С.М. Братушка, канд. фіз.-мат. наук, доц.,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”©

ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО
ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
для РОЗВ’ЯЗАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАДАЧ

У статті розглянуто особливості розв’язання економічних задач за допомогою сучасного математичного апарату та методів аналізу, а також основні підходи при дослідженні первинних економічних даних. Охарактеризовано основні класи спеціалізованого програмного забезпечення, за допомогою якого задачі вказаного типу можуть бути розв’язані за досить короткий час.

Ключові слова: економіко-математичні методи, моделювання, аналіз, програмне забезпечення.

Постановка проблеми. Особливістю розвитку сучасного суспільства є складний характер ринкової економіки, яка характеризується швидкою змінюваністю умов економічної діяльності, високими вимогами до методів планування і господарської діяльності. Попередній аналіз даних та математичне моделювання економічних ситуацій з широким застосуванням сучасної обчислювальної техніки дозволяє визначити заходи, що забезпечують необхідну ефективність виробництва або підприємництва, і на основі цих даних ухвалити рішення про вибір оптимальної стратегії з управління бізнесом. Досить важливою стороною управлінської діяльності є прийняття рішень в умовах невизначеності та багатокритеріального вибору, а саме в таких умовах у більшості випадків і функціонують суб’єкти підприємницької діяльності. Для прийняття вчасних та науково обґрунтованих рішень доводиться виконувати обробку значних обсягів інформації з використанням потужного математичного апарату. Такий підхід вимагає як значних часових витрат, так і спеціальних знань. Тому для прискорення аналізу та прийняття рішень логічним є використання спеціалізованого програмного забезпечення, в якому б реалізовувалися як відповідні алгоритми обробки первинної інформації, так і необхідні для такої діяльності математичні моделі. Слід також відмітити, що програмне забезпечення подібного класу дозволяє отримати результати розрахунків не тільки у числовому або символьному (аналітичному) вигляді, але й в табличному чи графічному, що також спрощує сприйняття та інтерпретацію отриманих результатів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні та практичні питання використання економіко-математичних методів та відповідного програмного забезпечення для розв’язання економічних задач висвітлені у роботах вітчизняних та закордонних науковців, зокрема А.С. Шапкіна, Л.В. Канторовича, А.М. Гатауліна, А.Б. Горстко, Т.М. Сорокіна та багатьох інших [2-4].

Мета статті полягає у визначенні особливостей економічних завдань, для вирішення яких можуть бути використані математичні методи та спеціалізоване програмне забезпечення, яке дозволяє підвищити ефективність використання цих методів.

Виклад основного матеріалу. Особливості економічних завдань, що вирішуються математичними методами. Економічна наука, як і будь-яка інша, має свою специфіку. Специфіка її визначається загальною специфікою наук про людину. Всі суспільні науки вивчають найскладнішу і високоорганізовану форму руху – соціальну. На цьому рівні організації матерії доводиться враховувати зворотний зв’язок між суб’єктом і зовнішнім середовищем. Цей зв’язок являє собою суперечливу єдність інтересів і цілей окремих організмів, що беруть участь в тому чи іншому процесі. Економічна наука вивчає великий пласт процесів, які існують між суб’єктами при обміні різними продуктами, а також процесів, що мають до цього будь-яке відношення. Виникнення економічних відносин започаткувало спеціалізацію праці і відповідно увесь соціально-економічний прогрес.

На сучасному етапі економічні відносини між суб’єктами утворюють економічні системи із складною структурою, великою кількістю елементів і зв’язків між ними, які і зумовлюють майже всі особливості економічних завдань.

За Гатауліним [2] основою економічної системи є виробництво, отже, економічну систему можна розглядати як сукупність керованих систем, що управляють. З цього випливають такі особливості виробництва:

· масштаби виробництва як керованої системи незрівнянно більші, ніж будь-якої технічної керованої системи;

· виробництво як система постійно удосконалюється і тому управління ним включає управління процесами вдосконалення;

· у зв’язку з науково-технічним прогресом і розвитком продуктивних сил змінюються параметри системи, що обумовлює необхідність дослідження нових закономірностей розвитку виробництва і їх використання в управлінні;

· в міру ускладнення виробництва підвищуються вимоги до методів збору, накопичення, переробки інформації; її диференціація за рівнями ієрархії з урахуванням істотності щодо ухвалення управлінських рішень;

· участь людини у виробництві як невід’ємній частині продуктивних сил суспільства обумовлює необхідність обліку комплексу соціальних, екологічних та інших чинників.

Крім виробничих систем, до складу економічних систем входять також сфера звернення та невиробнича сфера, які мають свою специфіку. Вона полягає в тому, що участь у процесах звернення багатьох покупців і продавців припускає необхідність обліку таких чинників, як конкуренція, закони попиту і пропозиції, а також те, що більшість умов мають імовірнісний характер.

Із зазначеного випливає, що економічні задачі – це задачі з великою кількістю невідомих, які мають різні динамічні зв’язки і взаємини. Тобто економічні завдання багатовимірні, і навіть представлені у формі системи нерівностей та рівнянь вони не можуть розв’язуватися звичайними математичними методами.

Ще однією характерною межею планово-економічних та інших економічних завдань є множинність можливих рішень; певну продукцію можна отримати різними способами, по-різному вибираючи сировину, устаткування, технологію і організацію виробничого процесу [1]. Водночас для управління потрібна по можливості мінімальна кількість варіантів і бажано якнайкращих. Тому другою особливістю економічних завдань є те, що ці завдання екстремальні, що у свою чергу припускає наявність цільової функції.

Оцінюючи критерії оптимальності, слід зазначити, що у ряді випадків може виникнути ситуація, при якій доводиться враховувати одночасно ряд показників ефективності, наприклад, максимум рентабельності і прибутку, товарної продукції, кінцевої продукції та ін. Це пов’язано не тільки з формальними труднощами вибору і обґрунтуванням єдиного критерію, але і з багатоцільовим характером розвитку систем. У цьому випадку слід розглядати декілька цільових функцій і відповідно певний компроміс між ними.

Близькими до багатоцільових завдань є завдання знаходження лінійної для дробу функції, якщо цільова функція виражається відносними показниками ефективності виробництва (рентабельність, собівартість продукції, продуктивність праці та ін.).

Крім вищевикладеного, потрібно враховувати, що вхідними величинами виробничих систем є матеріальні ресурси (природні, засоби виробництва), трудові ресурси, капіталовкладення, інформаційні ресурси (відомості про ціни, технології та ін.). Тому ще однією особливістю економічних завдань є обмеження ресурсів. Тобто це припускає відображення економічного завдання у вигляді системи нерівностей.

Випадковий характер чинників, що впливають на економічну систему, припускає імовірнісний (стохастичний) характер техніко-економічних коефіцієнтів, коефіцієнтів цільової функції, що також є особливістю економічних завдань.

Нерідко виникають умови, при яких залежності між різними чинниками або в цільовій функції нелінійні. Наприклад, це має місце в залежностях між витратами ресурсів і виходом кінцевого продукту. Однак основна частина таких завдань існує при моделюванні ринкової поведінки, коли слід враховувати чинники еластичності попиту і пропозиції, тобто нелінійний характер змін цих величин у порівнянні з рівнем цін.

При моделюванні ринкової поведінки, окрім нелінійності залежностей, зустрічається така особливість, як вимога враховувати поведінку конкурентів. Об’єктивні економічні закони діють через діяльність значної кількості господарських підрозділів. Водночас реалізація рішення, прийнятого в одному з цих підрозділів, може значно вплинути на ті або інші характеристики економічної ситуації, при якій ухвалюють рішення решта підрозділів (змінюється кількість сировини, ціни на вироби та ін.). Отже, виникає комплекс оптимізаційних завдань, в кожному з яких певні змінні величини залежать від вибраного управління в інших завданнях [3].

Ще однією загальною особливістю економічних завдань є дискретність або об’єктів планування, або цільової функції. Ця цілочисельність випливає з природи речей, предметів, якими оперує економічна наука. Тобто не може бути дробом число підприємств, число робітників та ін. При цьому дискретний характер мають не тільки об’єкти планування, але і тимчасові проміжки, всередині яких здійснюється планування. Це означає, що при плануванні будь-якої дії завжди слід визначати, за який термін вона здійснюється, і коли будуть результати. Отже, вводиться ще одна дискретна змінна – тимчасова.

Дискретність багатьох економічних показників вимагає позитивності їх значень: реальні предмети або відрізки часу не можуть бути менші від нуля.

Не слід забувати і про те, що економічна система – це не статична сукупність елементів, а та, що розвивається і змінюється під дією зовнішніх і внутрішніх чинників.

Отже, слід зазначити, що економічні завдання, які вирішуються математичними методами, мають специфіку, що визначається особливостями економічних систем як вищих форм руху в порівнянні з технічними або біологічними системами. Ці особливості економічних систем зробили недостатніми математичні методи, які виникли з потреб інших наук. Тобто потрібний новий математичний апарат, причому не складніший, а такий, що враховує особливості економічних систем на базі вже існуючих математичних методів.

Крім того, економічні системи розвиваються і ускладнюються самі, змінюється їх структура, іноді і зміст, обумовлений науково-технічним прогресом. Це робить застарілими багато методів, що застосовувалися раніше, або вимагає їх коригування. Водночас науково-технічний прогрес впливає і на самі математичні методи, оскільки поява і удосконалення електронно-обчислювальних машин зробила можливим широке використання раніше описаних методів тільки теоретично або таких, що застосовувалися лише для невеликих прикладних завдань.

Розглянувши особливості економічних завдань, що вирішуються математичними методами, розкриємо призначення і суть деяких економіко-математичних методів.

Призначення і суть деяких економіко-математичних методів. Лінійне програмування використовується при вирішенні завдань у тому випадку, коли цільова функція і обмеження виражені лінійними залежностями. Знайдені при цьому невідомі змінні забезпечують екстремум цільової функції.

Якщо в системі рівності або нерівностей (обмежень) містяться випадкові елементи, але залежності між змінними – лінійні, то таке завдання вирішується методами стохастичного програмування.

Якщо при знаходженні невідомих змінних необхідно, щоб одна з них набувала тільки цілочисельні значення, в цьому випадку при розв’язанні поставленої задачі необхідно використовувати методи цілочисельного програмування.

Методи нелінійного програмування використовуються тоді, коли залежності між змінними мають нелінійний характер. Завдання, що вирішуються методами нелінійного програмування, достатньо складні, оскільки немає універсального методу їх реалізації. Суть методу нелінійного програмування полягає в знаходженні або сідлової точки, або загального максимуму, або мінімуму функції. Основна складність полягає у визначенні, чи цей максимум загальний чи локальний.

Опуклим програмуванням є сукупність спеціальних методів вирішення нелінійних екстремальних завдань, у яких опуклі або цільові функції, або обмеження.

Квадратичне програмування – це сукупність методів вирішення особливого класу екстремальних завдань, в яких обмеження умовно лінійні, а цільова функція є многочленом другого ступеня.

Характерним при застосуванні цих методів на сучасному етапі є можливість часткового зведення їх до лінійного моделювання. Як правило, задачі даного класу прийнято розв’язувати засобами MS Excel (пошук рішення). Більш гнучкі та потужні можливості надають користувачу такі спеціалізовані математичні пакети, як MatLab та MathCAD. Так, у пакеті MathCAD користувач має змогу реалізовувати більш складні системи рівнянь, записуючи їх у звичній формі. Приклад розв’язання задачі даного класу у пакеті MathCAD наведений на рис. 1.

Рис. 1. Розв’язання задачі лінійного програмування
у пакеті MathCAD

Вказані групи методів нелінійного програмування використовуються при вирішенні, наприклад, завдання розрахунку показників зростання продуктивності праці з урахуванням різних чинників, зміни витрат виробництва при зростанні обсягу виробництва та ін.

Методи динамічного програмування можуть застосовуватися для вирішення таких оптимізаційних завдань, в яких необхідно розглядати процес виробництва або управління в просторі або в часі, тобто в розвитку. При цьому процедура обчислень реалізується за своєрідною схемою: весь процес пошуку оптимального рішення подається у вигляді кроків певної послідовності, для кожного з яких знаходиться оптимальне рішення, причому оптимальність визначається впливом на подальші кроки. Основою використання методів динамічного програмування є принцип оптимальності Беллмана [1]. Сам процес рішення – багатокроковий. Цими методами можуть вирішуватися завдання вибору моменту часу заміни устаткування при умові отримання за період експлуатації найбільшого прибутку, розподіл видів ресурсів за виробництвами та ін. Методи динамічного програмування можуть бути реалізовані за допомого графів з використанням циклічних алгоритмів. Такий підхід також можна реалізувати у сучасних математичних пакетах, оскільки майже всі пакети мають вбудовані мови програмування, на основі яких і реалізуються цикли.

У моделях реальних економічних систем коефіцієнти цільової функції або обмеження можуть бути не постійними величинами, а змінюватися від різних чинників протягом періоду, для якого вирішується екстремальне завдання: формування виробничої програми для підприємства, на якому здійснюється реконструкція, визначення величини додаткових капітальних вкладень в умовах заміни технологічних процесів обробки виробів та ін. Для реалізації таких завдань використовуються методи параметричного програмування.

Моделі, що містять велику кількість показників, дуже складні при реалізації, тому в тих випадках, коли це можливо, їх перетворять на декілька моделей меншої розмірності, тим самим розкладаючи завдання на підзадачі. Отримані локальні завдання вирішуються спільно за спеціальними правилами методами блокового програмування.

Методи математичної статистики використовуються для знаходження і розкриття закономірностей, які властиві великим сукупностям однорідних об’єктів. При цьому вивчається не кожен елемент сукупності, а певна вибірка. Отримані характеристики такої вибірки можуть використовуватися для порівняльної оцінки елементів різних сукупностей або їх характеристик, а також для встановлення зв’язків між окремими величинами і програмування на цій основі розвитку системи в майбутньому. Математична статистика включає [4] кореляційний, регресійний, дисперсійний, факторний та ін. аналізи. Ці методи використовуються при розрахунку параметрів нормативів, в аналізі виробничо-господарської діяльності підприємств і т.д. На ринку спеціалізованих програмних пакетів математичного спрямування безумовним лідером є пакет Statistica фірми StatSoft. У даному пакеті реалізовані найбільш поширені методи аналізу даних, за допомогою яких дослідник може виконати не тільки попередній розвідувальний аналіз даних, але й провести повний комплекс таких досліджень. Зовнішній вигляд пакета поданий на рис. 2.

Рис. 2. Інтерфейс пакета Statistica

В умовах невизначеності і/або конфлікту інтересів, якщо рішення повинне забезпечувати найбільший ефект або найменші втрати, застосовується теорія ігор. Суть цієї теорії полягає в тому, що гравець (учасник економічних взаємин) повинен вибрати оптимальну стратегію залежно від того, якими він вважає дії супротивників (конкурентів, чинників зовнішнього середовища та ін.). Залежно від того, наскільки гравець обізнаний про можливі дії супротивників, ігри бувають відкриті і закриті. При відкритій грі оптимальною стратегією буде вибір максимального мінімуму виграшу (“максиміну”) зі всієї сукупності рішень, представлених в матричній формі. Відповідно супротивник буде прагнути програти лише мінімальний максимум (“минимаск”), який у разі ігор з нульовою сумою буде рівний “максиміну”. В економіці частіше зустрічаються ігри з ненульовою сумою, коли виграють обоє гравців.

Окрім цих методів, в економіко-математичному моделюванні при вирішенні економічних завдань застосовуються методи міжгалузевого балансу, мережевого планування і управління, систем масового обслуговування.

Досить важливою є проблема прийняття управлінських рішень в умовах невизначеності та багатокритеріальності. До задач даного класу належать задачі класифікації об’єктів, знаходження асоціативних правил, знаходження дублікатів та протиріч, реалізація дерев розв’язків тощо, моделювання за допомогою нейронних мереж. Такі задачі, як правило, розв’язуються з використанням апарату нечіткої логіки, Баєсівського аналізу, статистичних методів досліджень. Звичайна реалізація названих методів представляє собою досить складне практичне завдання. Однак можливим шляхом вирішення даної проблеми є застосування систем підтримки прийняття рішень. Типовим представником таких систем є програмний засіб Deductor Studio російської фірми BaseGroup Labs. Інтерфейс програми поданий на рис. 3.

Рис. 3. Робоче вікно програми Deductor Studio

Висновки. Отже, ефективне розв’язання економічних задач вимагає використання сучасного потужного математичного апарату, методів аналізу та дослідження первинних даних. На даний момент існує досить широкий клас спеціалізованого програмного забезпечення, за допомогою якого задачі зазначеного типу можуть бути розв’язані за досить короткий час без спеціальної математики. Володіння такими програмними засобами є безумовною вимогою до сучасних спеціалістів в галузі банківських та інформаційних технологій, що дозволяє економити значні часові та фінансові ресурси.

Список літератури

1. Беллман, Р. Динамическое программирование [Текст] / Р. Беллман ; пер. с англ. И. М. Андреевой [и др.] ; под ред. Н. Н. Воробьева. – М. : Изд. иностр. лит., 1960. – 400 с.

2. Гатаулин, А. М. Математическое моделирование экономических процессов в сельском хозяйстве [Текст] / [Гатаулин А. М., Гаврилов Г. В., Сорокина Т. M. и др.] – М. : Агропромиздат, 1990. – 432 c.

3. Канторович, Л. В. Оптимальные решения в экономике [Текст] / Л. В. Канторович, А. Б. Горстко. – М. : Наука, 1972. – 232 c.

4. Шапкин, А. С. Математические методы и модели исследования операций [Текст] : учебник / А. С. Шапкин, Н. П. Мазаева. – М. : Дашков и Ко, 2004. – 400 с.

Summary

The features of decision of economic tasks by a modern mathematical device and by methods of analysis, and also basic approaches to research of basic economic data are considered. The basic classes of the specialized software, by means of which the tasks of the indicated type could be solved in short, are described.

Отримано 05.11.2008

УДК 336.748.12:338.532.4(477)

О.І. Петрик, канд. фіз.-мат. наук, Національний банк України©

Перспективні напрямки розвитку
інфляційного таргетування

У статті обґрунтовано, що система інфляційного таргетування не є закінченою структурою, а скоріше, трансформаційним процесом до інших форм регулювання фінансової сфери та впливу на економіку з боку центрального банку. Основними напрямками такої еволюції має бути підвищення транспарентності та підзвітності, зростання гнучкості системи інфляційного таргетування, вдосконалення механізму монетарної трансмісії, систем аналізу та прогнозу, а також поліпшення статистичного визначення цільового параметра монетарної політики.

Ключові слова: інфляція, інфляційне таргетування, прогноз інфляції, макроекономічний прогноз, монетарні режими, центральний банк.

Постановка проблеми. За останні майже 20 років більше 30 країн світу запровадили та з різним ступенем успіху здійснюють інфляційне таргетування. Спираючись на їх досвід та практику, ми можемо передбачити напрями подальшої модернізації та розвитку цього монетарного режиму в умовах глобалізації світової економіки.

Аналіз останніх досліджень. Найвагоміші теоретичні підходи та практичні результати досліджень стосовно створення умов для забезпечення стійкого економічного зростання економіки України, а також контролювання інфляційних процесів в умовах зростаючого руху капіталу та розширення міжнародної торгівлі, визначення оптимального рівня інфляції для України містяться в роботах таких відомих українських вчених: В. Геєця, В. Стельмаха, А. Даниленка, Б. Кваснюка, А. Гальчинського, М. Савлука, І. Бураковського, І. Крючкової, В. Найдьонова, А. Гриценка, С. Корабліна, Є. Савельєва, М. Зверякова, А. Ревенка, Р. Піонтковського та інших.

Вивченню теоретичних і методологічних засад причин виникнення і сутності інфляції, розробленням практичних рекомендацій її контролювання присвячено наукові праці відомих зарубіжних вчених: Б. Бернанке, А. Бліндера, А. Гоша, С. Гудхарта, Б. Ейсенгрина, О. Іссинга, Г. Кальво, Дж. М. Кейнса, В. Корбо, М. Кинга, Р. Лукаса, Р. Манделла, Г. Манківа, Б. МакКаллума, Ф. Мішкина, В. Пула, Дж. Тобина, Л. Свенссона, Е. Фелпса, С. Фішера, М. Фрідмана, К. Шмідт-Хеббеля та інших.

Створенню умов для забезпечення стійкого економічного зростання економіки України, контролюванню інфляційних процесів в умовах зростаючого руху капіталу та розширення міжнародної торгівлі, а також визначенню оптимального рівня інфляції для України присвячено роботи вітчизняних учених і фінансистів-практиків: Ю. Бажала, А. Барановського, І. Бураковського, А. Гальчинського, В. Геєця, Н. Гребеник, А. Гриценка, А. Даниленка, М. Зверякова, Б. Кваснюка, С. Корабліна, І. Крючкової, С. Науменкової, Є. Савельєва, І. Лютого, В. Міщенка, А. Мороза, В. Найдьонова, Р. Піонтковського, А. Ревенка, М. Савлука, В. Сіденка, М. Скрипніченко, В. Стельмаха, Н. Шелудько та інших.

Мета статті – спираючись на найкращі підходи відомих українських та іноземних вчених, дати власне бачення перспективного розвитку інфляційного таргетування у світі та в Україні.

Не вирішені раніше частини проблеми. На нашу думку, незважаючи на вражаючі досягнення більшості центральних банків у сфері інфляційного таргетування, зберігається значний простір для його подальшого удосконалення.

Вважаємо, що прогрес йтиме за такими напрямами:

· встановлення більшої гнучкості режиму для отримання більшої узгодженості між досягненням визначеної інфляційної мети в довгостроковому періоді та забезпеченням стабілізації коливань розриву ВВП у короткостроковому періоді;

· удосконалення прогнозування як розвитку інфляції, так і всіх змінних реального сектора економіки;

· покращення вимірювання інфляції та інших змінних реального сектора економіки;

· посилення заходів із забезпечення фінансової стабільності щодо подальшого розвитку інфляційного таргетування;

· посилення транспарентності і якості комунікацій центрального банку з бізнесом та громадськістю;

· удосконалення процесу прийняття рішень в частині побудови макроекономічних прогнозів центрального банку на основі його власного прогнозу щодо траєкторії відсоткової ставки;

· підвищення відповідальності за результати монетарної політики.

Виклад основного матеріалу. Розглянемо кожен із названих напрямів.

Встановлення більшої гнучкості режиму для отримання більшої узгодженості між досягненням визначеної інфляційної мети в довгостроковому періоді та забезпеченням стабілізації коливань розриву ВВП у короткостроковому періоді. Тобто, йдеться про те, що центральний банк, використовуючи інструменти монетарної політики, зокрема ключову процентну ставку, разом із досягненням довгострокової мети з інфляції намагається стабілізувати бізнес-цикли економічного зростання у більш короткостроковому періоді, зокрема, за рахунок подовження горизонту досягнення інфляційної мети. Дані таблиці 1 ілюструють зміни саме у гнучкості інфляційного таргетування в деяких економічно розвинутих країнах.

Таблиця 1

Зростання гнучкості устроїв таргетування інфляції

Країна	Горизонт політики
Нова Зеландія	Угода про таргети політики між Міністром фінансів і Керуючим акцентує на середньостроковій характеристиці таргету
Великобританія	Інфляційна мета спочатку встановлювалася на період функціонування діючого складу Парламенту, але в подальшому формулюється як орієнтир на середньострокову перспективу
Швеція	Горизонт політики змінився від 1-2 до 2 років
Австралія	Горизонт завжди розглядався як середньостроковий, але, починаючи з 1996 року, зазначається, що інфляційні таргети мають виконуватися “в середньому протягом циклу”
Норвегія	У 2004 р. початковий дворічний горизонт досягнення таргету замінено на “прийнятний часовий горизонт, як правило, 1-3 роки”

Джерело: [1].

Формулювання цільової функції для монетарної політики як лінійної комбінації двох цілей (як правило, із нерівними вагами), а саме розриву між прогнозним та цільовим показниками інфляції і розривом між поточним та потенційним випуском, отримало назву “гнучкого” інфляційного таргетування.

Втім, центральні банки, які проголошують, що вони є таргетерами інфляції, але дотримуються саме гнучкого інфляційного таргетування, на відміну від чистих інфляційних таргетерів, є менш прозорими, а їх монетарна політика є менш передбачуваною. Ступінь непередбачуваності та непрозорості монетарної політики стосовно забезпечення цінової стабільності зростає пропорційно ваговому коефіцієнту при розриві випуску у цільовій функції:

де – вагові коефіцієнти ;

– цільовий показник інфляції;

– прогноз інфляції;

– потенціальний випуск;

– прогноз випуску.

Тому перспективним напрямком розвитку стає підсилення “гнучкості”, або, іншими словами, зростання величини вагового коефіцієнта при іншій компоненті, відмінній від інфляції, при незменшенні ступеня прозорості та передбачуваності монетарної політики.

Як визначає Свенссон [4], цю невизначеність можна скоротити, ввівши специфікацію експліцитної міжчасової функції операційної мети центрального банку. Вона роз’яснює просторові і часові преференції щодо рівнів і стабільності цільових змінних. Мається на увазі, що показуються відносні ваги інфляції та розриву ВВП у цільовій функції та відносні ваги результатів у різні часові проміжки.

Гнучке таргетування інфляції може бути описане умовною квадратичною функцією втрат:

(1)

де – втрати в періоді t;

– інфляція в періоді t;

– інфляційний таргет;

– розрив ВВП у періоді t;

– питома вага стабілізації розриву ВВП порівняно зі стабілізацією інфляції.

Згідно зі Свенссоном центробанк може ставити за мету обмеження мінливості своєї відсоткової ставки або змін обмінного курсу. Для цього необхідно додатково ввести відповідні показники до функції втрат.

Тоді багатофакторна міжчасова функція втрат у періоді t, таким чином, може бути записана як [1]:

(2)

де – очікування центрального банку на основі інформації, наявної в періоді t;

– дисконтний фактор, що знаходиться в межах

У той час як періодична функція втрат і вага виражають вибір між волатильністю інфляції і розриву ВВП протягом певного періоду, міжчасова функція втрат і дисконтний фактор виражають вибір між очікуваними втратами в різні періоди.

Детальніше ця тема розкрита в [1].

Удосконалення прогнозування як розвитку інфляції, так і всіх змінних реального сектора економіки. Оскільки, на відміну від інших монетарних режимів, інфляційне таргетування як проміжну мету монетарної політики використовує розрив між прогнозом інфляції та цільовим показником інфляції, то найважливішим елементом даного монетарного режиму є досконалий прогноз інфляції. Тому іншим визначенням інфляційного таргетування є “таргетування прогнозу інфляції”. При цьому важливо мати не дуже громіздку, мобільну та гнучку прогнозну модель основних макроекономічних показників.

Першим ключовим елементом такої моделі має бути прогноз розриву ВВП, що характеризує вплив на інфляцію з боку попиту.

Другий – визначення ефекту передачі (pass through effect) на інфляцію від зміни обмінного курсу. При переході до інфляційного таргетування ця проблема виходить на перший план, коли обмінний курс поступово стає вільно плаваючим в умовах відкритості економіки та значних коливань обмінних курсів на світових фінансових ринках.

Покращення вимірювання інфляції як цільового показника монетарної політики. Вимірювання інфляції є одним із найважливіших елементів у конструкції системи інфляційного таргетування. Навіть при досконалому механізмові досягнення цільового показника результат для економіки може бути незадовільним, якщо вимірювання інфляції є недосконалим. Не зупиняючись зараз на аналізі різних концептуальних підходів до розв’язання цієї проблеми, відзначимо, що ключовим напрямом має бути вдосконалення елементів, які точно вимірюють вартість життєвих стандартів. Другим напрямом досліджень у вимірюванні інфляції повинно стати включення до цільового показника елементів цін на нерухомість та основних фінансових активів. Це посилюватиме роль центрального банку у запобіганні виникнення “бульбашок” на ринку нерухомості та фінансових ринках. Третій напрям – вилучення найволатильніших елементів з комплексного показника інфляції без суттєвої втрати репрезентативності. Тобто, забезпечення певної конвергенції індексів загальної та базової інфляції як цільового показника монетарної політики.

Посилення заходів щодо забезпечення фінансової стабільності для подальшого розвитку інфляційного таргетування. Успіх у проведенні інфляційного таргетування залежить від забезпечення фінансової стабільності у широкому сенсі. Будь-яка фінансова нестабільність впливатиме ceteris paribus на зростання інфляційних очікувань і, відповідно, на зростання інфляції понад рівень цільового показника.

Ціни на нерухомість та зростання кредиту приватного сектора впливають на споживання та інвестиції в житлове будівництво. Швидке зростання цін на активи та зростання боргових зобов’язань підвищують ризик фінансової нестабільності. Для пом’якшення ризику в таких ситуаціях доцільним є подовження часового горизонту для досягнення цільового показника інфляції. Отже, потрібна більш жорстка монетарна політика. Однак це призводитиме до зменшення темпів економічного зростання. Тому вважаємо, що вищевказане не повинно бути основним інструментом забезпечення фінансової стабільності. Розв’язання цих проблем міститься переважно в площині посилення та вдосконалення банківського нагляду та регулювання, а також у регулятивних заходах щодо споживчого кредитування та регулювання на фінансових ринках.

Посилення транспарентності і якості комунікації центрального банку з бізнесом та громадськістю. Перспективним напрямом розвитку інфляційного таргетування є суттєве підвищення прозорості монетарної політики та комунікацій. Це, передусім, обумовлюється намаганням центральних банків – таргетерів інфляції – підвищити довіру і, як наслідок, до кращого “заякорення” інфляційних очікувань. Відповідно до цього центральні банки повинні мати вищу підзвітність при зростанні їх незалежності. Слід виділити два основні аспекти розвитку комунікації та прозорості.

Перший – це сутність інформації, яка надається, та яка має, зокрема, містити в собі цілі монетарної політики, аналіз поточного розвитку та оцінки його на перспективу, а також основи стратегії монетарної політики.

Другий – це засоби подання такої інформації, які, зокрема, враховують звіти з монетарної політики, виступи офіційних представників центрального банку в парламенті, перед бізнесом та мас-медіа та оприлюднення протоколів дебатів стосовно змін у монетарній політиці. Це також повинно враховувати процедуру пояснення громадськості можливих відхилень прогнозу.

Удосконалення процесу прийняття рішень в частині побудови макроекономічних прогнозів центрального банку на основі його власного прогнозу щодо траєкторії відсоткової ставки [1].

Сьогодні більшість центральних банків не оголошують майбутню траєкторію політики для суспільства та бізнесу. Всі банки лише проголошують ex post рішення щодо поточних ставок. Водночас окремі центральні банки інформують суспільство, зокрема через інфляційний звіт або прес-релізи та прес-конференції про те, яку політику вони планують проводити в майбутньому. Але ця інформація не містить кількісних оцінок траєкторії процентної ставки. Проте явно чи неявно це рішення є планом щодо інструмента монетарної політики. Оптимальний план щодо інструментальної ставки – це план, результатом якого є оптимальний прогноз цільової змінної – прогноз, що мінімізує міжчасову функцію втрат. Отже, центробанки мають бути більш конкретними, послідовними і прозорими щодо траєкторії відсоткових ставок. Оскільки рішення про відсоткову ставку – це насправді рішення про траєкторію відсоткової ставки, ряд вчених і практиків доводять, що краще визнавати це явно і надавати цю інформацію громадськості. Також при прийнятті рішень монетарної політики слід обговорювати не оптимальну ставку в певний момент часу, а оптимальну її траєкторію1.

Більшість центральних банків розробляють власні прогнози на основі припущення про незмінність власної відсоткової ставки. Але такі припущення, як правило, призводять до суттєвих відхилень прогнозів з інфляції та ВВП, тому що макроекономічні агенти у своїх прогнозах закладають змінні відсоткові ставки, а отже, будують власну стратегію поведінки, що відрізняється від оцінок центробанку. Побудова макропрогнозів центрального банку на основі ринкових очікувань (інформацію про очікування ринку щодо відсоткової ставки можна отримати з ринку ф’ючерсів, з часової структури відсоткових ставок або ж безпосередньо через опитування) також може виявитися проблематичною, якщо план центробанку щодо відсоткової ставки істотно відрізняється від ринкового прогнозу. Ці проблеми можна вирішити шляхом здійснення центральним банком власного прогнозу відсоткової ставки.

Сьогодні три центральні банки – Швеції, Норвегії та Нової Зеландії – формулюють і оприлюднюють експліцитну траєкторію своїх відсоткових ставок, а з 2008 року до них приєдналася і Чехія. Траєкторія монетарної політики є наслідком поточного та очікуваного встановлення власної ключової ставки, яка, на думку політиків, щонайкраще сприяє досягненню цільових показників інфляції. Наприклад, якщо політики очікують зростання інфляційного тиску протягом наступного року-двох, вони, скоріше за все, впевнені у зростанні відсоткової ставки в наступні кілька кварталів. Але у більш загальному сенсі траєкторія може змінитися в міру отримання нових даних з економічної активності та інфляції.

Теоретично, якщо суспільство має доступ до тієї ж інформації, що і монетарна влада, про стан економіки і знає модель, за допомогою якої вона приймає рішення, центральний банк може оприлюднити правила прийняття рішення про інструмент політики. Але на практиці жоден центральний банк не зобов’язується слідувати експліцитному правилу щодо використання інструмента монетарної політики. За цих умов можливою альтернативою є визначення центральним банком прогнозної траєкторії монетарної політики замість того, щоб очікувати, що фінансові ринки отримають її з цільової функції центрального банку чи інструментального правила.

Переваги оприлюднення експліцитної траєкторії політики є такими:

1) зростає можливість суспільства оцінювати відповідність планів щодо політики і цілей політики, що посилює відповідальність центрального банку;

2) демонструє зобов’язання тих, хто приймає рішення, щодо виконання мети в довгостроковому періоді. Наприклад, якщо центральний банк оголошує зобов’язання знизити інфляцію з неприйнятно високого рівня, це зобов’язання буде користуватися більшою довірою, якщо він одночасно оголосить траєкторію інструментальної ставки, що відповідає досягненню цього рівня. Це сприятиме закріпленню довгострокових інфляційних очікувань, тому тимчасові шоки інфляції менше враховуватимуться при встановленні зарплат і цін;

3) допомагає учасникам фінансових ринків більш ефективно оцінювати активи, що призведе до меншої волатильності їх цін;

4) збільшує вплив центрального банку на довгострокові відсоткові ставки. Наприклад, якщо центробанк оголошує намір підтримувати інструментальну ставку на вищому рівні протягом тривалішого періоду часу, ніж очікують в даний момент фінансові ринки, то середньо- та довгострокові ставки будуть вищими, ніж тоді, коли б центральний банк оголосив лише поточну ставку за своїми операціями. Отже, комунікація щодо майбутньої ставки покращує ефективність монетарної політики, посилюючи і прискорюючи вплив на середньо- та довгострокові відсоткові ставки [3].

Звичайно, існують і недоліки, основними серед яких є такі:

1) фінансові ринки можуть сприйняти це як зобов’язання центрального банку, і відхід від оголошеної траєкторії внаслідок зміни економічної ситуації може підірвати довіру до монетарної політики. Цю проблему, як засвідчує досвід трьох названих вище банків, можна легко вирішити, даючи відповідні роз’яснення;

2) оголошення траєкторії політики може стимулювати центральний банк менше змінювати політику у відповідь на надходження нової інформації, щоб не підірвати довіру, що призведе до неоптимальної політики. Це особливо стосується ситуації, коли виникає потреба змінити напрям траєкторії – наприклад, з пониження до підвищення. У цьому разі виникає ризик, що фінансові ринки відреагують надмірною волатильністю на такий відхід від оголошеної траєкторії.

Отже, використовуючи економічну модель, центральний банк може формулювати майбутню траєкторію відсоткової ставки виходячи з оптимізації цільової функції монетарної політики. Ця траєкторія відсоткової ставки може повідомлятися суспільству непрямо, а через надання детальної інформації про цільову функцію й економічну модель, або шляхом надання детальної інформації про інструментальне правило монетарної політики і прогнози цільових змінних. Альтернативним і більш практичним способом є оприлюднення безпосередньо прогнозу інструментальної ставки центрального банку на певний проміжок часу.

Оприлюднення траєкторії відсоткової ставки підвищує прозорість центрального банку, що є ще одним напрямом розвитку ключової умови інфляційного таргетування.

Формулювання та комунікації стосовно траєкторії монетарної політики зараз можна розглядати як наступний етап транспарентності монетарної політики. Траєкторія політики може формулюватися на основі використання економічної моделі, яка вибудовує траєкторію ставки політики, що оптимізує цільову функцію політики. Траєкторія може бути представлена імпліцитно: через детальну інформацію щодо цільової функції та економічної моделі або експліцитно: через інформацію щодо траєкторії ставки політики.

Зростання відповідальності за результати монетарної політики. У той час, як переважна більшість центральних банків у минулому не мала явних цілей з інфляції, а їхня діяльність була доволі секретною, парадигма інфляційного таргетування ґрунтується на прозорості монетарної політики та підзвітності центрального банку перед суспільством. Тому подальший рух до більшої прозорості та підзвітності є перспективним з точки зору посилення ініціатив центральних банків для досягнення стратегічних цілей. Проголошення та дотримання цілей, а також прозорість монетарної політики привертають увагу громадськості до монетарної політики та підвищують довіру до неї. В окремих центральних банках – таргетерах інфляції – підзвітність є більш явною та закріплена певними законодавчими актами. Зокрема, у Новій Зеландії посада Голови Резервного банку фігурує у документі “Угода про політику таргетування”, за якою він може бути звільнений з посади у разі недотримання цільового показника інфляції. У Великій Британії Прем’єр-міністр зобов’язує банк Англії писати лист з поясненнями та пропонованими заходами політики у разі, якщо поточний рівень інфляції відхиляється від цільового показника більше, ніж на 1 відсотковий пункт. В інших окремих країнах керівництво центральних банків повинно проводити публічні слухання в парламентах, де розглядається монетарна політика. У більшості країн монетарна політика є суб’єктом кваліфікованого аналізу та публічних дискусій фахових незалежних експертів.

Висновки. Оцінки еволюції режиму інфляційного таргетування, на думку автора, доводять, що означена система не є закінченою структурою, а скоріше, трансформаційним процесом до інших форм регулювання фінансової сфери та впливу на економіку з боку центрального банку. Основними напрямками такої еволюції має бути підвищення транспарентності та підзвітності, зростання гнучкості системи інфляційного таргетування, вдосконалення механізму монетарної трансмісії, систем аналізу та прогнозу, а також поліпшення статистичного визначення цільового параметра монетарної політики.

Список літератури

1. Гриценко, А. А. Інститут таргетування інфляції: зарубіжний досвід і перспективи запровадження в Україні [Текст] : наукова доповідь / А. А. Гриценко, Т. О. Кричевська, О. І. Петрик. – К. : НАН України, Інститут економіки та прогнозування, 2008. – 272 с.

2. Петрик, О. І. Шлях до цінової стабільності: світовий досвід та перспективи для України [Текст] : монографія / О. І. Петрик. – К. : НАН України, Інститут економіки та прогнозування ; Університет банківської справи НБУ, 2008. – 372 с.

3. Kahn, G. Communicating a Policy Path: The Next Frontier in Central bank Transparency? [Text] / G. Kahn // Federal Reserve Bank of Kansas City. – First Quarter. – 2007. – P. 30–32.

4. Svensson, L. How should Monetary Policy Be Conducted in an Era of Price Stability? [Text] / L. Svensson // New Challenges for Monetary Policy: A symposium sponsored by the Federal Reserve Bank of Kanzas City. – 1999. – P. 195–259.

Summary

The article substantiates the idea that inflation targeting system is not an ultimate structure but rather a transformation process to other forms of financial sector regulation and central bank influence on the economy. The principal guidelines for such evolution are increased transparency and accountability, higher flexibility of inflation targeting system, improved mechanism of monetary transmission, better systems of analysis and forecasting as well as an upgraded statistical calculation of target parameter of monetary policy.

Отримано 05.12.2008

УДК 338.51.001.24

О.В. Богданов, канд. фіз.-мат. наук,
Т.М. Громова, канд. філол. наук, доц.,
В.А. Романова, канд. екон. наук, доц.,
Херсонська філія Європейського університету©

МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ
БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

На основі постановки задачі лінійного програмування запропоновано математичну модель бухгалтерського обліку з урахуванням права власності економічних суб’єктів, що дає можливість дослідити їх діяльність та рекомендувати структуру бухгалтерського обліку підприємства.

Ключові слова: економічний суб’єкт, бухгалтерський облік, баланс, математична модель.

Постановка проблеми. Ключовим в діяльності всіх економічних суб’єктів (держави, підприємства тощо) є право власності. У балансі підприємства. крім активів, є право власності на них. Статутний капітал підприємства – власність його засновників. Зобов’язання – це запозичена власність інших економічних суб’єктів. Введення поняття права власності в баланс дозволяє не лише упорядкувати бухгалтерський облік, а й дослідити діяльність економічних суб’єктів.

Аналіз останніх досліджень. Математичні моделі й комп’ютерні програми на сьогоднішній день широко використовуються в економіці. Дослідження різних економічних процесів за допомогою математичних методів використовується в економетрії [1]. Використання комп’ютерних програм безпосередньо в бухгалтерському обліку дозволяє значно спростити й автоматизувати розрахунки [3]. Теорія дослідження операцій аналізує діяльність економічних суб’єктів у напрямку управління ними, оптимізації їх структури, траєкторії розвитку і функціонування з метою до-сягнення максимальної економічної ефективності для потреб людини [2].

Невирішені аспекти проблеми. У всіх названих джерелах не враховано право власності економічних суб’єктів, яке разом із активами та грішми є ключовими в їх діяльності. Відсутність досліджень зв’язку активів економічних суб’єктів з правами власності на них не дозволяє побудувати математичну модель їх діяльності з відповідним математичним програмуванням; мотиви відносин між економічними суб’єктами; упорядкувати бухгалтерський облік. Упорядкування бухгалтерського обліку на основі Плану рахунків ускладнює його, призводить до багаторазових повторень, наприклад, поняття балансу.

Мета статті – побудувати математичну модель бухгалтерського обліку з урахуванням права власності та поставити задачу лінійного програмування для розрахунку такої моделі. Упорядкувати структуру бухгалтерського обліку підприємства на основі такої моделі.

Виклад основного матеріалу. Слово “економіка” походить від назви книги древньогрецького філософа Ксенофонта (430-350 рр. до н.е.) “Економікос”, яке складається з двох грецьких слів “ойкос” (дім, господарство) й “номос” (знаю, закон, правило). Дійсно, ідентифікація й становище всіх економічних суб’єктів серед подібних собі визначається рівнем їх багатства й виконанням ними законів.

Використаємо поняття багатства та права власності на нього як одного із прикладів закону для побудови моделі. Необхідною умовою існування суспільства без війн, гіперінфляції тощо є рівність величини багатства величині прав власності на нього. Множини кількості багатств і прав власності на них незалежні між собою. Порівнювати між собою можна лише залежні множини. Для того, щоб порівняти наведені множини понять був запроваджений єдиний еталон – гроші. Саме кількістю грошей вимірюється як кількість багатства, так і кількість прав власності на нього. Гроші – це універсальний еквівалент активів та пасивів, їх вартість.

Отже, гроші, багатство і право власності складають “трикутник” – еталон, із допомогою якого можна аналізувати діяльність будь-якого економічного суб’єкта. Економічну модель підприємства у вигляді “трикутника”, вершинами якого є багатство, право власності на нього та їх еквівалент – гроші, назвемо балансом підприємства (рис. 1).

Рис. 1. Модель бухгалтерського балансу підприємства,

де ∆ОАВ – баланс підприємства; ∆ОСК – бюджет держави; PS – цільова функція ведення бухгалтерського обліку; OE = a, OB = b, OF = c, ON = d, OP = m, OS = n, т. М – положення працівника.

Бухгалтерський баланс складається з двох частин: лівої, в якій міститься список усього багатства, яка названа активами, і правої, в якій кожній зі складових багатства відповідає право власності, яке назване пасивами або джерелами одержання активів. Згідно із Цивільним кодексом України [4, ст. 179] до активів матеріального світу відноситься все, з приводу чого можуть виникнути цивільні права та обов’язки. Тому пасиви в бухгалтерському балансі назвемо правами власності, а не джерелами одержання активів.

Пасиви у свою чергу розподіляються на власний та запозичений капітал. Сума активів у грошовій формі, що належать підприємству (його власнику) називається статутним капіталом. Модель взаємовідносин між власником економічного суб’єкта (народом – у державі, засновником – на підприємстві тощо) і органами управління ним можуть бути побудовані аналогічно представленій моделі. Запозичений капітал або вартість запозичених активів називається зобов’язаннями підприємства.

Складання балансу – необхідна умова для аналізу діяльності будь-якого економічного суб’єкта. Облік економічної діяльності суб’єктів через складання їх балансу назвемо бухгалтерським обліком. Бухгалтерський облік підприємства – це зміна в часі його балансу (динаміка балансу).

Усі соціальні об’єднання людей відрізняються конкретним видом багатства і конкретним видом власності. В залежності від виду багатства економіка розподіляється на макроекономіку і мікроекономіку. У макроекономіці як багатство виступає багатство однієї або декількох держав, а в мікроекономіці – складова держави. Баланс держави називається її бюджетом. Власність підприємства одночасно належить йому і державі (частина, яка оподатковується державою), а законодавство, яким керується підприємство, приймається керівництвом держави. На рис. 1 це означає співпадання відповідних відрізків.

Незалежність величин активів від прав власності на них обумовлює перпендикулярність осей координат (OXOY). Кут між відрізками OA і OB пропорційно збільшується з розвитком внутрішньої структури підприємства. Його ефективність зменшується, якщо AON менший COK, тобто підприємство використовує не всі права й можливості, надані йому державою. Якщо AON більший від COK, то держава примусово повертає підприємство до умови, коли AON =COK. Діяльність підприємства одночасно залежить від величин пасивів, активів та кута між ними, тобто від трикутника ∆OAB, який є областю допустимих значень активів та пасивів. Підприємство не працює, якщо на його балансі немає активів, наприклад, є тільки статутний капітал або немає пасивів.

Якщо діяльність підприємства відповідає законодавству держави (вісь ОХ співпадає з відрізком ОВ), область допустимих значень активів та пасивів визначається рівнем розвитку законодавчої бази держави W – область (пряма ОА) та рівнем внутрішньої структури підприємства R – область (пряма ВЕ). На початку діяльності підприємства статутний капітал у пасивах дорівнює відрізку ОВ, а в активах – відрізку ОЕ. При оптимальному плані його розвитку цільова функція повинна проходити через т. А. Для свого розвитку підприємство вкладає свої активи (відрізок PE) для створення нового виробу (відрізок BS), який при переході до інших економічних суб’єктів створює нові активи. Цільову функцію запишемо рівнянням Постановка задачі лінійного програмування для представленої математичної моделі має вигляд:

(1)

Економічна діяльність підприємства в даній моделі виглядає так. Витрати підприємства на виготовлення продукції і її ринкова вартість відповідають відрізкам OD та OL. Різниця OL – OD відповідає прибутку підприємства. Для підприємства-покупця одержана продукція дає більше активів, ніж пасивів, що також приносить йому прибуток. Збільшені активи підприємства залежно від цільової функції можуть бути спрямовані на збільшення статутного капіталу або передані засновникам.

Дана математична модель дозволяє розраховувати з допомогою програмування на ЕОМ більшість економічних ситуацій на підприємстві. Крім того, вона спрощує структуру бухгалтерського обліку. Підприємства, відповідно до рис. 1 взаємодіють із трьома видами суб’єктів: працівниками, державою та іншими економічними суб’єктами. Звідси структура бухгалтерського обліку підприємства зводиться до трьох взаємовідносин підприємства: з працівниками (облік виконаної роботи, заробітна плата, виплати тощо); з державою (звіти, податки, штрафні санкції тощо); з іншими економічними суб’єктами (обмін товарами, послугами, аудит тощо).

Аналіз бухгалтерського обліку за даною моделлю допомагає застосувати її не лише в економіці, а й в історії, соціології та ін. Причину й наслідки змін соціального ладу, війн між державами, гіперінфляції тощо можна трактувати невідповідністю між кількістю активів й прав на них. Зміни соціального клімату в колективі можна розглядати як невідповідність діяльності органів управління їх правами власності і т. д.

Висновки. Запропонована математична модель бухгалтерського обліку з урахуванням права власності та постановка задачі лінійного програмування, необхідної для її вирішення. На основі цієї моделі досліджена діяльність економічних суб’єктів та рекомендована структура бухгалтерського обліку підприємства.

Список літератури

1. Жлуктенко, В. І. Економетрія [Текст] / В. І. Жлуктенко, Н. К. Водзянова, С. С. Савіна, О. В. Колодінська. – К. : Вид-во Європ. унів., 2005. – 552 с.

2. Колодінська, О. В. Дослідження операцій [Текст] / О. В. Колодінська, М. Г. Медведєв. – К. : Вид-во Європ. унів., 2004. – 157 с.

3. Матросова, Г. А. Информационные системы в управлении предприятием [Текст] / Г. А. Матросова. – К. : Изд-во Европ. унив., 2007. – 173 с.

4. Цивільний Кодекс України [Текст] : [офіц. текст : станом на 16.01.2003 № 435-IV].

Summary

According to the stated aim of linear programming the mathematical simulator of bookkeeping concerning the right of ownership of economic subjects is proposed. This wives the opportunity to investigate its activity and recommend the structure of enterprise bookkeeping.

Отримано 08.12.2008

УДК 334.732.2(477)

Б.А. Дадашев, д-р екон. наук, доц., О.І. Гриценко, канд. екон. наук,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”,
Л.В. Єременко, канд. екон. наук, доц.,
Курська філія Російського державного соціального університету

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
КРЕДИТНОЇ КООПЕРАЦІЇ В УКРАЇНІ©

У статті визначаються стан та перспективи розвитку кредитної кооперації в Україні, аналізуються проблеми становлення та розвитку кредитної кооперації.

Ключові слова: кооперативний рух, кредитний кооператив, кредитна спілка, кооператив, фінансово-кредитне забезпечення, фінансова криза, кооперативні засади функціонування, ефективність взаємодії.

Постановка проблеми. Важливе значення в сучасних умовах розвитку сільського господарства в Україні має розвиток кредитної кооперації. Перехід до ринкової економіки привів до радикальних змін у системі фінансово-кредитного забезпечення агропромислового комплексу. Це обумовлено перебудовами безпосередньо в аграрному секторі економіки та банківській системі.

Зміни в банківській системі пов’язані насамперед зі створенням дворівневої банківської системи та розвитком мережі комерційних банків. У сучасних умовах господарювання комерційні банки оперують вже не державними грошовими ресурсами, а коштами своїх кредиторів. Таким чином, істотно підвищується відповідальність комерційних банків за кредити, які видаються, висуваються підвищені вимоги до відбору позичальників.

Розширення мережі комерційних банків істотно збільшує можливості одержання кредитів. Однак сьогодні кредитування сільськогосподарських товаровиробників обмежене рядом об’єктивних факторів:

· високими процентними ставками за кредит;

· відсутністю у сільськогосподарських товаровиробників ліквідного забезпечення необхідних кредитів;

· сезонністю виробництва в аграрному секторі;

· територіальною відокремленістю сільськогосподарських підприємств від фінансово-кредитних установ;

· ціновим диспаритетом на продукцію промисловості для села та сільськогосподарські товари.

Поряд з перерахованими факторами, на наш погляд, є ще одна значна проблема, яка пов’язана з відтоком грошових засобів з місцевих оборотів сільських територій. Отримані від виробництва сільськогосподарської продукції кошти розподіляються між значною кількістю виробників і при цьому не спрямовуються на виробництво. Такі грошові накопичення можна розглядати як джерело кредитування тієї частини сільськогосподарських товаровиробників, що мають потребу в додаткових фінансових ресурсах. Потреба пошуку нетрадиційних методів вирішення проблеми фінансово-кредитного забезпечення суб’єктів господарювання сільської місцевості є дуже актуальною і значущою. Одним із таких методів є відродження кредитної кооперації, про що свідчать вітчизняний та закордонний досвіди.

Аналіз останніх публікацій. Вирішенню проблеми формування кооперативного сектора в сільському господарстві приділяється достатньо уваги в роботах таких вчених: П.І. Гайдуцького, В.І. Грушка, М.Я. Дем’яненка, В.Я. Амбросова, П.А. Лайка, П.М. Макаренка, М.Й. Маліка, В.Я. Месель-Веселяка, С.С. Осадця, П.Т. Саблука, Л.В. Романової, В.М. Алексійчука, К.І. Якуби, О.М. Шпичака, С.І. Юрій, В.В. Зіновчука, М.Ф. Кропивка та інших. Завдяки роботам цих вчених сформульовано підґрунтя для подальших наукових досліджень.

Серед авторів основних наукових праць з проблем кооперативного руху можна назвати таких іноземних фахівців, як Дж. Коери, Дж. Черктем, Марк П. Гассель, Джей В. Лош, К. Маєр та ін.

Проте відсутні фундаментальні наукові дослідження з питань удосконалення фінансового забезпечення та розвитку кредитної кооперації в Україні, які б враховували реальний стан аграрної економіки та перспективи розвитку.

Мета статті – визначити перспективи розвитку кредитної кооперації в Україні з метою покращання фінансово-кредитного забезпечення суб’єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у сільській місцевості.

Виклад основного матеріалу. Вивчення досвіду розвитку сільських кредитних кооперативів у різних державах світу дозволяє зробити деякі узагальнення. Найбільш позитивні моменти цього досвіду можуть бути впроваджені в Україні, де кредитна кооперація тільки починає відроджуватись. Наведемо деякі приклади:

1. Кредитні кооперативи створювались у той час, коли для цього існувала потреба в дрібному кредитуванні.

2. Перевага кооперативів полягає в тому, що вони спроможні скоротити витрати кредиторів та позичальників, а також скоротити неплатежі по боргах кооперативу.

3. Виникнення, в основному за ініціативою самих селян, кредитних кооперативів супроводжувалось прийняттям відповідних законодавчих актів, що сприяли їх розвитку та поступовому скороченню державної підтримки.

4. У державах, де сільські кредитні кооперативи займались лише кредитуванням, ігноруючи інші потреби кооперативного обслуговування селян, кооперативи швидко втрачали спроможність вести бізнес самостійно.

5. Еволюція кредитної кооперації в державах світу починалась зі створення первинних сільських кредитних кооперативів, зростання яких приводило до формування регіональних кредитних організацій, обслуговуючих фінансові потреби кооперативів.

6. Утворившись спочатку як сільські, кредитні кооперативи починали обслуговувати підприємства і інших секторів економіки.

В Україні кредитні кооперативи існують у вигляді кредитних спілок, які розвиваються понад 10 років і поступово займають своє місце серед суб’єктів фінансового ринку. Незважаючи на це, серед переважної більшості населення України, представників державних органів, а часто навіть і працівників окремих кредитних спілок, існує недостатнє розуміння соціально-економічної природи цих організацій. Причиною цього стала нечіткість українського законодавства, що регулює діяльність кредитних спілок.

Перші кредитні спілки були створені в 1992 році. Вони об’єднували майже 75 тисяч громадян і мали у своїх активах понад 17 млн. гривень. На сьогодні існує понад 400 таких організацій.

У 1994 р. кредитні спілки об’єднались і створили Національну асоціацію кредитних спілок України для вирішення проблем, пов’язаних з розвитком кредитного руху в Україні, для поліпшення соціально-економічного становища середніх верств населення. Це координаційна та уніфікована структура, що об’єднує кредитні спілки в життєздатний механізм. Наприкінці 2000 року до складу НАКСУ входило 105 кредитних спілок із 21 області України та Автономної Республіки Крим. При цьому структура сумарного кредитного портфеля кредитних спілок – членів НАКСУ – була такою: соціальне кредитування (пільгові кредитні програми для соціально незахищених верств населення) – 5 %, споживче кредитування (придбання побутової техніки, навчання, відпочинок, індивідуальне житлове будівництво тощо) – 40 %, бізнес-кредитування (кредитування підприємницьких ініціатив, придбання виробничого обладнання та поповнення обігових коштів підприємців і фермерів) – 55 %.

До прийняття Закону України “Про кредитні спілки” ці установи мали юридичний статус громадської організації, головною метою якої є “фінансовий та соціальний захист її членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування”. У податковому законодавстві спілки були віднесені до неприбуткових організацій. Такий, не досить чітко визначений, статус призводив до виникнення багатьох питань стосовно економіко-правової природи спілок та створював певні проблеми в їх роботі.

Прийнятий закон надав кредитним спілкам нового, принципово іншого юридичного статусу неприбуткової організації, заснованої фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки” і при цьому визначив, що “кредитна спілка є фінансовою установою”. Це дозволило більш чітко визначити юридичний статус кредитних спілок, однак питання неприбуткової соціально-економічної природи цих організацій залишилось розкрито недостатньо.

Законом кредитні спілки були перетворені із “громадської організації” у “фінансову установу”. І дуже невиразно при цьому звучить термін “заснованої на кооперативних засадах”. А він якраз і є найголовнішою ознакою, що відрізняє кредитні спілки від інших суб’єктів фінансового ринку і визначає їх неприбуткову природу. На жаль, у чинному українському законодавстві такого поняття як “кооперативні засади” не існує, а в законі “Про кредитні спілки” кооперативні засади прописані недостатньо. Тому із прийняттям цього закону стало можливим трактувати кредитні спілки лише як фінансові установи і не звертати увагу на суспільну, громадську складову їх діяльності та їх соціальну місію. А звідси з часом може виникнути питання доцільності віднесення кредитних спілок до неприбуткових організацій.

Кредитні спілки в більшості країн світу мають статус фінансового кооперативу. А кооператив – це організація, що має, крім економічної, ще й громадську природу. Кредитний кооператив для своїх членів є одночасно фінансовою установою та громадською організацією. І це визначає його неприбуткову соціально-економічну кооперативну природу.

Робота кредитної спілки як організації, яка не має на меті отримання прибутку, спрямована власне на надання лише певних послуг. Це визначає її вузьку спеціалізацію щодо ймовірних напрямів використання фінансових ресурсів, накопичених за рахунок заощаджень своїх членів. Кредитна спілка не має права проводити іншу, крім надання кредитних та ощадних послуг своїм членам, господарську діяльність. Вона створюється та діє насамперед для того, аби надати можливість своїм членам отримати кредит на прийнятих для них умовах.

У сучасних умовах кредитна спілка – невід’ємна та особлива складова банківської системи ринкового типу. Принципи організації, що є підставою, мета, завдання та функції роблять її відносно відособленою від інших інститутів фінансового ринку, вносять особливості у відносини з ними.

Кооперативна діяльність спрямована не лише на задоволення матеріальних потреб населення, а й на соціальну перебудову села, економічну стабілізацію, відродження демократії, міжнародне співробітництво.

В умовах світової фінансової кризи, яка, безумовно, охопила й Україну, кредитні спілки проявляють себе більш стійко. Потенційну роль кредитних спілок у сільській місцевості не слід недооцінювати, оскільки аналіз функціонування комерційних банків за останні роки з точки зору малого бізнесу виявив такі недоліки: їх ненадійність, велику залежність від держави, неспроможність швидко реагувати на ситуацію, що змінюється в результаті значних обсягів накопичених та вкладених засобів. Малі форми кредитування швидше реагують на зміну ситуації, оскільки всі грошові кошти належать пайовикам, управління в них прозоре, а фінансові потоки легше відстежити; вкладення коштів у ризикові операції заборонені, тобто фінансові втрати незначні. Пайовики знають один одного, що зводить процес повернення кредиту до певних гарантій.

Основні відмінності кредитного кооперативу від комерційного банку наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Спільні та відмінні ознаки кооперативу і комерційного банку

Ознака	Кредитні кооперативи		Комерційні банки
Спільні риси
Форма власності		Спільна кооперативна
Принцип управління		Демократичність управління
Відмінності
Мета діяльності	Задоволення потреб членів – пайовиків кооперативу в кредиті		Прибуток
Організаційно-правова форма	Споживчий кооператив		Акціонерне товариство
Розподіл прибутку	Розподіляється між пайовиками відповідно до обсягу їх участі в діяльності кооперативу; відрахування до резервного фонду		Більша частина направляється на збільшення пасивів банку, дивіденди акціонерам, різноманітні фонди (резервний фонд акціонування працівників тощо)
Джерела власного капіталу	Пайові внески членів		Внески акціонерів до статутного капіталу, прибуток
Вид послуг, що надаються	Кредити членам		Надання кредитів, ведення рахунків юридичних та фізичних осіб, інші види послуг
Об’єкт кредитування	Виробничий розвиток суб’єктів господарювання та особисті потреби членів кредитного кооперативу		Задоволення потреб у кредитних ресурсах фізичних та юридичних осіб, що мають відповідну кредитоспроможність та забезпечення
Сприятливість до валютних коливань	Несприятливі, оскільки здійснюють свою діяльність тільки в національній валюті		Сприятливі, оскільки коливання валютного курсу призводить до значних проблем у кредитуванні
Перспективи розвитку	Можливість об’єднатись у власний кооперативний банк або асоціацію кредитних спілок із застосуванням кооперативних засад		Можливість відкриття філій з набором вищеназваних засад і факторів

При організації кредитних відносин кредитні спілки виходять з необхідності врахування інтересів спілки, її пайовиків, позичальників та загальнодержавних інтересів.

Виходячи з раніше викладеного матеріалу та враховуючи несистемний за формою і незбалансований за темпами процес становлення ринкової економіки в Україні, від якого особливо потерпає населення сільських регіонів країни, пропонуємо механізм взаємодії підприємств з населенням, що обслуговується, та іншими підприємницькими структурами через створення кредитної спілки з метою здійснення кредитування господарської діяльності підприємницьких структур сільської місцевості (рис. 1).

Рис. 1. Фінансовий механізм функціонування кредитних спілок
з метою покращання фінансово-кредитного забезпечення їх членів

У цих умовах кредитна спілка спроможна внести реальний вклад у вирішення питань розвитку вітчизняного виробництва, створення додаткових робочих місць, формування соціально-побутової інфраструктури в сільській місцевості, а отже, і пом’якшення кризового впливу на зниження життєвого рівня громадян.

Члени кредитної спілки набувають можливості:

· ефективно розмістити наявні грошові кошти, отримавши від даної операції дохід;

· забезпечити фінансування своїх приватних фінансових потреб;

· сприяти економічному розвитку виробництва сільськогосподарської продукції та створенню додаткових робочих місць;

· збільшити обіговий капітал, що дозволить споживчому товариству збільшити обсяг заготівель сільськогосподарської продукції, наповнити магазини товарами, що користуються попитом у населення. Це дасть можливість задовольнити всілякі потреби сільського населення. Отже, зміниться інфраструктура села.

Кредитна спілка працює в інтересах своїх членів. Вона достовірно знає своїх позичальників, і в переважній більшості угод складається договір поруки за оформлений кредит, який тут же, за бажанням позичальника, видається готівкою або ж проводяться безготівкові розрахунки.

Разом з тим у зв’язку з платіжною кризою багатьох підприємств дефіциту власного оборотного капіталу особливу увагу слід приділяти факторинговим операціям.

Факторинг – це різновид кредитно-фінансової операції, який забезпечує не тільки оборотність вартості, але й такі важливі зовнішні умови, як підтримка постачання підприємств необхідною продукцією, надання виробникам інформації про стан і структуру попиту на їхню продукцію.

Основною послугою при факторингу є фінансування кредитною спілкою поставок товарів з відстрочкою платежу. Крім цього, спілка здійснює облік дебіторської заборгованості та контроль за своєчасністю оплати. Другою послугою при факторингу є страхування ризиків, пов’язаних з постачанням товарів, зокрема ризику неотримання своєчасного платежу від покупця. Третьою послугою є адміністративне управління дебіторською заборгованістю, яке передбачає контроль за своєчасною сплатою поставки покупцями.

В умовах функціонування кредитної спілки відкриваються широкі можливості для забезпечення підприємств необхідними у веденні фінансово-господарської діяльності товарно-матеріальними цінностями. При цьому відбувається контроль з боку членів кредитної спілки за необхідністю здійснення тієї чи іншої господарської операції, так як в умовах факторингової угоди постачальник поступається спілці правом отримання платежів від платників за поставлені товари чи надані послуги.

Кредитна спілка у день подання на оплату платіжних вимог оплачує їх постачальникові і сама завершує розрахунки з покупцями. Механізм здійснення кредитною спілкою факторингових операцій показаний на рис. 2.

Кредитна спілка, членами якої є населення, що проживає на даній території, працює в одному з підприємств та користується їх послугами залежно від потреби. Отже, члени кредитної спілки мають можливість визначити важливість та необхідність тієї чи іншої угоди та дати дозвіл на її здійснення і тільки після цього дати згоду для укладення факторингової угоди. Для підприємств є дуже важливим той фактор, що надходження виторгу від реалізації продукції за виконані послуги не залежить від платоспроможності платників, терміну оборотності коштів у розрахунках та інших чинників.

Рис. 2. Схема здійснення факторингових операцій
кредитною спілкою

Фінансування при факторингу має ряд переваг, серед яких слід насамперед відмітити:

· комплексну систему довготермінового фінансування організацій;

· автоматичне збільшення фінансування в міру зростання обсягу реалізації;

· відсутність обмежень з платежів від постачальників товарів.

Постачальник також має такі вигоди в умовах використання факторингу:

· отримання додаткового прибутку за рахунок можливості збільшення обсягів реалізації в результаті отримання необхідного оборотного капіталу від спілки;

· економію коштів на операціях, пов’язаних з отриманням банківського кредиту.

Фінансування в межах факторингу звільняє постачальника від проблеми дефіциту власного обігового капіталу, а покупцю дає можливість гарантовано отримувати від постачальника відстрочку платежу на термін, достатній для товарообігу.

Висновки. Враховуючи вищевказане, можна зробити висновок, що єдиний можливий шлях для поповнення власних обігових коштів у підприємств – це взяти участь у створенні кредитних спілок та використовувати їх фінансовий потенціал для забезпечення фінансово-господарської діяльності.

Переваги даного співтовариства вбачаємо в наступному:

1. Фінансово-кредитне забезпечення підприємств, що здійснюють свою діяльність у сільській місцевості, а також суб’єктів малого бізнесу значною мірою залежить від зовнішніх джерел фінансування, мобілізація яких обмежується незацікавленістю комерційних банків у їх кредитуванні через трудомісткість моніторингу кредиту та високу ризиковість, що робить процес кредитування низькорентабельним. Покращити ситуацію пропонується шляхом розвитку системи небанківських кредитно-фінансових інститутів та сфери мікрокредитування. Запропонований механізм залучення коштів кредитної спілки з метою поповнення власного оборотного капіталу дозволить покращити соціальну інфраструктуру сільської місцевості, забезпечити підприємства необхідними для ведення господарської діяльності фінансово-кредитними ресурсами.

2. З метою зміцнення розрахунково-платіжної дисципліни підприємств споживчої кооперації запропоновано механізм здійснення факторингових операцій кредитною спілкою, що сприятиме використанню готівкових коштів за призначенням; формуватиме структуру попиту і пропозиції товарно-матеріальних цінностей та послуг у сільській місцевості. Застосування факторингових операцій слід розглядати як комплексну систему довгострокового фінансування організацій.

3. Розвиток кредитних відносин підприємств споживчої кооперації з кредитними спілками визначається рядом внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на формування кредитоспроможного попиту сільськогосподарських позичальників та кредитну активність кредитної спілки (кредитний ризик, ресурсна й правова база, кредитна політика та ін.). Але вирішальне значення з приводу даних відносин набувають загальнокооперативні принципи діяльності кредитної кооперації, які необхідно врахувати в законодавстві, що регулює діяльність кредитних спілок.

4. Запропонований механізм взаємодії підприємств системи споживчої кооперації України з населенням, іншими підприємницькими структурами через створення кредитної спілки з метою здійснення кредитування господарської діяльності підприємницьких структур слід розглядати у вигляді замкнутої системи певного сільського регіону. У цих умовах кредитна спілка спроможна внести реальний вклад у вирішення питань розвитку вітчизняного виробництва, створення додаткових робочих місць, формування соціально-побутової інфраструктури в сільській місцевості, а отже, і пом’якшення кризового впливу на зниження життєвого рівня громадян; забезпечити кругообіг фінансових потоків на конкретній території.

5. Основними напрямами та заходами подальших науково-методичних досліджень з даної проблеми є розробка методологічних засад фінансово-кредитного забезпечення стратегії інноваційного розвитку суб’єктів господарювання за участю асоціацій кредитних спілок, а також практичне впровадження отриманих результатів у законодавче та нормативно-інструктивне забезпечення їх діяльності та розвитку.

Список літератури

1. Гриценко, О. І. Механізм створення кредитної кооперації [Текст] / О. І. Гриценко // Вісник Сумського національного аграрного університету. – 2004. – № 2. – С. 63–68.

2. Гриценко, О. І. Розвиток кредитної кооперації в аграрному секторі економіки [Текст] / О. І. Гриценко // Вісник Сумського національного аграрного університету. – 2003. – № 2. – С. 67–69.

3. Дадашев, Б. А. Кредитні кооперативи в Україні: проблеми й перспективи розвитку [Текст] / Б. А. Дадашев // Вісник Української академії банківської справи. – 2001. – № 1(10). – С. 22–24.

4. Дадашев, Б. А. Організаційно-економічні основи кредитних сільськогосподарських кооперативів в Україні [Текст] / Б. А. Дадашев // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України : збірник наукових праць / Українська академія банківської справи. – Суми : Мрія, 2002. – Т. 6. – С. 288–292.

5. Козинець, П. М. Особливості діяльності кредитних спілок України, успіхи, проблеми та перспективи [Текст] / П. М. Козинець // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Національний кооперативний рух та структурні зміни в економіці України ХХІ століття”. – К. : Укоопосвіта, 2001. – С. 325–327.

6. Про кредитні спілки [Текст] : Закон України від 20 грудня 2001 р. № 2908-ІІІ; з останньою поправкою від 10.07.2003 № 1096-І5 // Урядовий кур’єр. – 2001. – 10 січня. – С. 6.

Summary

Up to date situation of financial sercuration and mediation pattons of credit and consumers societies are analysed. The target of this analysis is to renewal the circular capital of the consumers’ societies and to improve of social infrastructure.

Ln okder to impkove tne payment dicipline, the mechanism of invoice operations realization by a credital union has been intkoduceol.

Отримано 08.12.2008

УДК 339.7

В.О. Сизоненко, канд. екон. наук, доц.,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
С.А. Циганов, д-р екон. наук, проф., Інститут міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка©

ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ РИНКУ
БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ

У статті розглянуто основні напрями розвитку ринку банківських послуг у країнах із трансформаційною економікою на прикладі Центральної та Східної Європи. Проаналізовано практику впровадження сучасних фінансових інструментів та інформаційних технологій. На базі зробленого аналізу окреслені можливості використання в Україні позитивного досвіду.

Ключові слова: ринок банківських послуг, банківські продукти, банківські технології, трансформаційна економіка.

Постановка проблеми. Зростання та урізноманітнення потреб суб’єктів господарювання і населення в банківському обслуговуванні обумовлюють необхідність поглибленого аналізу особливостей сучасного розвитку ринку банківських послуг, виявлення його відповідності якісним змінам, що відбуваються в процесах соціально-економічного розвитку країни. Актуальність вивчення питань організації ринку банківських послуг посилюється під впливом глобалізації фінансових ринків, загострення конкуренції як у вітчизняному, так і світовому фінансовому просторі.

Питанням організації банківської діяльності, інфраструктурних системних механізмів функціонування ринків фінансово-банківських послуг та виявлення перспективних напрямів його розвитку приділяється значна увага науковців, фінансистів, представників владних структур. Змістовні аспекти проблеми формування сучасного ринку банківських послуг висвітлені у працях таких відомих вітчизняних учених: А. Гальчинського, А. Гриценка, В. Гейця, О. Дзюблюка, М. Крупки, В. Міщенка, А. Мороза, Ю. Пахомова, М.Савлука, В. Суторміної, В. Федосова, А. Чухна та інших. В їхніх роботах наведені різні підходи до утвердження банківської системи, що відповідає потребам розвитку країни, здатної забезпечувати необхідними фінансовими ресурсами інноваційний розвиток і структурну перебудову економіки.

Мета статті – розглянути основні напрямки розвитку ринку банківських послуг у країнах із трансформаційною економікою на прикладі Центральної та Східної Європи та запропонувати шляхи впровадження позитивного досвіду в Україні.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на значну увагу, яка приділяється теоретичним і практичним аспектам функціонування банківської системи України, поза увагою дослідників лишаються невирішені питання оптимізації сучасного розвитку ринку банківських послуг, пов’язаних з досить складним становищем української банківської системи. Даються взнаки і теоретичні прогалини у тлумаченні ринку банківських послуг, визначенні його структурних елементів, способу його організації.

На наш погляд, цей ринок є складовою ринку фінансових послуг. Сутність ринку банківських послуг полягає в організації законодавчо обумовленої системи взаємовідносин між його суб’єктами, які складаються в процесі купівлі-продажу послуг специфічного характеру, спрямуванні фінансових ресурсів від власників до позичальників.

Банківські послуги можуть бути визначені як сукупність різноманітних форм мобілізації й використання фондів фінансових ресурсів для здійснення кредитних, інвестиційних, вкладних та інших операцій, для фінансового забезпечення процесу виробництва, виконаних робіт і надання послуг, які здійснюються на платній основі та мають відмінні риси свого функціонування [7, с. 337].

За своїм економічним змістом фінансово-банківські послуги уособлюють специфічні методи прискорення обігу банківського капіталу, своєчасне його залучення в ті сфери діяльності, де в цьому відчувається найбільша потреба, переміщення банківських ресурсів із сфери вільного обігу в кредити та інвестиції. Наявність і розвиток фінансово-банківських послуг зумовлені кругообігом банківських і фінансових ресурсів, вони раціонально доповнюють мобілізацію й використання ресурсів в інших підсистемах фінансової системи.

Банківська послуга – це кінцевий результат функціонування банків щодо задоволення потреб клієнтів, пов’язаних із рухом грошових коштів або провадженням додаткових видів діяльності, що відображаються поза балансом [3, с. 43]. Щоб надавати такі послуги, банки повинні мати надійні передумови і, передусім, достатній рівень активів.

За середнім розміром активів наші кредитні установи відстають від банків більшості країн від ста (США) до тисячі разів (Японія) [5; 6]. Порівняно низька частка працюючих активів, включаючи позики реальному сектору економіки й інвестиції в цінні папери. Питома вага довгострокових інвестицій також невелика. Однак необхідно мати на увазі, що значна частина непрацюючих активів ряду українських банків знаходиться на рахунках в іноземній валюті. З падінням курсу національної валюти ця частина валютних активів фактично перетворюється в активи, що приносять прибутки. Проте основна проблема залишається, і її суть – у недостатньому зв’язку банківської системи з реальним сектором економіки.

Надання фінансово-банківських послуг фізичним та юридичним особам суттєво впливає на ефективність підприємницької діяльності, рівень матеріального добробуту населення, стримує інфляційні процеси на макроекономічному рівні. Особливого значення набуває розвиток фінансово-банківських послуг у контексті глобалізації світової економіки, поглиблення співпраці банківських установ різних країн. Фінансово-банківські послуги є одним із найважливіших інструментів входження України в систему міжнародних фінансово-валютних відносин, а її банківської системи – до світового ринку капіталу.

Зазначимо, що банківські послуги відрізняються від традиційних форм банківського обслуговування. Якщо кредитування або інвестування економіки збагачується за рахунок внутрішнього змісту, застосування нових більш досконалих форм того чи іншого виду банківської діяльності, то банківські послуги належать до інноваційних банківських продуктів. Вони виникають відповідно до вимог ринку і можуть поєднувати як існуючі банківські операції, так і бути принципово новими.

Процес організації, формування та розвитку ринку банківських послуг як важливого елемента ринкової моделі економіки країн із трансформаційною економікою сприяв активізації діяльності банків як основних фінансових посередників. Серед посередників, які виконують роль професійних учасників фінансових ринків, банки мають ряд суттєвих відмінностей та переваг. На відміну від фінансових, трастових та інвестиційних компаній і фондів, банки займаються не лише посередницькою діяльністю, але й надають різноманітні послуги своїм клієнтам.

Банківські послуги відрізняються від банківських операцій На цьому наголошують окремі дослідники цієї проблеми [3, с. 42]. Якщо за рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційних банків, то за рахунок активних операцій відбувається розміщення банками власних та залучених коштів з метою отримання прибутку.

На відміну від банківських операцій, для надання банку фінансових послуг не потрібні значні додаткові ресурси, а доходи від послуг банки отримають не у вигляді відсотків, а у формі комісійних виплат. Істотною ознакою банківських послуг є їх здатність приносити фінансово-кредитній установі стабільний дохід практично на безризиковій основі.

Особливості сучасного етапу розвитку підприємництва в країнах із трансформаційною економікою визначають потреби суб’єктів господарювання не лише у традиційному кредитно-розрахунковому обслуговуванні з боку банків, а й у ширшому асортименті банківських послуг (лізинг, факторинг, трастові послуги, надання клієнтам своїх телекомунікацій тощо).

В динамічне ядро сфери послуг у багатьох країнах Європи входять фінансові, страхові, ріелторські та бізнес-послуги, значного розвитку набули послуги з охорони здоров’я, освіти, а також транспорту, зберігання та комунікаційні послуги (табл. 1).

Таблиця 1

Порівняння розподілу валової доданої вартості у секторі послуг
в економіках європейських країн – членів ОЕСР – у 1995 і 2005 рр. [8]

Країна	Частка в загальній валовій доданій вартості, %
	Оптова та роздрібна торгівля, ресторанні та готельні послуги		Транспорт, зберігання, комунікації		Адміністру-вання та охорона		Освіта, охорона здоров’я, соціальна робота та інші послуги		Фінансові, страхові, ріелторські та бізнес- послуги
	Рік
	2005	1995	2005	1995	2005	1995	2005	1995	2005	1995
Австрія	17,4	16,8	7,0	7,4	5,8	6,8	15,0	16,0	23,4	19,9
Бельгія	14,6	13,8	8,4	8,2	7,3	7,1	16,5	15,6	28	25,5
Чеська Республіка	14,4	14,0	10,3	10,4	5,7	5,4	11,3	10,1	17,1	16,8
Данія	12,8	14,7	9,2	7,6	6,3	6,8	16,3	20,1	23,8	22,3
Фінляндія	12,2	11,1	10,4	9,7	5,0	5,5	17,4	17,7	20,8	18,9
Франція	12,9	13,2	6,4	6,2	7,6	7,9	18,0	16,9	32,0	27,6
Німеччина	12,2	12,3	5,9	5,7	6,0	6,7	16,4	15,5	29,3	26,4
Греція	23,8	–	8,3	–	7,3	–	17,7	–	19,4	–
Угорщина	12,7	13,1	7,7	8,0	8,7	8,4	14,7	13,9	21,7	18,6
Ірландія	11,9	11,8	5,3	5,5	4,5	5,7	15,0	14,6	25,2	17,3
Італія	15,4	17,2	7,8	7,0	6,5	6,1	14,3	13,8	26,9	22,4
Люксембург	11,4	13,1	10,3	8,2	5,6	5,6	11,9	11,1	44,2	39,3
Нідерланди	14,5	14,8	7,1	6,9	7,3	7,9	17,3	15,3	27,4	24,2
Норвегія	9,4	12,3	7,5	10,0	4,4	6,1	16,2	16,9	17,9	17,5
Польща	8,4	7,2	7,2	6,3	6,2	6,8	13,1	11,8	17,8	12,6
Португалія	17,6	17,7	7,0	6,5	9,1	8,1	16,9	13,6	21,1	19,9
Словацька Республіка	15,7	14,0	10,4	10,5	5,6	5,2	9,7	9,1	18,5	17,5
Іспанія	18,4	17,5	7,1	7,0	6,0	6,6	14,9	14,4	21,0	18,3
Швеція	12,2	12,5	8,0	8,1	5,5	5,9	20,7	18,1	24,3	22,3
Швейцарія	15,3	–	6,4	–	10,6	–	8,7	–	31,2	–
Великобританія	14,5	13,7	7,1	7,7	4,8	5,8	17,8	15,7	31,7	24,5

Використовуючи передові інформаційні технології і можливості, що відкриваються політикою дерегулювання і лібералізації ринків, ці галузі за останні 15-20 років вийшли на якісно новий рівень у своєму технічному оснащенні, за якістю обслуговування виробництва та населення і нині відіграють вирішальну роль у створенні базису для економічного зростання [5].

Отже, сектор фінансових послуг, що складається, за даними Світової організації торгівлі, з п’яти досить широких категорій: банківські послуги, страхові послуги з випуску всіх видів цінних паперів, послуги з управління майном та пошук і передача фінансової інформації – є складовою досить значної частки валової доданої вартості на ринку фінансово-банківських послуг. За даними міжнародної статистики саме цей сектор набув найбільшого розвитку [7, с. 135].

Від ефективного функціонування ринку фінансово-банківських послуг, банківської системи в цілому залежить створення та розподіл внутрішнього валового продукту і національного доходу, регулювання грошового обігу, кредитування, фінансування та інші економічні і соціальні досягнення будь-якої країни. Таким чином, безперечним є факт розгляду ринку фінансово-банківських послуг як однієї з найбільш потенційних платформ, розвиток та удосконалення якої сприяє безпосередньому зростанню ВВП країни.

Різні посередники на ринку фінансово-банківських послуг реалізують свої економічні інтереси з урахуванням дій різних факторів зовнішнього середовища, причому на деякі з них він може опосередковано впливати, дія інших факторів виходить за межі впливу інститутів, і він повинен пристосовуватися до них. До факторів, на які може впливати фінансово-кредитна установа, належать: ринковий попит, конкуренція, рівень розвитку інфраструктури ринку фінансово-банківських послуг. До неконтрольованих факторів, що впливають на формування інфраструктури ринку фінансово-банківських послуг, належать: загальноекономічна ситуація в регіоні, країні та за її межами; рівень життя та заощадливості населення; кон’юнктура ринку фінансово-банківських послуг, демографічна ситуація тощо. Дія цих факторів визначає поведінку фінансово-кредитних інститутів у ринковому середовищі, формує стратегію і тактику, окреслює можливості просування на ринку фінансово-банківських послуг у межах певної території.

Диверсифікація банківських послуг в міру зростання їх пропозиції призведе до появи фірмових продуктів та послуг. Це може бути використання марок якості, які зрозумілі клієнтам та відповідають запитам банківської клієнтури. Отже, розумне поєднання банківських операцій традиційного спрямування з новітніми банківськими послугами здатне зміцнити конкурентні позиції банку, залучити додаткових клієнтів або запропонувати їм нові продукти та послуги, що здатне суттєво вплинути на ефективність діяльності не тільки окремого банку, але й усієї банківської системи.

Водночас опанування та пряме запозичення досвіду західних банків повинно відповідати потребам внутрішнього саморозвитку та вирішення нагальних проблем економічної трансформації країни. Ринок банківських послуг в Україні перебуває на стадії формування попиту на такі послуги, як лізинг, факторинг, гарантії, трастові послуги, купівля-продаж цінних паперів за заявками клієнтів, розміщення емісії цінних паперів тощо.

Такі еволюційні зміни на ринку банківських послуг у кінцевому підсумку повинні спрямувати зусилля банків на підтримку реального сектора економіки. На нашу думку, це пояснюється відносно незначними ринковими частками банківських послуг у загальному обсязі банківських операцій та пов’язаними з цим пошуком нових клієнтів або підвищенням ефективності банківських операцій за рахунок концентрації або консолідації капіталів у банківській сфері. Розвиток банків у країнах із трансформаційною економікою як системи у цьому випадку може піти шляхом не звичайної консолідації капіталів, а глобалізації у їх банківському секторі, скорочення кількості проблемних банків.

Зарубіжний досвід свідчить, що комерційні банки, що дають клієнтам більш різноманітні послуги високої якості, звичайно, мають перевагу перед банками з обмеженим набором послуг. Останнім часом все більша кількість великих комерційних банків переходить на комплексне обслуговування клієнтури. Це означає, що, крім кредитно-розрахункового і касового обслуговування, банки надають своїм клієнтам і цілий ряд інших послуг.

По-перше, банки цілком беруть на себе розрахунково-облікове обслуговування клієнтів, а саме: ведення амортизаційних і пенсійних рахунків, бухгалтерський облік операцій, нарахування і сплату податків, розрахунки заробітної плати, контроль за динамікою товарних запасів на складах, аналіз продажів і операційних витрат, упорядкування проектів балансів фінансування інвестицій і зведених балансів для компаній. По-друге, важливим напрямком розвитку зв’язків великих компаній з банками є передавання останнім обов’язків зі збереження документів, а в останні роки й упорядкування даних про рух розрахункових документів, щоденних, щотижневих і щомісячних балансів [6].

Великим корпораціям банки надають також лізингові і факторингові послуги, подають відомості про платоспроможність контрагентів, сприяють в емісії акцій, надають консультації з питань інвестицій. Дрібним вкладникам, крім депозитних і кредитних операцій, банками пропонується управління фінансовими активами, ведення комунальних рахунків, розрахунки за споживчим кредитом.

Виконання банківських операцій із широкою клієнтурою – важлива особливість сучасної банківської діяльності в усіх країнах світу, що мають розвинену банківську систему. Наприклад, найбільші комерційні банки Великобританії (клірингові банки) виконують біля 100 різних видів операцій з обслуговування своїх клієнтів, комерційні банки США – понад 150 видів операцій, а банки Японії – біля 300 видів. Для порівняння можна відзначити, що Ощадбанк України (який входить у трійку лідерів з обслуговування фізичних осіб), що традиційно виконує великий обсяг банківських операцій і послуг, здійснює лише біля 70 банківських операцій і послуг. Послугами Ощадбанку користуються 40 % опитаних, 15 % обслуговуються в Приватбанку, а 11 % є клієнтами банку “Райффайзен Банк Аваль”. Проміжну позицію між банками-лідерами та рештою банків займають Промінвестбанк та Укрсоцбанк, клієнтами яких є відповідно 4 і 3 % респондентів. Послугами лише одного банку користуються 66 % клієнтів банків, 34 % – двох і більше [11]. Розвиток і розширення асортименту на ринку банківських послуг в Україні, поряд із підвищенням якості обслуговування, є важливою умовою забезпечення надійності і стабільної роботи банківських установ.

Диверсифікація спектра фінансово-банківських послуг і підвищення ступеня універсалізації діяльності на фінансово-банківському ринку, що “визначає еволюцію організаційних форм фінансових інститутів, від “фінансової лавки” до “фінансового супермаркету” на основі об’єднань таких напрямів, як банківська справа, страхування, операції з нерухомістю, цінними паперами, консультаційні послуги тощо”, визначає тенденцію сьогодення [4].

У банківській діяльності концепція інтегрованого фінансового обслуговування безпосередньо реалізується в ході створення великих банківських холдингів, що діють у сфері фінансових послуг, а не в конкретній, вужчій галузі, яку традиційно вважають сферою банківської діяльності. До складу холдингів можуть входити страхові компанії та агенції, іпотечні, трастові, факторингові, лізингові компанії, кредитно-ощадні асоціації, брокерські фірми, які торгують цінним паперами. Саме за таких організаційних умов та низкою інших нижченаведених факторів та тенденцій можливе досягнення максимальних результатів на ринку фінансово-банківських послуг, що безпосередньо матиме відображення в економічному зростанні країни або групи країн відповідно.

У сучасних умовах на ринку банківських послуг у країнах Європи із трансформаційною економікою зростає роль банків, контрольованих іноземним капіталом (контрольовані іноземним капіталом банки – це ті, в яких більш 50 % статутного капіталу належить нерезидентам). Окремі дослідники намагаються оцінити, як присутність цих банків впливає на відношення населення до банківської системи в цілому. Вони порівнюють тенденції, які відбуваються в країнах з перехідною економікою в Центральній і Східній Європі (ЦСЄ) [2].

Динаміка приватних внесків дає уявлення про стан довіри населення до банківської системи в цілому і про успішність виконання нею посередницьких функцій з мобілізації приватних грошових заощаджень. Разом з тим порівняльний аналіз між різними банківськими системами потребує корекцій з різних параметрів грошово-кредитної системи (темпи інфляції, динаміка обмінного курсу національної валюти, грошових доходів населення, ВВП, ступінь доларизації, характер валютного регулювання та ін.).

У більшості країн з перехідною економікою, крім Угорщини і Польщі, іноземний капітал контролює основну частину банків, враховуючи і працюючі з населенням ощадні і роздрібні банківські установи. Власниками найбільших роздрібних чи ощадних банків є такі стратегічні іноземні власники: у Чехії і Словаччині – австрійський Erste, у Хорватії – італійський UniCredito, у Болгарії – угорський ОТР, у Литві – шведський SEB, в Естонії – шведський Swedbank, у Словенії – бельгійський КВС. Ті з іноземних банків, що розвивалися на власній основі і спочатку орієнтувалися на велику корпоративну клієнтуру, надалі, як правило, теж приступили до роботи з засобами фізичних осіб. Отже, ступінь іноземної участі в цьому

ЗМІСТ

С.М. Братушка, канд. фіз.-мат. наук, доц., ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”©

ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ для РОЗВ’ЯЗАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАДАЧ

Рис. 1. Розв’язання задачі лінійного програмування у пакеті MathCAD

Рис. 2. Інтерфейс пакета Statistica

Рис. 3. Робоче вікно програми Deductor Studio

Список літератури

О.І. Петрик, канд. фіз.-мат. наук, Національний банк України©

Перспективні напрямки розвитку інфляційного таргетування

Зростання гнучкості устроїв таргетування інфляції

Список літератури

Summary

О.В. Богданов, канд. фіз.-мат. наук, Т.М. Громова, канд. філол. наук, доц., В.А. Романова, канд. екон. наук, доц., Херсонська філія Європейського університету©

МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Рис. 1. Модель бухгалтерського балансу підприємства,

Список літератури

Summary

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КРЕДИТНОЇ КООПЕРАЦІЇ В УКРАЇНІ©

Спільні та відмінні ознаки кооперативу і комерційного банку

Рис. 1. Фінансовий механізм функціонування кредитних спілок з метою покращання фінансово-кредитного забезпечення їх членів

Рис. 2. Схема здійснення факторингових операцій кредитною спілкою

Список літератури

Summary

ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ РИНКУ БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ

Порівняння розподілу валової доданої вартості у секторі послуг в економіках європейських країн – членів ОЕСР – у 1995 і 2005 рр. [8]

С.М. Братушка, канд. фіз.-мат. наук, доц.,
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”©

ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО
ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
для РОЗВ’ЯЗАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАДАЧ

Рис. 1. Розв’язання задачі лінійного програмування
у пакеті MathCAD

Перспективні напрямки розвитку
інфляційного таргетування

О.В. Богданов, канд. фіз.-мат. наук,
Т.М. Громова, канд. філол. наук, доц.,
В.А. Романова, канд. екон. наук, доц.,
Херсонська філія Європейського університету©

МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ
БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
КРЕДИТНОЇ КООПЕРАЦІЇ В УКРАЇНІ©

Рис. 1. Фінансовий механізм функціонування кредитних спілок
з метою покращання фінансово-кредитного забезпечення їх членів

Рис. 2. Схема здійснення факторингових операцій
кредитною спілкою

ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ РИНКУ
БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ

Порівняння розподілу валової доданої вартості у секторі послуг
в економіках європейських країн – членів ОЕСР – у 1995 і 2005 рр. [8]