насоси відцентровані
|
Показники |
Дані за прейскурантами |
|||
|
української |
1-ї російської фірми |
шведської |
2-ї російської фірми |
|
|
Джерело
інформації |
Запит |
Прейскурант |
Запит |
Прейскурант |
|
Валюта
ціни |
UAH |
RUR |
USD |
RUR |
|
Ціна |
? |
126000 |
4055 |
104000 |
|
Одиниця
виміру |
шт. |
шт. |
шт. |
шт. |
|
Кількість,
шт. |
10 |
1 |
10 |
1 |
|
Курс
валюти ціни |
– |
0,1776 |
5,0550 |
0,1776 |
|
Ціна
за 1 шт. |
– |
126000 |
4055 |
104000 |
|
Ціна
в UAH |
– |
22378 |
20498 |
18470 |
Як джерела інформації ми використали прейскуранти
російських фірм “ПОДШИПНИК-КРИОГЕН” (м. Орел, Росія) (в таблицях 1-3 –
1-ша фірма) і “ТУРБОНАСОС” (Вороніж, Росія) (в таблицях 2-га фірма) та
комерційну пропозицію зовнішньоекономічної фірми з ПСК “Аскания” (офіційний дистриб’ютор
шведської компанії “ATLAS COPCO COMPRESSOR INTERNATIONAL N.V.”). Вказані
джерела інформації були отримані за допомогою всесвітньої мережі Internet.
Ціни за прейскурантами російських фірм та
запитом компанії із Швеції дорівнюють відповідно 126 тис. рос. рублів, 104 тис.
рос. рублів та 4,055 тис. дол. США за 1 шт. Нам необхідно визначити ціну для
запиту українського постачальника. Інформація із усіх трьох джерел має ряд
розбіжностей як між собою, так і відповідно до умов запиту українського
експортера. Ці розбіжності стосуються валюти ціни, кількості поставленої
продукції, форми розрахунків, моменту платежу та техніко-економічних показників
(табл. 2).
Таблиця 2
Вихідні дані для розрахунку приведеної ціни
|
Країна |
Рік |
Базисні умови |
К-сть, |
Форма |
Рік |
|
Росія
(1-ша фірма) |
2005 |
EXW |
1 |
банківський переказ |
2005 |
|
Швеція |
2005 |
EXW |
10 |
акредитив |
2005 |
|
Росія
(2-га фірма) |
2005 |
EXW |
1 |
банківський переказ |
2005 |
|
Україна |
2005 |
EXW |
10 |
банківський переказ |
2005 |
Виходячи з цього, потрібно привести всі три ціни до єдиних умов запиту українського постачальника з метою визначення базової ціни.
Враховуючи те, що в міжнародній практиці ціни прейскуранта, як правило, перевищують ціни запиту на 15 %, а необхідно здійснити приведення саме до умови запиту, то на ціни прейскурантів слід зробити знижки:
1) –2919 = 22378/1,15 – 22378;
2) –2409 = 18470/1,15 – 18470.
За аналогічною схемою розрахуємо решту поправок. Результати розрахунків представлені в табл. 3.
Таблиця 3
Результати розрахунку приведеної ціни з урахуванням поправок
|
Умови майбутньої угоди |
Поправки до угоди, грн. |
Росія |
Швеція |
Росія |
|
Запит |
Поправка на джерело інформації |
–2919 |
0 |
–249 |
|
2005 р. |
Поправка на рік поставки |
0 |
0 |
0 |
|
EXW |
Поправка по базису |
0 |
0 |
0 |
|
10 шт. |
Поправка на кількість |
–448 |
0 |
–370 |
|
Банківський переказ |
Поправка на форму розрахунку |
0 |
–155 |
0 |
|
2005 р. |
Поправка на момент платежу |
0 |
0 |
0 |
|
Сума поправок |
–3367 |
–155 |
–2779 |
|
|
Ціна з урахуванням поправок |
19011 |
20343 |
15691 |
Поправка на рік поставки розраховується, виходячи з середньорічного росту цін. Поправка по базису залежить від включення транспортних витрат до ціни базису. Оскільки вищевказані умови співпадають, ці поправки дорівнюють нулю. І зважаючи на те, що ТОВ “ТРІЗ” надає цінові знижки при збільшенні обсягів поставки (на 10 штук – 2 %), необхідно розрахувати поправки на кількість. Враховуючи те, що в російських прейскурантах ціни надані на одиницю продукції, слід привести їх до обсягу 10 штук (умова українського запиту). В результаті отримані наступні поправки: –22378 · 0,02 = –448 та –18470 · 0,02 = –370.
Обсяг поставки за запитом Швеції співпадає з обсягом українського запиту, тому в даному випадку поправка на кількість не розраховується.
Поправка на форму розрахунку пов’язана з різною вартістю банківського переказу, акредитиву. Однак російські ціни не потребують поправки, оскільки в даному випадку форма розрахунку “банківський переказ” співпадає з умовами українського запиту. Разом з цим, пропозиція фірми зі Швеції вимагає використання акредитива, вартість якого становить 0,75 %, тому ціна цієї фірми потребує знижки, яка і дорівнюватиме вартості акредитиву:
– 20498 – 20498/(1 – 0,0075)= – 155.
Умова щодо моменту платежу співпадає за всіма джерелами інформації, тому поправка на момент платежу дорівнюватиме нулю. В іншому випадку сума коригувалася б з урахуванням ставки банківського відсотка за кредит. Згідно з приведеною методикою всі поправки підсумовуються, і на цю суму коригуються відповідні вихідні ціни. В результаті отримані наступні значення цін конкурентів: 19011 грн., 20343 грн. та 15691 грн. Середнє їх значення становить 18348 грн. Саме ця ціна найбільш реально відображає світовий рівень цін на насоси і може служити базою для майбутніх переговорів з контрагентом. Якщо ми звернемося до ціни, за якою сьогодні продається аналогічна продукція (16200 грн. за даними прейскуранта ТОВ), то різниця між нею та розрахованою ціною, що відображає світовий рівень цін (18483 грн.), складатиме 2148 грн. Ця різниця може служити однією з конкурентних переваг заводу в разі, якщо він вийде прямо на кінцевих споживачів своєї продукції.
Висновки. Зовнішньоекономічна діяльність на даному етапі життєдіяльності вітчизняного підприємства є пріоритетним та перспективним напрямком. З метою удосконалення управління експортно-імпортними операціями, на нашу думку, слід запропонувати такі заходи:
· розробка маркетингової стратегії виходу на ринки Європи, орієнтованої на низькі ціни;
· підвищення обережності у підході до вибору контрагентів та до оформлення контрактів;
· визначення факторів збільшення експортної виручки підприємства (зростання кількості товарів, що експортуються);
· використання розробленого на базі табличного редактора Excel методу орієнтації на ціни конкурентів для підвищення ефективності процесу ціноутворення;
· визначення конкурентних переваг підприємства за ціною на світовому ринку.
Список літератури
1. Бутинець Ф.Ф., Жиглей І.В., Пархоменко В.М. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності: Підручник. – Житомир: ПП Рута, 2002. – 544 с.
2. Дроздова Г.М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства: Навч. посібник. – Київ: ЦУЛ, 2002.
3. Кудлай В.Г. Особливості експортно-імпортної діяльності у зовнішньоекономічній діяльності підприємств України // Економіка. Фінанси. Право (укр.). – 2006. – № 3. – С. 3-10.
4. Основи міжнародної торгівлі / Ред. Ю.Г. Козак. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 652 с.
5. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.91 № 960-ХП // www.rada.gov.ua.
6.
Стадник М.Я. Методика визначення
потенціалу міжнародної діяльності
підприємства на ринках високотехнологічної та інноваційної продукції //
Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 1. – С. 126-129.
7. Сучасні економічні тенденції та нова парадигма економічної стратегії України / Я.А. Жаліло, Я.Б. Базилюк / Національний інститут стратегічних досліджень. – К.: Знання України, 2005. – 96 с.
Отримано 16.02.2007
УДК
657.1
З.В. Назаренко, канд. экон. наук, доц.,
Украинская академия банковского дела НБУ;
А.С. Пилецкий, Сумский филиал АО “ВАБанк”[2]
НЕОПРЕДЕЛЁННОСТЬ В СУЩНОСТИ УПРАВЛЕНЧЕСКОГО УЧЁТА
Постановка проблемы. Реабилитирующим путеводителем в становлении и
развитии управленческого учёта в Украине, теперь уже исторически отошедшей от бывшего
СССР и ставшей самостоятельной страной, должен стать многовековой зарубежный
опыт рыночной экономики. На сегодняшний день сделано немало: бухгалтерский учёт
преобразован с учётом требований международных стандартов и разделён теоретически
на финансовый и управленческий учёт. Однако до настоящего времени продолжает
существовать единый интегрированный учёт со всеми вытекающими отсюда
последствиями: учёт ведётся для учёта, а не для принятия управленческих
решений, направленных на повышение эффективности управленческой и хозяйственной
деятельности. Управленческий учёт практически недооценивается, хотя интерес к нему
наблюдается во всем мире. Для нестабильной экономики Украины это имеет
немаловажное значение. И поэтому на сегодняшний день на страницах печати оживлённо
обсуждаются вопросы, связанные как с бухгалтерским, так и управленческим
учётом.
Анализ
последних исследований и публикаций. Управленческий учёт на подавляющем
большинстве отечественных предприятий еще не сформировался, но в теоретическом
плане для изучения данной дисциплины в вузах, колледжах программа определена. В
этом большая заслуга принадлежит таким зарубежным ученым, как: К. Друри,
Д. Рису, Т. Скоуну, Д. Фостеру, Ч. Хорнгрену, Р. Энтони,
Т. Карповой, а также отечественным: Ф. Бутынцу,
И. Белоусовой, М. Вахрушевой, С. Голову, В. Лень, Л.
Нападовской, С. Николаевой, В. Палию, М. Пушкарю,
В. Чернову, В. Чумаченко, А. Шеремету и многим другим. В Украине о
Законе “Об управленческом учёте” говорят шестой год. Управленческий учёт
представляется подсистемой в разных системах, самостоятельной системой и в
других проявлениях. Вместе с тем вопрос, касающийся сущности управленческого
учёта, остается и по сегодняшний день открытым.
Цель исследования. Попытаемся высказать собственный взгляд на данную
проблему с учётом литературы о сущности управленческого учёта, его элементах и
понятии.
Изложение основного материала. Все элементы метода бухгалтерского учёта определяют
чётко выстроенную и регламентируемую законодательно-нормативными документами
систему, в которой и осуществляется современный учёт. Информацией при этом
можно считать целенаправленно обработанные данные, которые могут использоваться
не только в учёте, но и в других экономических сферах: планировании, анализе,
контроле и т. д. Естественно, бухгалтерский учёт удовлетворить все эти и другие
потребности не может. Для управления предприятием необходима не только
информация, связанная с прошлыми операциями, а также информация
организационного порядка, позволяющая определить дифференциацию служб на предприятии;
соотношение своих товаров на рынках, спрос и предложение на них; процесс
планирования, стимулирования труда рабочих и другие прогностические функции. В
этих целях, как свидетельствует многовековой зарубежный опыт, создавались новые
теории, апробировались на практике, вырабатывались прогрессивные системы, методы,
приемы, подходы, принимались управленческие решения, в итоге появился
управленческий учёт.
Становление
управленческого учёта как науки осуществлялось постепенно и длительно (почти
200 лет) и состоялось к 60 гг. ХХ столетия, а к 70 гг. и по сегодняшний день зарубежные
ученые уже рассматривают проблемы стратегического управленческого учёта, а управленческий
учёт считается как должным. В Украине с
Произошло нарушение
закономерностей в масштабах экономического времени и пространства, что
естественно привело к сложности, с которой встретились отечественные учёные при
исследовании сущности и элементов управленческого учёта, а в целом становления
его как системы. Если допустить, что пространственный фактор можно проигнорировать,
то временной вряд ли. Потому что исторически аспекты управленческого учёта в
зарубежной практике отрабатывались с целью повышения эффективности производства
и рентабельности, а в нашей экономике частные предприятия без
управленческого учёта знают, ради чего они работают, в противном случае их просто
не будет. При этом многие государственные и коллективные, например,
сельскохозяйственные предприятия поставлены в условия ожидания, что и их
когда-то купят заботливые частные руки. Надо полагать, что сложившаяся
зарубежная управленческая система со своими закономерностями применительно к
нашей экономике нуждается в корректировке, тогда можно сохранить сущность
экономического понятия, и, наоборот, при отсутствии и увеличении количества нарушений
можно породить непредсказуемую анархию, другими словами – хаос.
Методология и методика
управленческого учёта имеют ряд специфических черт, которые не присущи
традиционному бухгалтерскому учёту. Управленческий учёт использует информацию,
которая касается будущих действий и фактов, что обусловливает необходимость фактора
неопределённости. Общеизвестно, что, касаясь самой сущности предмета
исследования, мы касаемся его действительной формы проявления и существования [1, с. 9-12, с.
14]. К содержанию управленческого учёта это не относится хотя бы по той
причине, что управленческий учёт нельзя ограничить формой, имеющей внешние очертания.
Следовательно, управленческий учёт является предметом неопределенной формы.
Информация, состоящая из
обстоятельств, положений и т.д., порождающая и определяющая управленческие
решения, проявляет свойства управленческого учёта и связи, выражаемые в
определённой форме, неотделимые от неё. Другими словами, когда достигается
единство формы и содержания, для оценки возможности события, происходящего в
той или иной ситуации, для принятия решения мы можем использовать объективные
значения. Упрощённо это можно представить как смену времен года, когда,
ориентируясь на погоду, мы заранее предусматриваем одежду, обувь, питание, но
это только касается формы и содержания, есть еще пространство и время. Другой
пример: учёт процессов хозяйственной деятельности чётко обеспечивается
нормативно-законодательными документами, документацией и всеми остальными
элементами метода бухгалтерского учёта. В результате можно сделать вывод, что
получение информации основывается на превращениях реального мира. В иных
ситуациях будет присутствовать субъективный подход. Сущность управленческого
учёта и его элементов в таком случае должна иметь единую природу познания,
связанную с действиями их проявления.
Среди научных разработок в последние годы появились
интересные работы о взаимосвязи сущности, принципов, организационных подходов, элементов
и т.д. И главное, что в них просматривается то, что все экономические ситуации,
процессы и явления развиваются циклически, поэтому становление управленческого
учёта происходит в системе, подчинённой правилам и закономерностям,
которые и должны быть учтены в ходе отработки её концепции [2, с. 55-57,
3, с. 13-15]. Появление таких работ является закономерным, потому что писать
о зарубежном управленческом опыте бесконечно не имеет смысла. Это не решает
наших проблем. При этом мы никак не можем согласиться с мнением отдельных авторов,
что управленческий учёт базируется на общепринятых принципах бухгалтерского
учёта, а выделение принципов управленческого учёта как науки не является необходимым
[5, с. 167-175]. Самым же убедительным доводом служит то, что предприятия
Украины, оказавшиеся в условиях изменения своей деятельности, сталкиваются с
проблемами управленческого учёта. Прежде всего, проблемы возникают с
разработкой методик получения, обработки и передачи информации, связанной
с освоением новых технологий, видов продукции, деятельности рынков и т.д.,
управленческому персоналу [4, с. 121-127]. Изменение деятельности повлекло
за собой целый ряд научных разработок, подчёркивающих состояние не только внутреннего,
но и внешнего управленческого учёта при дифференциации деятельности
предприятия. Как нам представляется, решать на современном уровне рыночных
отношений отдельно внутренние проблемы без увязки их с факторами внешнего мира
недопустимо. А выход из создавшейся ситуации, наверное, есть.
Наглядным примером может
служить ЗОО “Крафт Фудз Украина” Сумской области. Структура записей в
накопительных документах выполняется в системе управления предприятием и
отчётностью, и управленческий учёт находится там же, а не в системе бухгалтерского
учёта. Отдел информации обеспечивает информацией все центры системы, что
включают в себя функциональные направления управленческого учёта, которые
являются его элементами. Предприятие работает в условиях достаточно высокого
уровня экономических отношений, подчинённых единой цели, и при устранении анархии
в её деятельности.
Выводы. Таким образом, учитывая практический опыт исследуемого предприятия и
теоретические разработки учёных, можно сделать следующие выводы: сущность
управленческого учёта должна определяться, прежде всего, условиями, в которых
будет осуществляться деятельность предприятия; постановкой целей управленческого
учёта и набором задач, связанных с внедрением управленческого учёта, его
организацией, разработкой единой системы подготовки и принятия
управленческих решений. Ценность управленческого учёта для системы управления
предприятием будет определяться количеством и качеством прогнозов, которые
позволят принимать управленческие решения в условиях неопределённости.
Список литературы
1. Егорова Е.Е. Ещё раз о сущности риска и системном подходе // Управление риском. – 2002. – № 2. – С. 9-12.
2. Куницына Н.Н. Исследование сущности хозяйственных рисков // Финансовый бизнес. – 2002. – С. 55-57.
3. Куницына Н.Н. Теория динамического
развития экономики в условиях неопределённости и риска
//Управление риском. – 2002. – № 2. – С. 13-15.
4. Корінько М.Д. Управлінський
облік при диверсифікації // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 2(44).
– С. 121-127.
5. Рабошук А.В. Сутність і принципи управлінського обліку // Вісник ЖДТУ. – 2005. – № 2 (32). – С. 167-175.
Получено
07.02.2007
УДК 368.025.66(477)
О.С. Журавка, Українська академія банківської справи НБУ[3]
Проблемні аспекти страхування фінансових ризиків в Україні
Постановка проблеми. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання, фінансово-кредитних установ пов’язана з багатьма ризиками, ступінь впливу яких на результати їхньої фінансової діяльності значно підвищується з переходом до ринкової економіки. Ризики, які супроводжують цю діяльність, виділяються в окрему групу фінансових ризиків, що відіграють найбільш значну роль у загальному “портфелі ризиків”. Збільшення ступеня впливу фінансових ризиків на результати фінансової діяльності господарюючих суб’єктів пов’язане з швидкою зміною економічної ситуації в країні і кон’юнктури фінансового ринку, розширенням сфери фінансово-кредитних відносин, появою нових фінансових технологій та інструментів. На основі обслуговування різноманітних ризиків фінансового характеру сформувалася так звана сфера фінансового страхування. Програма розвитку страхового ринку України на 2005-2007 рр. визначила завдання зі створення спеціалізованих програм страхування фінансових ризиків суб’єктів підприємництва одним із пріоритетних. Отже, напрямок страхової діяльності, пов’язаний із мінімізацією фінансових ризиків, не лише вимагає, а й заслуговує глибокого вивчення й теоретичного узагальнення як на основі вітчизняної практики, так і з урахуванням зарубіжного досвіду.
Аналіз
публікацій. Дослідженню теорії
фінансових ризиків, питанням страхування фінансово-кредитних ризиків присвятили
свої праці такі відомі зарубіжні та вітчизняні вчені-економісти, як: І.А. Бланк, М.С. Клапків, Н.Н. Внукова, Д. Фарни, Л. Хорін, Т. Вейган, Ж. Перар, К.С. Воблий, С.С. Осадець, А.А. Гвозденко, В.В. Глущенко, Я.П. Шумелда та ряд інших.
Метою статті є дослідження поняття фінансового ризику, розгляд теоретичних засад і практичних аспектів страхування фінансових ризиків.
Виклад основного матеріалу. Страхування фінансових ризиків є одним із найбільш складних та проблемних видів страхування. Ця нова підгалузь майнового страхування розпочала розвиватись в Україні лише на початку 90-х років минулого століття. Короткий період розвитку страхування фінансових ризиків не дозволив виробити єдине тлумачення цього поняття та дати уніфіковану класифікацію його видів. Незважаючи на те, що цей вид страхових послуг регламентується Законом України “Про страхування”, чіткого визначення та класифікації фінансових або комерційних ризиків у чинному законодавстві немає.
Проблеми виникають вже на етапі з’ясування, які ж саме ризики належать до фінансових. Теоретична та методологічна складності змісту і сутності фінансових ризиків зумовили їх розгляд і визначення окремими авторами у широкому та вузькому значеннях.
У широкому значенні фінансові ризики – це ризики, які характеризуються ймовірністю втрат фінансових ресурсів (грошових коштів) у підприємницькій діяльності. У цьому значенні поняття “фінансовий ризик” тотожне поняттю “комерційний (підприємницький) ризик”, яке містить цілий комплекс різних ризиків: майнових, виробничих, торговельних тощо. Поняття “фінансовий ризик” також використовується у більш вузькому значенні як частина комерційних ризиків, пов’язана з ймовірністю фінансових втрат внаслідок операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах [3].
Світова практика зводить класифікацію фінансових ризиків до наступних:
· ризик зниження фінансової стійкості;
· ризик неплатоспроможності;
· інвестиційний ризик;
· інфляційний ризик;
· процентний ризик;
· валютний ризик;
· депозитний ризик;
· кредитний ризик;
· податковий ризик;
· структурний ризик;
· криміногенний ризик.
Отже, для кращого розуміння суті страхування фінансових ризиків в першу чергу необхідно визначити поняття, розмежувати фінансові та кредитні ризики, здійснити класифікацію видів страхування, а після цього пояснити механізм їхнього здійснення та розвиток цього виду страхування в Україні.
Фінансові ризики можна охарактеризувати як сукупність імовірних небажаних подій при здійсненні фінансово-кредитних операцій, сутність яких полягає в тому, що партнер підприємства чи банку не може виконати взятих на себе грошових зобов’язань, а підприємство чи банк не може добитись їхнього виконання засобами, передбаченими угодою (контрактом) [6]. Особливістю фінансового ризику є ймовірність збитку внаслідок проведення операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій із цінними паперами.
Як видно з визначення, фінансові ризики можна розділити на дві групи: фінансові і кредитні. Єдиної думки серед вчених і практиків щодо такого поділу та сутності цих понять немає. Як у вітчизняній, так і у зарубіжній літературі поняття “фінансові” і “кредитні” часто ототожнюють, вважаючи, що термін “фінансові ризики” охоплює також і кредитні ризики, або вживають поняття “фінансово-кредитні ризики”. Не дає чіткого розмежування українська та європейська система класифікації страхування [2, 3, 6].
У страховій практиці фінансові та кредитні ризики можна умовно розмежувати за суб’єктами виникнення. На цій підставі фінансовими слід вважати ризики, які виникають у суб’єктів господарювання, переважно у підприємств виробничої сфери, в процесі розрахунків за поставлену продукцію, виконані роботи або надані послуги. До них також відносять прямі ризики втрати або зменшення прибутку (доходу) внаслідок перерв у виробництві, а також втрати або недотримання прибутку (доходу) при інвестиційних операціях.
Таким чином, під фінансовим ризиком підприємства розуміється ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходу чи капіталу у ситуації невизначеності умов здійснення його фінансової діяльності.
Конкретними різновидами фінансових ризиків підприємства вважають:
· ризики неплатежу (невиконання зобов’язань згідно з договорами, несплата платежів при продажі товарів в кредит та при лізингових операціях);
· неотримання прибутку при інвестиційних операціях;
· втрати або зменшення прибутку внаслідок непередбачуваних обставин;
· депозитний ризик (можливість неповернення депозитних вкладів (непогашення депозитних сертифікатів) зустрічається досить рідко і пов’язаний з неправильною оцінкою або невдалим вибором комерційного банку для здійснення депозитних операцій підприємства.
Законом України “Про страхування” (у редакції від 4 жовтня 2001 р. № 2745-III) передбачено кілька видів страхування фінансових ризиків. До них, в першу чергу, належить власне страхування фінансових ризиків, яке на практиці може називатись “страхування фінансових ризиків”, “страхування ризиків неплатежу” або “страхування виконання договірних зобов’язань”. За цим видом ризиків здійснюється також страхування втрат прибутку внаслідок перерв у виробництві, що реалізується у так званому “пакетному режимі”, тобто одночасно зі страхуванням майна від вогневих ризиків, стихійних явищ та ін. Законом передбачене також “страхування інвестицій”, тобто доходу від інвестиційних операцій, а також “страхування виданих та прийнятих гарантій” [5].
До страхування фінансових ризиків належить, хоч і з деякими застереженнями, страхування біржових та валютних ризиків (страхування від зміни курсів валют). Цей вид страхування практикується в багатьох країнах світу з метою стимулювання розвитку зовнішньої торгівлі для підприємств-експортерів. Він надає гарантії та забезпечує відшкодування збитків, що зазнали зовнішньоторговельні суб’єкти в результаті зміни валютних курсів. Цей вид страхування майже не застосовується в Україні, що обумовлено нерозвиненістю ринкових відносин. Крім того, на вітчизняних ринках домінують поточні контракти, коли реалізуються угоди на купівлю-продаж обумовленого активу з його негайною оплатою (або передоплатою) й постачанням. На поточному та навіть та форвардному ринках часто відбувається порушення умов або ж відмова від виконання укладених контрактів, особливо з боку постачальника (продавця). Тому в правила торгівлі на багатьох біржах включені положення про те, що біржа приймає на себе відповідальність за збитки, зумовлені невиконанням умов угоди одним з контрагентів.
Вказана відповідальність учасників біржі за виконання умов контрактів може бути об’єктом страхування. У світовій практиці страхуються збитки учасників біржових угод, що зумовлені шахрайством або неплатоспроможністю їхніх контрагентів, а також збитки самої біржі. Враховуючи, що страхова відповідальність за збитки при здійсненні (чи нездійсненні) біржових угод лежить виключно на страховій компанії, біржа не завжди намагається прискіпливо обирати собі клієнтів, здійснювати відбір учасників торгів, контролювати виконання ними умов контрактів. Тому страхування біржових контрактів доцільно проводити у вигляді взаємного біржового страхування або через акціонерні страхові компанії за участю капіталу біржі (коли пов’язуються взаємною зацікавленістю біржа й страховик).
Страхування валютних ризиків зумовлене специфічними умовами зовнішньоекономічних
контрактів. Турботою українських страховиків, природно, повинен бути,
насамперед, захист вітчизняних експортерів, імпортерів та інших учасників
зовнішньоекономічних відносин.
Страхування валютних ризиків необхідне, в першу чергу, для відшкодування таких можливих втрат:
· по-перше, пов’язаних із виробництвом експортної продукції в разі відмови від її оплати зарубіжним імпортером через будь-які причини;
· по-друге, збитків від неплатежів за поставлені товари, виконані роботи й надані послуги в разі загострення фінансового становища або навіть банкрутства іноземного партнера; страхуються і збитки, зумовлені політичною нестабільністю в країні імпортера;
· по-третє, страхуванню підлягають збитки від коливань валютних курсів за період від укладання контракту до сплати за ним, які негативно впливають на купівельну здатність валюти платежу.
Зазначимо, що в перших двох випадках йшлося про втрати для вітчизняного експортера. В третьому ж випадку збитки можуть стосуватись як експортера, так і зарубіжного покупця. Перший несе збитки при зниженні курсу валюти платежу, другий – в разі його підвищення.
В загальному розумінні захист від валютних ризиків включає використання захисних застережень в контрактах, прогнозування динаміки валютних курсів тощо, але це виходить за рамки страхування.
Під кредитними слід розуміти ризики, які виникають у комерційних банків при здійсненні ними активних операцій. Найчастіше кредитний ризик виявляється у неповерненні позичальником отриманого кредиту і несплаті відсотків за користування ним. Класифікація кредитних ризиків є більш деталізованою. Вона передбачає ризик загальної неплатоспроможності та ризики непогашення окремих видів кредитів: експортного, споживчого, іпотечного, сільськогосподарського тощо.
Практика страхування кредитів в Україні переважно має три форми:
· страхування ризику непогашення кредиту;
· страхування позичальником відповідальності за неповернення кредиту;
· страхування позичальником предмета застави.
Законом України “Про страхування” передбачено один вид добровільного
страхування кредитних ризиків – страхування кредитів (в тому числі
відповідальності позичальника за непогашення кредиту) [5].
Узагальнюючи викладений матеріал та беручи до
уваги практичний досвід вітчизняних страхових компаній, можна виділити типові
страхові програми, які реально пропонуються в Україні для страхування
фінансових ризиків (табл. 1).
Таблиця 1
Основні види страхування фінансових ризиків
|
Види |
Назва основного ризику |
Розмір |
|
Страхування ризику |
Невиконання або неналежне
виконання платіжних зобов’язань перед страхувальником щодо оплати виконаних
страхувальником робіт, поставлених товарів або наданих послуг згідно з укладеним
договором |
Вартість поставлених |
|
Страхування |
Неотримання або отримання
в меншому розмірі, ніж це передбачено проектом, прибутку від інвестування
коштів внаслідок: помилок в експертній оцінці проекту; невиконання запланованих
робіт |
Проектна (планова) |
|
Втрата прибутку |
Зменшення прибутку
внаслідок перерв у виробництві, зумовлених страховими випадками, передбаченими
в основному договорі страхування майна (вогневі ризики і ризики стихійних
явищ, аварії |
Запланований |
|
Страхування ризику неповернення
кредиту |
Невиконання зобов’язань
позичальника згідно |
Величина кредиту |
На сьогодні ліцензію на страхування фінансових ризиків вважає за
потрібне мати кожна серйозна страхова компанія, хоча ще 10 років тому
страхуванням фінансових ризиків в Україні займалося дуже мало страхових
компаній. Існувала поширена думка про те, що страхувати ці ризики неможливо.
Однак, за офіційними даними, останні кілька років цей вид страхування займає
приблизно половину всього сегмента майнового страхування. За даними Держфінпослуг,
вже у 2004 р. із загального обсягу зібраних страхових премій у сумі 19,43
млрд. грн. майже половина – 8,97 млрд. грн. – припадала на
страхування фінансових ризиків. Тобто за останні роки ситуація різко змінилася,
і збір премій з даного виду страхування з кожним роком зростає. Цікавою є
динаміка такого зростання: у 2001 р. на страхування фінансових ризиків
припало 0,9 млрд. грн. премій, у 2002 р. – 1,63 млрд. грн.
премій, у 2003 р. – 4,44 млрд. грн., у 2004 р. –
8,97 млрд. грн., у 2005 р. – 9,02 млрд. грн., за 9
місяців 2006 р. – 4,6 млрд. грн. [7].
Збитковість страхування фінансових ризиків (співвідношення виплат та платежів) становить приблизно 4-5 %, тому страхові компанії здійснюють жорсткий відбір страхувальників. У середньому, з п’яти звернень щодо страхування фінансових ризиків задовольняється лише одне. Проводиться детальний аналіз фінансово-економічних показників діяльності клієнта та його контрагентів, їх позицій на ринку та кредитної історії сторони, яка має виконати зобов’язання, а також досвіду взаємодії клієнта з даним контрагентом. Крім того, уважно вивчається контракт, коректність та відповідність законодавству його окремих положень (страхова компанія може навіть давати рекомендації клієнту для мінімізації його ризиків).
Негативною стороною цього виду страхування є також те, що деякі підприємства використовують фінансові ризики як додатковий засіб фінансування, наприклад, страхують проекти, які дорого коштують, перекладаючи весь ризик на страхову компанію; реалізують через цю галузь страхування різні “фінансові схеми” з метою податкової оптимізації, переведення коштів у готівку тощо. Страхові компанії у відповідь встановлюють високий рівень франшизи (від 8 до 15 % страхової суми), досить високі страхові тарифи (середній тариф встановлюється на рівні 5-7 % і вище залежно від ризиковості та строку страхування), обумовлюють специфічні умови страхування [7].
Однак, плідна співпраця страховиків з банківськими установами та постійними клієнтами дозволяє усвідомити необхідність та позитивність впровадження цього виду страхування. Сьогодні найбільш розвинутою у страхуванні фінансових ризиків є окрема галузь – споживче кредитування (майже половина договорів зі страхування фінансових ризиків припадає на страхування ризиків споживчого кредитування). У страхуванні споживчих кредитів присутні усі вимоги, які зазвичай ставляться страховиками до клієнтів: застава (придбане майно), обмежена страхова сума (як правило, однорідні прогнозовані суми). Страховики із задоволенням на це йдуть ще й тому, що поряд зі страхуванням фінансових зобов’язань по споживчих кредитах, згідно з Законом України “Про заставу”, страхується і придбане майно – автомобіль, квартира чи побутова техніка. Страхування товарного кредитування також користується великим попитом. У цьому випадку страхова компанія гарантує виплату коштів за товари у зазначений термін. Багато звернень (з кожним роком їх стає дедалі більше) надходить щодо страхування фінансових ризиків, пов’язаних з інвестиційною діяльністю. Дуже часто підприємці демонструють свій бізнес-план, проте не мають ліквідної застави для залучення коштів під його реалізацію. Страховий поліс для них – єдиний шанс отримати у банку кредит. Активно розвивається галузь страхування, пов’язана з пластиковими картками. Це чи не єдиний випадок, коли йдеться про чистий фінансовий ризик, і застава тут не потрібна. Страхують від несанкціонованого використання пластикових карток, їх викрадення. Також активно розвивається страхування овердрафта – різновиду кредитного ризику.
Висновки. В контексті розглянутих питань доцільно зробити наступні висновки:
1. Фінансові ризики трактуються як невиконання або неналежне виконання з певних причин страхувальником або його контрагентом фінансових чи інших договірних зобов’язань за укладеними між ними угодами. До фінансових ризиків, що можуть бути застрахованими, належать: ризики неплатежу; ризики, пов’язані з банківськими кредитами; товарними кредитами; інвестиціями; виданими (прийнятими) гарантіями. Також до фінансових ризиків належать депозитний, валютний, інфляційний та деякі інші ризики.
2. Страхування фінансових ризиків в Україні розвивається і з кожним роком стає все перспективнішим. Основним чинником зростання його популярності є збільшення обсягів споживчого кредитування і товарного кредитування.
3. Ринок страхування фінансових ризиків розширюватиметься, що пов’язано з розвитком спеціалізації цього виду страхування, підвищенням рівня фінансової культури підприємств і банків у сфері управління ризиками. У цьому сегменті можна також прогнозувати розширення незабаром спектра послуг, наприклад, страхування валютних ризиків, страхування збитків, пов’язаних із зупиненням виробництва, страхування прибутку та інші інноваційні страхові продукти, які раніше не підлягали страхуванню.
4. Оскільки більшість фінансових схем здійснюється саме за допомогою страхування фінансових ризиків, необхідна зміна законодавчої бази, зокрема Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у частині віднесення витрат на вищезгадане страхування з валових витрат на валові доходи підприємства чи застосування інших регуляторних норм.
Список літератури
1.
Бланк И.А. Управление
финансовыми рисками. – К.: Ника-Центр, 2005. – 600 с.
2. Гвозденко А.А. Финансово-экономические методы страхования. – Москва: Финансы и статистика, 2000. – 184 с.
3. Клапків М.С. Страхування фінансових ризиків. – Тернопіль: Економічна думка & Карт-бланш, 2002. – 570 c.
4. Пісоцька Р. Застрахувати можна фінансові ризики лише з надійним партнером // Молодь і підприємництво. – 2004. – № 11. – С. 3-5.
5. Про страхування: Закон України від 04.10.2001 № 2745-ІІІ // www.rada.gov.ua.
6. Шумелда Ярослав. Страхування. Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей. – Тернопіль: Джура, 2004. – 280 с.
7. www.business.if.ua.
Отримано 14.02.2007
УДК 336.71:65.011
С.Б. Єгоричева, канд. екон. наук, доц.,
Полтавський університет споживчої кооперації України[4]
МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ
РЕІНЖИНІРИНГУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
Постановка проблеми. Однією з ключових
характеристик сучасних лідерів будь-якого бізнесу, у тому числі банківського, є
швидка реакція на зміни зовнішнього середовища, у першу чергу – споживацьких
уподобань. Причому встановлено, що основу успіху складає не сам продукт чи
послуга, що виробляються, а якість процесів їх формування і, відповідно, рівень
кваліфікації та компетентності персоналу.
Тому у сучасних умовах постійного підвищення вимог до капіталізації банківських установ, загострення конкуренції з боку іноземного банківського капіталу, активного розвитку інших секторів фінансового ринку, які приваблюють клієнтів новими можливостями як в інвестуванні, так і позичанні коштів, українські комерційні банки повинні приділяти особливу увагу вдосконаленню і оптимізації бізнес-процесів власної діяльності, що здійснюється на основі методології реінжинірингу.
Нове бачення управлінських проблем комерційних банків та його застосування на практиці надзвичайно важливі не тільки внаслідок високої нестабільності зовнішнього середовища бізнесу в Україні, але і для підтримки ефективності та сталості банківської системи, що сприятиме пожвавленню ділової активності у реальному секторі української економіки.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останнім часом проблеми реінжинірингу бізнес-процесів стають предметом наукових досліджень не тільки у зарубіжній, а і вітчизняній літературі. Серед авторів, які досліджували цю проблему – В. Дем’яненко, В. Міщенко, І. Малюкова, В. Крикун, В. Рибальченко. Разом з тим, фундаментальними дослідженнями у сфері реінжинірингу комерційних банків залишаються роботи зарубіжних вчених Пола Аллена [1] та А.В. Тютюнника [7].
Невирішені раніше частини проблеми. Практичний досвід проведення реінжинірингу в усьому світі, його успіхи та невдачі свідчать про необхідність визначення певних методологічних підходів, принципів, етапів його проведення, чіткої постановки цілей і окреслення очікуваних результатів. Оскільки банківський бізнес як за своєю суттю, так і за механізмами регулювання має певну специфіку, то вищеназвані проблеми не втрачають своєї актуальності по відношенню до перспектив розвитку банківського сектора України.
Виклад основного матеріалу. У середині 80-х років минулого століття, коли можливості екстенсивного росту компаній, і перш за все у США, були вже вичерпані, спеціалісти з управлінських технологій у пошуках можливостей радикального підвищення ефективності, прибутковості і вартості бізнесу звернули увагу на проблему ефективності реалізації бізнес-процесів. Саме їх реінжиніринг (BPR – Business Process Reengineering) став одним з найважливіших важелів успішної перебудови американських компаній, дозволив їм повернути світове лідерство в ефективності та забезпечити сталий ріст американської економіки і фінансового ринку.
Разом з цим, термін “процесний підхід” був введений тільки у міжнародних стандартах ISO серії 9000:2000, в яких декларується, що “бажаного результату досягають ефективніше, якщо діяльністю та пов’язаними з нею ресурсами управляють як процесом” [6, с. 6].
З цього випливає, що для забезпечення свого ефективного функціонування організації повинні виділяти у власній діяльності взаємопов’язані бізнес-процеси та управляти ними. Часто вихід одного процесу безпосередньо є входом наступного, у результаті чого діяльність компанії представляється у вигляді послідовності певних взаємопов’язаних процедур.
Тому саме бізнес-процес, бізнес-система, ділова процедура є базовими поняттями реінжинірингу. Процес, за визначенням стандарту ISO 9000:2000, – це сукупність взаємопов’язаних або взаємодійних видів діяльності, яка перетворює входи на виходи [6, с. 11]. Іншими словами, це послідовність внутрішніх і взаємозалежних функціональних дій для випуску продукції або окремих її компонентів.
Бізнес-систему можна визначити як пов’язану сукупність бізнес-процесів, кінцевою метою якої є випуск продукції. Ділова процедура – це функція, завдання, ланцюг подій, що відбуваються протягом певного проміжку часу і мають пізнаваний результат.
Структура більшості українських організацій, що має витоки ще з командно-адміністративної системи, є жорстко ієрархічною і бюрократизованою, і комерційні банки тут не є виключенням. Вона будується за принципом “посудин, що не сполучаються”, коли всі великі функціональні підрозділи діють ізольовано один від одного, а міжфункціональне управління є доволі слабким. У цих умовах статус, влада, можливість контролю, амбіції мають для людей суттєво більше значення, ніж ефективність, горизонтальне співробітництво і служіння інтересам споживачів.
Процесний підхід вводить новий тип управління, при якому долаються існуючі бар’єри між різними функціональними одиницями, що дозволяє об’єднувати зусилля всіх підрозділів і сконцентрувати їх на досягненні головних цілей організації.
На нашу думку, переваги процесного підходу до управління комерційними банками проявляються в їх прискореній реакції як на внутрішні, так і на зовнішні зміни. Більш докладно це можна сформулювати наступним чином:
· можливість забезпечення злагодженості дій керівників і спеціалістів банку для досягнення запланованих результатів, фокусування зусиль усіх підрозділів і працівників на досягненні спільних цілей;
· “прозорість” банку для власного керівництва, можливість отримання інформації у реальному часі за рахунок розвитку системи поточного і наступного контролю та аналізу;
· підвищення рівня мотивації працівників банку та усвідомлення ними своїх повноважень та обов’язків;
· більш низькі витрати і більш короткі строки організації нових циклів надання послуг;
· покращення якості і передбачуваність результатів роботи;
· забезпечення довіри клієнтів та інших зацікавлених сторін до стабільного і надійного функціонування банку.
Умовно всі бізнес-процеси банку можна поділити на три групи: основні, які створюють додаткову вартість для клієнтів; процеси супроводження або управління бізнесом – стратегічне планування, визначення політики банку, забезпечення взаємодії із зовнішніми організаціями та клієнтами, забезпечення доступності необхідних ресурсів; та допоміжні. Разом з тим, за твердженням експертів, 65 % операцій, що виконуються персоналом у західних компаніях, не потрібні і не додають вартості, 30 % хоч не створюють додаткової вартості, але без них не обійтися, і тільки 5 % – дійсно підвищують вартість [3]. Тому основні зусилля у процесі здійснення проектів реінжинірингу повинні бути спрямовані на ліквідацію “зайвих” операцій, оптимізацію процесів супроводження бізнесу і підвищення ефективності основних бізнес-процесів.
Видами реінжинірингу є кризовий [4] та реінжиніринг розвитку. У першому випадку мова йде про вирішення дуже складних проблем організації, яка знаходиться у стані кризи або на межі банкрутства, і потрібен комплекс заходів, який би дозволив виправити ситуацію. Реінжиніринг розвитку застосовується тоді, коли організація працює у нормальному режимі, але погіршилися динаміка розвитку та конкурентна позиція, зростає собівартість та зменшується ефективність виробництва.
Яким чином можна дізнатися, що у банку є певні проблеми у бізнес-процесах? Як правило, проблемні бізнес-процеси відрізняються складною керованістю і, як наслідок, частою конфліктністю, високою собівартістю робіт, суттєвими відхиленнями від запланованих результатів діяльності.
Класифікувати проекти вдосконалення бізнес-процесів у комерційних банках можна залежно від завдань та масштабів змін, про що свідчать приклади, наведені у таблиці 1.
Таблиця 1
Класифікація проектів вдосконалення бізнес-процесів
|
Тип проекту |
Критерії класифікації |
||
|
Покращення |
Підвищення конкурентоспроможності |
Відмова від традиційних
технологій |
|
|
1. Внутрішньофункціональний – націлений на окремі
завдання або |
Введення в ОДБ |
Зміна робочого графіка
відділу депозитних |
Впровадження системи для
автоматичного |
|
2. Міжфункціональний
– націлений на бізнес-процеси банку |
Спрощена процедура
мікрокредитування |
Введення інституту персональних
менеджерів, які надають комплекс послуг клієнтам |
Система
дистанційного розрахунково-касового обслуговування корпоративних клієнтів |
|
3. Міжорганізаційний – поєднує банк з іншими організаціями |
Застосування системи аутсорсингу
для певних напрямків діяльності |
Створення єдиного |
Створення центрів |
Очевидно, що оптимізація окремих функцій, хоч і сприяє підвищенню якості роботи банку, не може розглядатися як реінжиніринг бізнес-процесів, оскільки мета останнього – встановлення міжфункціональних зв’язків, створення основ для командної роботи персоналу.
Зарубіжна практика свідчить, що успішне здійснення програм BPR потребує поєднання чотирьох моментів. По-перше, існуюче становище повинно бути настільки неприпустимим, щоб реально побудити керівництво і весь колектив до активних дій. По-друге, потрібно, щоб вигоди майбутніх змін були очевидні і достовірні для всіх. По-третє, необхідне усвідомлення потреби у змінах з боку саме керівництва, оскільки без твердої підтримки зверху будь-яка програма приречена на провал. І, нарешті, це охоплення всієї організації, оскільки у реінжинірингу бізнесу трансформуються не просто процеси – трансформується мислення колективу. Персонал повинен бути налаштованим на рішучу і швидку перебудову не тільки і не стільки організаційної структури банку, хоч, на жаль, саме так часто відбувається на практиці. У центрі уваги повинна бути докорінна зміна самого характеру роботи кожного співробітника і його робочого оточення – готовність і вміння виконувати розширене коло операцій, нести відповідальність не тільки за свої власні дії, а і за результати спільної роботи.
За своєю суттю реінжиніринг є класичним проектом інноваційного типу. Тому його життєвий цикл може бути визначений за методологією Міжнародного інституту проектного менеджменту (PMI) наступним чином: початкова стадія (створення концепції), фази розробки, реалізації і завершення. Роботи, що включаються до складу основних фаз, залежать, як правило, від цілей, які необхідно досягти, а також від принципів перепроектування бізнес-процесів.
На початковій стадії створюється проектна група, до складу якої можуть включатися як менеджери банку, так і незалежні консультанти. При комплектуванні групи необхідно враховувати два моменти: по-перше, менеджери на час здійснення реінжинірингу не зможуть виконувати свої безпосередні обов’язки; по-друге, хоч вони і краще знають банківський бізнес, але перевагами зовнішніх консультантів є комплексність і системність рішень, що пропонуються, вміння адаптувати запропоновані рішення до особливостей і фактичного стану бізнесу, позитивний досвід описання бізнес-процесів і постановки процесного управління.
До початку реалізації проекту необхідно здійснити виділення і описання існуючих бізнес-процесів, яке можна здійснити і найпростішими методами – блок-схемою, що складається з прямокутників (які позначають дії), ромбиків (що позначають рішення, що приймаються) і стрілок, що поєднують ці елементи між собою, або словесним описом бізнес-процесу. Останній відповідає на запитання: що, хто, де, як, навіщо і чому, а також – які є витрати часу і грошових коштів на прийняття рішень, чекання і здійснення дій [5].
Відбір процесів для реінжинірингу здійснюється після визначення потреб клієнтів. Потреби клієнтів визначають стратегію комерційного банку, а стратегія, у свою чергу, – можливі напрямки реінжинірингу. Те, що може здаватися важливим для банку, може не мати ніякої цінності для клієнтів. Українські банки зараз, як правило, обирають стратегію орієнтації на клієнта, тому основними бізнес-процесами вважаються: обслуговування корпоративних клієнтів, клієнтів малого та середнього бізнесу, роздрібних клієнтів.
На стадії розробки здійснюється моделювання майбутніх бізнес-процесів за принципом “як повинно бути” з максимальним використанням можливостей інформаційних технологій. Цікаво відмітити, що говорячи про реінжиніринг, Білл Гейтс у книзі “Бізнес зі швидкістю думки”, вважає необхідним створення своєрідної “нервової системи підприємства”, щоб більшість звичайних процесів відбувалася, як у живому організмі, на рівні “рефлексів”, залишаючи голову вільною для творчості і реакції у позаштатних ситуаціях [2].
Фаза реалізації включає, як правило, декілька етапів: лабораторну стадію, пілотне впровадження та тиражне впровадження. Мета лабораторної стадії – перевірити життєздатність гіпотез, що були покладені в основу проекту, в умовах моделювання конкретних ситуацій. Після цього здійснюється реальний запуск декількох процесів, але на обмеженому полігоні. І тільки наприкінці перепроектовані бізнес-процеси впроваджуються у масштабах усього банку.
Останнім етапом реінжинірингу є фаза завершення, коли підбиваються загальні підсумки і, головне, здійснюється оцінка ефективності проекту, з’ясовується, наскільки повно реалізована його концепція. Ця стадія, безумовно, є необхідною, але аналіз буде плідним тільки у випадку, коли з самого початку проекту були встановлені певні цільові показники для кожного процесу, бажано у кількісному вимірі.
Висновки. Таким чином, результатом роботи з реінжинірингу комерційних банків, як і інших організацій, є вихід на задані параметри роботи, суттєве підвищення власної конкурентоспроможності, реалізація потенційних можливостей підвищення ефективності діяльності. Але дуже часто, і це знаходить підтвердження у сучасній практиці роботи українських банків, комплексне реформування бізнес-процесів не вдається внаслідок певних упущень, серед яких: незрозумілі для колективу цілі і завдання змін, недостатньо детальне їх планування, відсутність суворих методів контролю, неефективне управління “людським фактором”.
Ці причини необхідно докладно аналізувати і усувати, оскільки реінжиніринг не є “модною тенденцією”. Його поява – наслідок жорсткої конкурентної боротьби, витримати яку можливо тільки шляхом впровадження нових, наукоємних інноваційних технологій. Тому одним зі стратегічних завдань розвитку українських комерційних банків є запровадження ефективних бізнес-процесів обслуговування клієнтів, що дозволить у цілому підвищити вплив банківської системи на економічний розвиток України.
Список літератури
1. Аллен Пол Х. Реинжиниринг банка: Программа выживания и успеха. – М.: Альпина Паблишер, 2002. – 264 с.
2. Гейтс Б. Бизнес со скоростью мысли. – М., ЭКСМО-Пресс, 2001.- 480 с.
3. Гуияр Ф.Ж., Келли Дж. Преобразование
организаций. – М.: Дело, 2000. – 376 с.
4. Малюкова І.О. Реінжиніринг – основний інструмент тимчасового адміністратора комерційного банку // Вісник Академії економічних наук України. – 2003. – № 2. – С. 52-55.
5. Ник Оболенски. Практический реинжиниринг бизнеса. – М.: Лори, 2004. – 368 с.
6. Системи управління якістю. Основні положення та словник (ISO 9000:2000, IDT). – К.: Держстандарт України, 2001. – 13 с.
7. Тютюнник А.В. Реинжиниринг кредитных организаций: Управленческая аналитическая разработка. – М.: БДЦ-пресс, 2003. – 312 с.
Отримано 23.04.2007
УДК
339.138:334.722
В.А. Муштай, канд. екон. наук, доц.,
О.В. Шумкова, канд. екон. наук, доц.,
Сумський національний аграрний університет
НАУКОВО-МЕТОДИЧНі ПІДХОДи ДО ФОРМУВАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ
РЕГІОНУ[5]
Постановка проблеми. Розглядаючи проблематику виробничого (агроресурсного) потенціалу, на наш погляд, окремо слід виділити потенціал продовольчого комплексу, який пропонується розглядати як спроможність задовольняти потреби населення в продуктах харчування і оцінювати їх кількісно і якісно. Кількісна оцінка потенціалу продовольчого комплексу повинна враховувати максимальний обсяг виробництва (при конкретних заданих умовах) продуктових наборів або окремих продуктів, що за своєю якістю і ступенем забезпечення відповідають потребам населення регіону, а також харчових продуктів і сировини для їх виробництва з метою постачання в інші регіони. У зв'язку з цим продуктова структура регіонального виробництва визначається його спеціалізацією, що забезпечує найбільш повне задоволення потреб у продуктах харчування всього суспільства при найбільш оптимальному використанні наявних природних, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
Аналіз останніх
досліджень і публікацій. Теоретичні і практичні питання регіональної
продовольчої політики, мотиваційного потенціалу існування галузей
сільськогосподарського виробництва в умовах ринкової економіки залишаються
недостатньо дослідженими. Даної проблеми деякою мірою торкаються у своїх
наукових працях В.І. Бойко, В.А. Диленко, Н. Карлов, Ю.С. Коваленко, А.І. Костяєв, Є.Д. Литвиненко,
С.В. Мицюк, В.П. Москаленко, Т.Л. Мостенська, Н.П. Наливайко, В.Н. Осипов, Г.М. Паламарчук, Ю.М. Пархомова, Г.М. Підлісецький, П.Т. Саблук, А.А. Стрільц, М.І. Шаповал та ін. [1, 2, 3].
Мета дослідження – розробка науково-методичних підходів до проблеми формування продовольчого потенціалу регіону.
Виклад
основного матеріалу. Вважаємо, що як критерій комплексної оцінки
продовольчої потужності можна використовувати обсяг товарної продовольчої
продукції з розрахунку на
Задачу моделювання потенційної продовольчої потужності підприємства чи регіону пропонуємо розв’язати на основі кореляційно-регресивного аналізу. Даний метод визначення продовольчої потужності заснований на усереднених оцінках ресурсів за ступенем їх впливу на вихід товарної продукції.
Рівняння кореляційної залежності матиме наступний вигляд:
Yx = a + b1x1 + b2x2 +…+ bnxn, (1)
де Yx – значення результативної ознаки;
а – вільний член рівняння регресійного аналізу;
b – коефіцієнт
регресії, які виражають числові значення факторних ознак;
х – фактичні значення ознак, що впливають.
У процесі проведення регресійного аналізу нами були взяті за основу наступні принципи:
1.
Вибір єдиного блока, із якого
береться координатний інтервал, чиї дані (змінні значення) дають залежну змінну
регресії. Як змінна Y із блоку
обсягів реалізації продукції береться вартість товарної продукції на
2. При виборі факторних блоків, з яких беруться чинники як незалежні змінні регресії, дотримувалася умова, щоб блок, який дає залежну змінну, і всі блоки, що дають незалежні змінні, які служать змінними розгортання і дають точки, по яких проводиться регресійна крива, мали спільні координати, тобто простір і час.
3. Для регулювання регресії задавалися такі координатні інтервали порівняння змінних, у середині яких регресійна функція не могла суттєво змінюватися.
4. Регресія проводилася послідовно зі збільшенням числа незалежних змінних і ступенем регресійної функції.
Зважаючи на зазначені принципи було відібрано 45 сільськогосподарських підприємств Сумської області, для яких спільною є територіальна та часова ознаки. Крім того, дотримувалася вимога незначної варіації вихідних даних стосовно виробничого напрямку, масштабів виробництва, забезпеченості ресурсами. Що стосується доходності чи збитковості виробничої і комерційної діяльності, то в числі одиниць даної статистичної сукупності присутні підприємства як першого, так і другого напрямків.
Крім розробки регресійної моделі продовольчої потужності автором ставилася і була розв’язана задача рейтингової оцінки потенційної продовольчої потужності сільськогосподарських підприємств.
При проведенні рейтингової оцінки продовольчої потужності використовувалися дані річних звітів сільськогосподарських підприємств – юридичних осіб. Селянські (фермерські) господарства в число об’єктів спостереження не включалися через відсутність достовірної інформації про їхню діяльність.
Запропонована нами система показників базується на даних публічної звітності аграрних формувань. Для побудови регресійної моделі потенційної продовольчої потужності були обрані відповідні вихідні критерії (рис. 1).
Не викликає сумніву, що існує чітка залежність між обсягом товарної продукції та розмірами ресурсів сільськогосподарського підприємства. Зазначені на схемі ресурсні чинники по-різному впливають на вихід товарної продукції.
При розрахунках ефективності отриманий результат повинен зіставлятися з ресурсами, витратами, а в сільському господарстві саме земля є головною складовою ресурсного потенціалу [4, 5].
Так, об’єктивна оцінка землі допомагає об'єктивно порівняти потенціал чи роботу окремих районів, сільськогосподарських підприємств чи їх підрозділів. Будь-які економічні показники самі по собі недостатньо характеризують рівень ведення господарства, якщо їх розглядати без урахування якості закріпленої землі, її оцінки.
До сьогодні система грошової оцінки землі поки ще повністю не сформована. Однак можна цілком достовірно використовувати бальну оцінку земельних угідь. На основі бонітування земель здійснюється порівняльна оцінка придатності ґрунту за основними чинниками родючості для оброблення сільськогосподарських культур (забезпеченості гумусом, вмістом живильних речовин та ін.). Показники бонітету в балах визначаються на основі експертних оцінок за агровиробничими групами ґрунтів у межах районів і за окремими господарствами з урахуванням технологічних умов та інтенсивності виробництва.
Рис. 1.
Ресурсні чинники продовольчого потенціалу регіону
та їх якісні параметри
Основні засоби з розрахунку на
Підвищення фондозабезпенченості поряд з якісним удосконалюванням фондів і поліпшенням їх використання є важливою умовою зростання виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення його ефективності.
Важливість оборотних
активів з розрахунку на
Забезпеченість робочою
силою визначається середньорічною кількістю працівників на
, (2)
де КП – скоригована чисельність робочої сили з розрахунку на
– середньорічна
кількість працівників, чол.;
Пф і Пб – фактичне виробництво валової продукції у
співставних цінах на одного середньорічного працівника відповідно в
господарстві і в середньому по області, грн.
Запропонований показник може використовуватися як в аналітичних, так і прогнозних розрахунках, забезпечуючи необхідну їх глибину та об’єктивність отриманих результатів.
Фінансова незалежність (процент власного капіталу в загальній сумі активів) – використання в моделі даного чинника аргументується тим, що низька частка власних коштів негативно впливає на фінансову стійкість підприємства, крім того, частина майна може використовуватися як застава при отриманні позик. Крім того, як уже зазначалося, фінансова незалежність є гарантією стабільності та безперервності виробництва, належного його фінансування.
Як результативна
ознака береться вартість товарної продукції від
В результаті відповідних розрахунків була отримана модель потенційної продовольчої потужності для даного регіону.
Ух = 11,580
+ 0,022х1 + 0,034х2 + (3)
+
0,132х3 + 4,031х4 + 0,058х5
Коефіцієнт кореляції склав 0,997, отже щільність між ознаками максимальна. Коефіцієнт детермінації становить 0,994, значить зміна обсягів виробництва продовольства на 94,9 % залежить від впливу зазначених чинників.
Коефіцієнти при чинниках приймаємо за нормативні оцінки виробничих ресурсів, які означають, що при середньому використанні останніх відбудеться наступне:
1. Підвищення якості земельних угідь на 1 бал забезпечує зростання обсягів
виробництва продовольчої продукції на 22 грн. зі 100 га.
2.
При підвищенні фондозабезпеченості
на 1 тис. грн. виробництво продовольчої продукції на
3. Зростання вартості оборотних активів на 1 тис. грн. забезпечує збільшення виробництва продовольства на 132 грн.
4. Домінуючим чинником виступає збільшення середньорічної чисельності працівників одночасно з підвищенням продуктивності праці. Величина приросту виробництва – 4031 грн.
5. Підвищення рівня фінансової незалежності на 1 % забезпечує збільшення виробництва на 58 грн.
З метою апробації розробленої моделі було відібрано 20 сільськогосподарських підприємств і розраховано їхню потенційну продовольчу потужність (табл. 1) [6].
Таблиця 1
Розрахунок потенційної продовольчої потужності підприємств
|
Підприємство |
Чинники |
Потенційна продовольча потужність, тис. грн. |
|||||
|
Бонітет
ґрунту,
балів |
Припадає на 100 га с.-г. угідь |
Фінан-сова неза-лежність, |
на 100 га с.-г. угідь |
всього |
|||
|
основ.
засобів,
тис. грн. |
оборот. |
робочої |
|||||
|
1. ТОВ
“Степанівське” |
80 |
11,5 |
60,1 |
8,1 |
75,9 |
60,9 |
1920 |
|
2. ВАТ
Радгосп “Буринський” |
69 |
124,4 |
37,7 |
3,1 |
77,2 |
40,2 |
1053,6 |
|
3. ТОВ
Агрофірма “Дружба” |
54 |
62,1 |
27,0 |
4,2 |
34,6 |
38,4 |
780,4 |
|
4. НДГ
СНАУ |
80 |
299,4 |
62,1 |
11,4 |
91,5 |
86,2 |
1570,5 |
|
5. ТОВ
“Добробут” |
46 |
67,7 |
22,2 |
4,9 |
76,1 |
43,1 |
599,8 |
|
6. ТОВ “Агрофірма “Косівщинська” |
79 |
339,0 |
105,9 |
27,0 |
91,8 |
160,2 |
3824,9 |
|
7. ТОВ
“Велико-Чернеччинське” |
52 |
6,5 |
16,2 |
4,3 |
25,6 |
35,0 |
778,9 |
Продовж. табл. 1
|
Підприємство |
Чинники |
Потенційна продовольча потужність, тис. грн. |
|||||
|
Бонітет
ґрунту, балів |
Припадає на 100 га с.-г. угідь |
Фінан-сова неза-лежність, |
на 100 га с.-г. угідь |
всього |
|||
|
основ.
засобів,
тис. грн. |
оборот. |
робочої |
|||||
|
8. Радгосп
“Победа” |
79 |
187,7 |
68,6 |
9,4 |
98,9 |
74,9 |
2411,8 |
|
9. ВАТ
“Великооктябрьський |
77 |
226,6 |
71,6 |
8,9 |
84,0 |
73,7 |
3157,8 |
|
10. СТОВ
“Прогрес” |
60 |
241,7 |
75,2 |
11,6 |
88,1 |
85,9 |
2391,5 |
|
11. ПСП
“Хухрянське” |
71 |
307,9 |
97,9 |
15,1 |
95,1 |
107,2 |
3654,5 |
|
12. СЗАТ
“Україна” |
57 |
151,1 |
54,1 |
4,9 |
96,5 |
51,7 |
1492,7 |
|
13. ДСП
“Родючість” |
79 |
23,0 |
48,3 |
10,9 |
25,6 |
69,0 |
516,8 |
|
14. ТОВ
“Весна” |
36 |
198,9 |
53,6 |
9,5 |
98,5 |
72,9 |
2866,8 |
|
15. АТЗТ
“Зоря” |
72 |
219,6 |
90,8 |
17,0 |
96,3 |
111,5 |
3388,2 |
|
16. АТ
“Маяк” |
34 |
108,6 |
34,8 |
5,6 |
39,7 |
47,1 |
612,2 |
|
17. СЗАТ
“Маяк” |
72 |
209,8 |
85,0 |
15,0 |
97,8 |
101,8 |
5466,8 |
|
18. ТОВ
“Степанівське” |
72 |
120,5 |
44,0 |
4,9 |
72,1 |
48,4 |
1947,5 |
|
19. СТОВ
“Березівське” |
56 |
205,9 |
36,1 |
4,6 |
58,8 |
47,7 |
967,8 |
|
20. ТОВ “Агрофірма “Конотопська” |
64 |
27,4 |
68,0 |
12,6 |
94,2 |
82,6 |
2443,5 |
|
В середньому на одне
підприємство |
64,5 |
157,0 |
58,0 |
9,7 |
75,9 |
76,9 |
2092 |
|
Дисперсія |
210,5 |
10543 |
639,5 |
33,9 |
639,9 |
981,2 |
– |
|
Середнє квадратичне
відхилення |
14,5 |
102,7 |
25,3 |
5,8 |
25,3 |
31,3 |
– |
|
Коефіцієнт варіації, % |
22,5 |
65,4 |
43,6 |
59,8 |
33,3 |
40,7 |
– |
*Чисельність робочої сили зважується за
продуктивністю праці.
Як засвідчили розрахунки, середня продовольча потужність 100 га сільськогосподарських угідь в даній сукупності – 76,9 тис. грн. Найвищий показник має Агрофірма “Косівщинська” – 160,2 тис. грн., найнижчий – ТОВ “Велико-Чернеччинське”.
Розроблена модель потенційної продовольчої потужності дає можливість скласти й рейтинг районів області за їх потенційною продовольчою потужністю.
Висновки та перспективи подальших досліджень. З
огляду на вищезазначене підкреслимо окремі переваги запропонованої методики
рейтингової оцінки продовольчої потужності регіонів: по-перше, запропонована
методика базується на комплексному, багатоплановому підході до оцінки такого
складного явища, як продовольчий потенціал підприємства чи регіону; по-друге,
рейтингова оцінка продовольчої потужності здійснюється на основі даних
публічної звітності підприємств, для її одержання використовуються основні
показники фінансово-економічного розвитку підприємства, застосовувані на
практиці в ринковій економіці; по-третє, рейтингова оцінка є порівняльною
і враховує реальні досягнення всіх досліджуваних об’єктів. Інакше кажучи,
запропонована методика робить кількісно вимірною проблему оцінки продовольчої
потужності регіону чи підприємства як за результатами його поточної діяльності,
так і в плані прогнозних розрахунків.
Список літератури
1. Ковальов Д., Сухорукова Т. Економічна безпека підприємства // Економіка України. – 1998. – № 10. – С. 48-52.
2. Концепція економічної безпеки України. Ін-т. економ. прогнозування; кер. проекту В.М. Геєць. – К.: Логос, 1999. – 56 с.
3. Кьостер У., Штріве Л. Значний потенціал, значні втрати – пошук шляхів вирішення дилеми українського сільського господарства // Україна на роздоріжжі. Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ. – К.: Фенікс, 1998. – С. 279-293.
4. Підлісецький Г.М. та ін.
Матеріально-технічне забезпечення аграрного виробництва: тенденції і перспективи
// Економіка АПК. – 2002. – № 4. –
С. 8-16.
5. Підлісецький Г.М. та ін. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку // Інформаційно-аналітичний збірник. – К.: ДОД ІАЕ УААН, 2002. – Вип. 5. – 647 с.
6. Сумщина у цифрах. Стат. збірник. – Суми, 2005. – 352 с.
7. Ульянченко О.В. Стратегія стійкого розвитку АПК // Вісник Сумського державного аграрного університету. – Суми, 2001. – Вип 2. – С. 110-118.
8. Хорошуля В.А. До питання проблем розвитку зернових на Сумщині // Проблеми економіки агропромислового комплексу і формування його кадрового потенціалу: Кол. монографія у двох томах. Т. 2 / За ред. П.Т. Саблука, В.А. Амбросова, Г.Є. Мазнєва. – К.: ІАЕ, 2000. – С. 375-379.
9. Kantor L.S. Community food security programs improve food assess // Food Rev. – 2001. – Vol. 24, iss: 1. – P. 20-26.
10. Kurhatova L.A., Jensen H.H. Relative growth of subsioliary farming in post – Soviet economies: a labor supply story. – Ames (Iowa). 2000. – Р. 41-43.
Отримано 23.04.2007
УДК
336.71.078.3(477)
К.Є. Раєвський, канд. екон. наук, проф.,
В.М. Домрачев,
канд. фіз.-мат. наук, доц., Національний
банк України[6]
Посилення контролю за ризиками
як найголовніше завдання
банківського нагляду в Україні
Постановка проблеми. Стрижнем економічної інфраструктури є
банківська система, становлення і розвиток якої ми нині спостерігаємо. В найближчий
час очікується прихід на український банківський ринок філій іноземних банків,
а значить приток іноземного капіталу. Необхідно вжити додаткові заходи щодо
стабілізації банківської системи, які дозволять наблизити банківську систему
України до виконання нових вимог базельского комітету, зокрема посилення контролю
ризиків з боку банківського нагляду НБУ.
Мета статті – дослідження питання про необхідність посилення
контролю за ризиками в банківській діяльності.
Виклад основного
матеріалу. Питання
напрямку геополітичного вектора розвитку України на сьогодні вже не є
дискусійним. Євроінтеграція нині не лише офіційно визнана на вищому державному
рівні, а й сприймається як належне широкими верствами населення. Проте подібна
визначеність на принциповому рівні лише посилює наголос на необхідності імплементації
економічного блоку інтеграційних процесів.
Хоча ліквідність українських банків зростає помірними темпами, але залишається нижчою, ніж у більшості країн – нових членів ЄС (більше ніж 20 %) і потребує підвищення (рис. 1).
Рис. 1. Динаміка ліквідності банківської системи України, %
Концентрація банківського капіталу в Україні не сприяє розвитку конкуренції. Станом на 01.10.2006 9 з усіх працюючих українських банків залучають на українському ринку більше 50 % коштів. Кредитний портфель інших 9-ти банків складає частку більшу ніж 50 % кредитного портфеля всіх банків України.
Капіталізація банків в Україні потребує підвищення, залишаючись наднизькою і навіть меншою, ніж в Росії.
Коливання залишків на поточних рахунках банків України іноді перевищує
15 %, що свідчить про значну волатильність
українського банківського ринку і потребує від банків приділення особливої
уваги до процесу управління ризиками.
Статистичні характеристики цього показника на вибірці за останні два роки
відображені в таблиці 1 та на рис. 2.
Таблиця 1
|
Характеристика |
Показник, % |
|
Середнє
відхилення |
0,0946 |
|
Стандартне
відхилення |
0,0188 |
|
Скіс |
1,0126 |
|
Ексцес |
6,1868 |
|
Максимальне
відхилення |
12,3408 |
|
Мінімальне
відхилення |
–6,4706 |