УДК
336.71
В.А. Батковський, А.А. Даниленко, канд. екон. наук,
В.М. Домрачев, канд. фіз.-мат. наук, доц.,
Національний банк України, м. Київ
РОЛЬ ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ У РЕАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВИХ ПРОГРАМ СТАБІЛІЗАЦІЇ
У статті розглянуті питання ролі центрального банку у
подоланні (протидії) фінансової кризи та визначені стратегія та інструменти,
які можуть бути використані в Україні.
Ключові слова: центральний банк, фінансова криза, програма
фінансової стабілізації, ліквідність банків.
Постановка проблеми. Фінансові кризи – характерна риса сучасної економіки (часто пов’язані з політичними кризами). Кризи розподіляються на такі: банківські, валютні, бульбашки та обширні (twin, системні). У роботі розглянуті питання ролі центрального банку в подоланні (протидії) фінансової кризи і визначені стратегія та інструменти, які можуть бути використані в Україні.
Аналіз останніх досліджень. Кризи є явищем, достатньо добре дослідженим у світовій економічній літературі. Їх ґрунтовне вивчення почалося ще в ХІХ ст., зокрема в працях К. Маркса. До вивчення цього явища вже на досить ранніх етапах долучалися також українські вчені, зокрема М. Туган-Барановський. Останні наукові дослідження щодо причин криз та заходів боротьби з ними надають досить суперечливі результати [1-9]. Зокрема, російський вчений М. Хазін вважає, що поточну кризу зупинити вже неможливо, і закінчиться вона структурним падінням, за яким відбуватиметься депресійне падіння економіки. Згідно з прогнозом МВФ, навіть у разі вживання рішучих заходів щодо оздоровлення фінансового сектора і подальшого використання важелів макроекономічної політики для підтримки сукупного попиту, глобальна активність знизиться на 1,3 % в 2009 році. Таке зниження є найглибшою глобальною рецесією з часів Другої світової війни. Крім того, спад, що відбувається, має справді глобальний характер: зниження обсягу виробництва на душу населення прогнозується в країнах, що становлять три чверті світової економіки.
За прогнозом МВФ, зростання поновиться в 2010 році, але його темпи (1,9 %) будуть низькими в порівнянні з епізодами економічного піднесення у минулому.
Не вирішені раніше проблеми. Дослідження ролі центральних банків у боротьбі із кризою є поки менш поширеними. У цьому контексті однією з найбільш цікавих у сфері економіки є позиція Нобелівського лауреата П. Кругмана [8]. Питання розподілу зусиль щодо подолання кризи між урядом та центральним банком залишається дискусійним.
Мета статті – надати рекомендації Національному банку України стосовно інструментів монетарної політики, які необхідно застосувати для протидії фінансовій кризі.
Виклад основного матеріалу. Фінансова криза – термін, який широко використовують для різноманітних ситуацій, в яких певні фінансові установи зазнають збитків, або активи раптово втрачають велику частину своєї коштовності [1-8]. Існує декілька підходів до вивчення фінансових криз, серед яких найбільш відомими є кейнсіанський та класичний. У кейнсіанському підході акцент робиться на попиті споживачів. У рамках цього підходу виникнення криз пояснюються тим, що підприємства не в змозі використати виробничі потужності із-за недостатності попиту на вітчизняну продукцію, збільшується імпорт, погіршується зовнішній баланс.
У класичному підході акцент робиться на виробництві та на рентабельності підприємств. У рамках “класичної кризи” підприємства не можуть збільшити випуск продукції із-за недостатньої рентабельності і для збільшення прибутків підвищують ціну. Відповідно, продукція стає неконкурентноздатною. Подолання кризи у такому випадку вимагає проведення курсової корекції.
Світова економіка зіткнулась з безпрецедентною фінансовою кризою. Криза, яка почалась із проблем одного сектора (субстандартних іпотечних кредитів) однієї країни (США), за рік охопила фактично всі економічно розвинуті країни та майже всі країни, що розвиваються, підкресливши новий рівень глобалізації. Негативний вплив кризи поширився також на більшість секторів економіки, не обмежившись фінансовим. Необхідність подолання кризи обумовила майже безпрецедентне за обсягами та глибиною втручання урядів та центральних банків в економічні процеси. У свою чергу, на порядок денний гостро стало питання реформування усієї міжнародної системи регулювання фінансового сектора та банківської діяльності, що повинно стати результатом подальшої співпраці провідних економік світу.
Дії урядів і центральних банків у подоланні кризи – національні стабілізаційні програми. Провідну роль у більшості програм відіграють міністерства фінансів та центральні банки країн. При цьому більше навантаження покладається на міністерства фінансів, оскільки інструменти, якими володіють центральні банки, мають обмежену дію.
Фінансування програм національної стабілізації здійснюється, головним чином, за рахунок бюджетних коштів і лише частково з коштів центральних банків. Провідну роль у програмах відіграє Міністерство фінансів (або його аналог) за активної участі у фінансуванні та співфінансуванні з боку державних цільових фондів.
Приклад – програма США. Більшість країн розробили свої стабілізаційні програми. Вважається, що
кращою та більш обґрунтованою є програма Уряду США. В її основу покладено такі
ключові елементи:
1. Посилення довіри з метою фінансової стабілізації шляхом:
· проведення ретельного стрес-тестування провідних банків;
·
забезпечення
прозорості балансів та належного рівня інформування;
· надання фінансової допомоги.
2. Створення державно-приватного інвестиційного фонду.
3. Стимулювання споживчого попиту і бізнесу.
4. Посилення прозорості і платоспроможності, обмеження розміру дивідендів.
5. Підтримка домогосподарств і запобігання втратам заставного майна.
6. Сприяння розвитку малого бізнесу, надання позик.
Участь центральних банків у національних програмах стабілізації. Центральні банки розробляють свої дії (програми), які сприяють запровадженню національних програм.
Ключовими елементами плану фінансової стабілізації, запровадженого центральними банками, є:
·
збільшення
обсягів ліквідних коштів у банківській системі;
·
посилення
політики відсоткових ставок у напрямі сприяння стабілізації економіки;
·
посилення
пруденційного регулювання у фінансовій сфері;
·
рекапіталізація
банківської системи (також за участі держави);
·
викуп
проблемних активів;
·
стимулювання
кредитування (спеціальні програми спільно з урядом);
·
збільшення
гарантій щодо збереження вкладів.
Приклад – ФРС США. ФРС активно сприяє виходу з кризи починаючи з літа 2007 року. У грудні
2008 р. Федеральна комісія (FOMC) для сприяння економічного зростання знизила відсоткову ставку до рівня
0-0,25 %.
Для боротьби з сучасною кризою ФРС застосувало три додаткові інструменти, а саме: забезпечення короткострокової ліквідності з метою посилення довіри до банківської системи; підписання угоди з 14 центральними банками інших країн для забезпечення банків цих країн доларовою ліквідністю; забезпечення ліквідності безпосередньо боржників та інвесторів (автовиробників, Bear Stearns, JPMorgan Chase & Co, Citigroup, Bank of America), акції яких мають рейтинг ААА чи гарантовані Асоціацією малого бізнесу (Small Business Administration); ця частина програми виконується спільно з Казначейством США. Спільна програма ФРС з Казначейством США мають на меті ізолювати ФРС від кредитних втрат; купівля та гарантування цінних паперів довгострокової дії (кредит ФРС Уряду) для націоналізації Фані Мей та Фреді Мак; гарантування кредитів домашніх позичкових банків з метою знизити ціну заставного майна.
Результатом агресивних дій ФРС стала певна стабілізація на ринку банківської ліквідності.
ФРС взаємодіє з Казначейством США для стабілізації фінансового ринку на основі прозорості та зрозумілості. При цьому про свої дії ФРС інформує Конгрес США та суспільство.
Приклад – Банк Англії. У 2009 році Банком Англії прийнята нова редакція закону про банки, яка розширює перелік інструментів Банку Англії у виняткових (в умовах кризи) ситуаціях. Йому дозволяється купувати боргові зобов’язання приватного сектора у разі відповідності цих дій виконанню банком головної мети – монетарної та фінансової стабільності.
Приклад – РФ. Інший напрямок плану фінансової стабілізації має “Програма антикризових заходів Уряду та Центрального банку Російської Федерації на 2009 рік”. Метою програми є:
·
збереження
та розвиток промислового і технологічного потенціалу;
·
посилення
соціального захисту населення;
·
забезпечення
гарантій соціальної і медичної допомоги;
·
державна
підтримка сфери зайнятості;
·
зниження
адміністративного тиску на бізнес;
·
підвищення
стійкості національної фінансової системи.
На жаль, інструменти, якими володіють центральні банки, неспроможні впливати на рівень довіри до суб’єктів фондового ринку, тому більшість заходів передбачають координацію дій з урядами.
Зокрема, європейські центральні банки з жовтня 2008 р. змінили стратегію стабілізаційної політики: від простого вливання ліквідності у банківську систему до спільних з урядом заходів щодо підтримки капіталів банків та корпорацій. В основі цієї підтримки є створення спеціальних інституцій, які призначені для підтримки банків та підприємств (Франція, Швеція, Швейцарія).
Виклики для НБУ:
1. Нестача ліквідних коштів у банківській системі (рефінансування, валютні аукціони).
2. Відтік капіталу та депозитів з банківської системи (посилення контролю за капіталом).
3. Втрата довіри до банківської системи (інформування населення, рекапіталізації банків, тимчасові адміністрації).
4. Девальвація національної валюти (кредит МВФ).
5. Зростання цін, інфляція (контроль за грошовою базою, стерилізації).
6. Обмеження кредитування економіки (спільні програми з урядом).
Дії НБУ у період кризи відповідно до міжнародної практики. НБУ з початку кризи у вересні 2008 року став активно підтримувати ліквідність банків для збереження довіри до банківської системи та протидії відтоку вкладів. Відтік вкладів домогосподарств відбувається не тільки в Україні, але і в багатьох країнах світу, частково під впливом знецінення національних валют до долара США. Він пов’язаний з погіршенням економічної кон’юктури, фінансовою нестабільністю та невпевненістю вкладників у майбутньому, втратою довіри до банків, зростанням курсу іноземної валюти (вклади конвертуються у більш стабільну валюту) (табл. 1).
Таблиця 1
Динаміка депозитів у
банківських системах окремих країн
|
Країна |
Депозити/Період |
Темп зростання |
Темп зростання |
Зміна курсу |
|
Німеччина |
Домашніх господарств, |
–0,1 |
–7,7 |
–8,5 |
|
Великобританія |
Роздрібні, |
15,8 |
6,3 |
–12,3 |
|
Румунія |
Домашніх господарств, |
11,7 |
–4,0 |
–16,3 |
|
У тому числі: строкові, |
33,5 |
15,1 |
–17,7 |
|
|
Польща |
Домашніх господарств, |
13,7 |
–13,6 |
–31,7 |
|
Щвейцарія |
Строкові, |
–49,0 |
–38,1 |
–1,1 |
|
Білорусь |
Строкові, |
–13,4 |
–36 |
–35,3 |
|
Строкові, фізичних осіб |
–30,9 |
–48,9 |
–35,3 |
|
|
Строкові, суб’єктів |
39,5 |
3,1 |
–35,3 |
Продовж.
табл. 1
|
Країна |
Депозити/Період |
Темп зростання |
Темп зростання |
Зміна курсу |
|
Росія |
Фізичних осіб, |
–6,0 |
–16,7 |
–12,7 |
|
Фізичних осіб, |
70,5 |
51,2 |
–12,7 |
|
|
Україна |
Домашніх господарств,
10.2008-02.2009 |
–0,1 |
–34,6 |
–52,7 |
|
Домашніх господарств, |
–12,8 |
–42,9 |
–52,7 |
|
|
Домашніх господарств, |
18,0 |
–22,7 |
–52,7 |
Негативними наслідками відтоку депозитів вважається збільшення рівня інфляції, подальше зростання попиту на іноземну валюту та втрата банками спроможності кредитувати економіку.
Заходи, які рекомендуються для запобігання відтоку депозитів, спрямовані на посилення довіри до банківської системи.
У той час коли більшість центральних банків знизили відсоткову ставку для стимулювання виробництва, НБУ, як і Центральний банк Росії, для запобігання зростанню рівня інфляції та відтоку коштів з країни збільшив ставку (табл. 2).
Динаміка відсоткової
ставки по країнах
Таблиця 2
|
№ пор. |
Країна |
Споживчі ціни |
на 17.04.2009 |
на 17.04.2009 |
|
|
Річна |
період |
3-місячна |
Ставка |
||
|
1 |
США |
–0,4 |
березень |
0,1 |
0-0,25 |
|
2 |
Єврозона |
0,6 |
березень |
1,4 |
1,3 |
|
3 |
Великобританія |
2,9 |
березень |
1,5 |
0,5 |
|
4 |
Росія |
14,0 |
березень |
15,7 |
13,0* |
|
5 |
Китай |
–1,2 |
березень |
1,0 |
2,8 |
|
6 |
Угорщина |
2,9 |
березень |
9,7 |
9,5 |
|
7 |
Україна |
18,1 |
березень |
22,3 |
12,0 |
*З 24.04.2009 ставка становила 12,5 %.
Головними ризиками в Україні на сучасному етапі є політичні ризики. Невизначеність української політики відштовхує іноземних інвесторів.
Перспективи економічного зростання України МВФ оцінює падінням на 8 % у 2009 році.
Для боротьби з кризою різні центральні банки застосовують різні стратегії стосовно управління не тільки відсотковою ставкою, але також і динамікою грошової маси. Так, центральні банки США, Єврозони та Англії збільшують розмір грошової маси в національній економіці.
НБУ для боротьби з інфляцією та для стабілізації курсу гривні знижує темпи зростання грошової маси (а іноді і розмір певних агрегатів грошової маси). Це призводить до спаду виробництва.
Рис.
1. Річна зміна індексу промислового виробництва
окремих країн, %
Спад промислового
виробництва в Україні є одним з найбільших у порівнянні з країнами-партнерами.
Іншою проблемою країн з відкритою економікою зі слабкою валютою є падіння національної валюти. Для підтримки курсу гривні НБУ ініціював залучення стабкредиту МВФ.
Ефективність антикризових заходів в Україні забезпечують Уряд та НБУ [7; 9]. Антикризові заходи урядів України і Росії не такі результативні, як у країнах-партнерах. До такого висновку прийшли експерти аудиторської компанії ФБК, що розрахували індекс антикризової ефективності для восьми країн. Самими успішними в боротьбі з кризою визнані Великобританія і Німеччина. Висновки ФБК також підтверджують дослідження ефективності фіскальних заходів урядів різних країн, проведені ОЕСР.
Висновки.
Рекомендації
НБУ:
· підтримання ліквідності банківської системи одночасно з посиленням контролю за зростанням грошової бази;
· посилення пруденційного регулювання в банківській сфері;
· оскільки ставки кредитування в Україні вищі за рівень рентабельності, більшості підприємств необхідно розробити спільну програму НБУ та Кабінету Міністрів щодо сприяння кредитування виробничої галузі;
· розробити заходи нової системи раннього попередження та розповсюдження наслідків кризи;
· необхідно розробити правила трансграничної санації підприємств фінансової галузі;
· грошово-кредитна політика повинна бути розширена інструментами підтримки макрофінансової стабілізації (і у більш широкому розумінні цього поняття, а не тільки стабільності цін).
Джерелом даних, які використані в роботі, є сайт www.reuters.com.
Список літератури
1. Батковський, В. А. Доларизація економіки України та її наслідки для економічного розвитку [Текст] / В. А. Батковський // Теорії мікро-макроекономіки. – 2008. – № 29. – С. 78–86.
2. Батковський, В. А. Участь центральних банків у реалізації національних програм фінансової стабілізації [Текст] // Інформаційна безпека : матеріали науково-практичної конференції (Київ, 26-27 березня 2009 р.) / В. А. Батковський, А. А. Даниленко, В. М. Домрачев. – К. : ДУІКТ, 2009. – С. 265–270.
3. Домрачев, В. М. Банківські кризи: причини виникнення і передумови подолання [Текст] / В. М. Домрачев, С. В. Кульпінський // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2005. – № 5. – С. 10–15.
4. Домрачев, В. М. Дефіцит ліквідності чи недостатній контроль за ризиками: аналіз банківської кризи 2004 року [Текст] / В. М. Домрачев, С. В. Кульпінський // Финансовые риски. – 2004. – № 3–4. – С. 76–80.
5. Barry, Eichengreen. Financial Crises: and what to do about them [Text]. – New York: Oxford University Press, 2002. – 215 p.
6. Charles, P. Kindleberger. Manias, Panics and Crashes: A History of Financial Crises [Text]. – New York : John Wiley, 1996. – 327 p.
7. Global Financial Stability Report [Text] Responding to the Financial Crisis and Measuring Systemic Risks (April 2009). – Washington DC: International Monetary Fund, 2009. – 237 р.
8. Paul, Krugman. The return of depression economics and the crisis of 2008 [Text] / W.W. Norton & Company Ltd., N.Y., 2008. – 191 p.
9. World economic outlook [Text] Crisis and Recovery (April 2009). – Washington DC : International Monetary Fund , 2009. – 195 р.
Summary
In the article were researched questions of role of central bank at a
financial
crisis resistance. What strategy here must be used. What instruments can be used, in particular in Ukraine.
Отримано 01.09.2009
УДК 658.513:658.562
О.А. Вержбицький, ТОВ “Ренус Ревайвел”, м. Київ
ОЦІНКА ГОТОВНОСТІ ТА ДОЦІЛЬНОСТІ
ВПРОВАДЖЕННЯ КОНТРОЛІНГУ
НА ПІДПРИЄМСТВІ
У даній статті наведено результати критичного аналізу
запропонованих вітчизняними та закордонними
науковцями механізмів впровадження контролінгу. які полягають у
виробленні рекомендацій стосовно передпроектної оцінки готовності та
доцільності впровадження контролінгу на підприємствах.
Ключові слова: контролінг,
впровадження, готовність і доцільність, проект.
Постановка проблеми. Сьогодні для багатьох підприємств України питання впровадження контролінгу на фоні світової економічної кризи актуальне як ніколи. При цьому аналіз вітчизняної та закордонної літератури вказує на суттєві недоліки механізмів впровадження контролінгу, які пропонують науковці. Незважаючи на те, що величезна кількість проектів з впровадження контролінгу не виконуються у встановлений термін, не досягають поставленої мети, а в деяких (і не поодиноких) випадках зазнають повної невдачі [2-3], на перший план виносяться питання оцінки доцільності впровадження контролінгу та готовності підприємства до нього ще до початку самого впровадження. Саме така оцінка допоможе підприємствам мінімізувати ризики такого проекту та уникнути безповоротних витрат.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання механізму впровадження контролінгу розглядалися в працях зарубіжних та вітчизняних науковців і практиків, зокрема В.В. Прохорова Л.С. Мартюшева, Н.Ю. Петрусевич, Ю.В. Прохорова, R. Becker, M. Mackenthun, R. Müller, A. Deyhle, P. Horvâth, E. Schröder та ін.
Констатуючи внесок
зазначених дослідників у формування та опрацювання
наукового проблемного поля механізму впровадження контролінгу на підприємствах, необхідно зазначити, що цілісне, системне
бачення, спрямоване на максимізацію ефективності та результативності впровадження контролінгу, на сьогодні відсутнє.
Це не сприяє виробленню раціональних шляхів впровадження контролінгу на
українських підприємствах.
Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Аналіз економічної літератури свідчить про наявність недоліків у запропонованих механізмах впровадження контролінгу на підприємствах, насамперед на початковій стадії проекту на етапі оцінки доцільності впровадження контролінгу та готовності підприємства до нього.
Метою статті є надання рекомендацій для підприємств щодо оцінки доцільності впровадження контролінгу та готовності до такого впровадження.
Виклад основного матеріалу. У ході критичного аналізу досліджень вітчизняних та закордонних науковців механізму впровадження контролінгу на підприємствах [10, с. 160-164; 12, с. 133; 13, с. 125; 15, с. 14; 16; 17, с. 28] нами було визначено, що жоден автор не торкається теми оцінки доцільності впровадження контролінгу та оцінки готовності підприємства до такого впровадження. Отже, впровадження контролінгу на підприємствах вважалось доцільним. Підприємство готове до цього аксіоматично. Такий підхід не витримує критики. Багато проектів із впровадження контролінгу зазнають фіаско і призводять до величезних невиправданих витрат, які не підлягають поверненню, завдяки тому, що підприємства не були готові до впровадження взагалі. Тому оцінку доцільності та готовності впровадження контролінгу потрібно провести ще перед початком проекту для того, щоб мінімізувати ризики та уникнути ірраціональних безповоротних витрат вже на старті.
Оцінка доцільності впровадження контролінгу та оцінка готовності самого підприємства до нього можуть здійснюватися на підприємстві паралельно та незалежно один від одного при наявності достатніх ресурсів.
На етапі оцінки доцільності впровадження контролінгу на підприємстві особам, уповноваженим керівництвом зробити таку оцінку, необхідно відповісти на таке питання: які результати ми прагнемо отримати завдяки впровадженню контролінгу, до яких наслідків призведе вирішення завдань контролінгу на існуючому підприємстві, чи будуть ці наслідки своїми позитивними ефектами перевищувати витрачені на впровадження ресурсів? Якщо розкласти це питання на складові, то одразу виявиться, що відповісти на нього з високим ступенем імовірності неможливо, оскільки відповідь на нього залежить від багатьох параметрів, які перебувають у постійному причинно-наслідковому зв’язку і перед початком впровадження невідомі. Так, наприклад, не визначені завдання, які постануть перед контролінгом саме на цьому підприємстві, наскільки впровадження буде результативним, скільки коштуватиме впровадження та скільки воно триватиме, які позитивні зміни спричинить впровадження контролінгу тощо. Безумовно, на це питання можливо відповісти. Але для цього знадобиться організація окремої групи фахівців, які працюватимуть над ним тривалий час і, відповідно, витратять чималі ресурси. Автор рекомендує на цьому початковому етапі, коли ще не відомо, чи має сенс впровадження контролінгу взагалі, не проводити фундаментальних досліджень, які, хоча і підвищать імовірність правильної відповіді, але незначною мірою, а скористуватися евристичними методами.
Емпіричне дослідження німецького інституту економічних досліджень [14] визначило пряму залежність успішності підприємства та рівня впровадження контролінгу в ньому. При цьому були досліджені підприємства різних галузей. Вони були класифіковані до кластерів як успішні, посередні та неуспішні за факторами прибутковості, кількістю співробітників та правовою формою.
Хоча таким чином й не можна відповісти однозначно на питання доцільності впровадження контролінгу на контрактному підприємстві, але позитивна кореляція успішності підприємства і впровадження на ньому контролінгу існує і математично підтверджена. Отже, незважаючи на те, що доцільність впровадження контролінгу на підприємстві і є на перший погляд аксіомою, спробуємо дещо детальніше розглянути це питання.
Для впровадження контролінгу є багато причин. Досить часто фахівці та експерти називають економічні труднощі, зниження темпів зростання, зменшення виручки, зниження прибутку, стрімке зростання витрат, проблеми стосовно прозорості та структури, координації та процесу погодження, проблеми розробки та реалізації стратегії, низьку гнучкість підприємства, зміну прав власності, вимоги концерну, зміну вищого керівництва [1; 4; 7; 9, с. 5; 11].
Підприємство як суб’єкт господарювання у процесі функціонування
проходить ряд стадій: створення, зростання, зрілість, спад, реорганізація (реструктуризація), або санація, банкротство, ліквідація. На якій фазі життєвого циклу підприємство зазнає цих
проблем? Навряд чи на фазі створення або зростання. Скоріше за все, на стадії
зрілості чи спаду. Особливо, якщо
фази життєвого циклу підприємства збігаються з фазами життєвого циклу ринку чи
продукту. Недоцільно витрачати ресурси на контролінг у фазі зростання
замість того, щоб інвестувати всі сили в
збільшення частки ринку та розвиток підприємства. На цих стадіях ресурси
підприємства обмежені (якщо не фінансові, то людські). Старт досить об’ємного проекту призведе до відволікання цінних
співробітників від основних процесів,
які мають на цих стадіях розвитку підприємства більшу значущість та
ефект. Звичайно, існують винятки. Наприклад, підприємство
має материнську компанію, яка вже знаходиться на стадії зрілості, та
може скористуватися ресурсами та ноу-хау материнського підприємства. Тоді воно
вже на стадії створення чи зростання може без
ризику неотримання прибутків чи втрати можливості захоплення частки ринку
впровадити контролінг. Але подібні ситуації є винятковими. Припустимо,
що на підприємстві на стадії створення та зростання не було впроваджено
контролінг. У такому випадку основні показники, якими керується підприємство,
надає бухгалтерія, вони віддзеркалюються в щоквартальних балансах та звітах про
фінансові результати. Момент, коли
впровадження контролінгу на підприємстві стає доцільним, простіше за все визначити за двома показниками,
які є в цих стандартних звітах,
зокрема валовий дохід та прибуток. Як
тільки компанія зазнає зниження темпів зростання порівняно з попереднім періодом у відсотках того чи іншого показника, з
урахуванням річної сезонності більш ніж 2 періоди підряд (табл. 1), відразу
рекомендується розпочати підготовку до
впровадження контролінгу на підприємстві, особливо звертаючи увагу на те, що
залежно від параметрів підприємства таке впровадження може тривати роки.
Таблиця 1
Індикатори доцільності впровадження контролінгу
|
Назва |
Сутність |
Алгоритм
розрахунку |
Умовні |
|
Темп зростання |
Зменшення темпу |
впровадження контролінгу Якщо |
|
Продовж.
табл. 1
|
Назва |
Сутність |
Алгоритм розрахунку |
Умовні |
|
Темп
зростання |
Зменшення
темпу |
впровадження
контролінгу Якщо |
|
Сигналом для початку доцільного впровадження контролінгу може бути також входження підприємства в стадію кризи, яка визначається за відповідними індикаторами [8, с. 5].
Стосовно оцінки готовності підприємства до впровадження контролінгу є чотири площини, в яких необхідно її визначити й оцінити:
1. Готовність психологічна. Готовність власника, вищого керівництва,
лінійного менеджменту та ключових співробітників, адже вони стануть носіями або
частково виконавцями та користувачами контролінгу. Особливо це стосується
готовності керівництва передати частку повноважень нижчим ієрархічним ланкам та
готовності лінійних менеджерів брати на себе більше відповідальності. Окрім того,
визначення психологічної готовності дозволяє передбачити майбутні конфлікти
інтересів, які можуть відбуватися, оскільки при впровадженні контролінгу керівництво
підприємства ризикує втратити владу, бухгалтерію лякає поява конкуренції в
питаннях інформаційного забезпечення, відділ збуту лякає об’єктивна оцінка успіхів продажу, які досягнуті в
галузі, виробничі підрозділи прогнозують початок неприємного
для них контролю економічної
доцільності виробництва та собівартості тощо. Найпростіше це можна зробити
завдяки опитуванню на основні теми. Анкети потрібно роздати ключовим
співробітникам, які ймовірно в майбутньому будуть мати справу з контролінгом.
Бажано провести анонімне анкетування для підвищення його репрезентативності. За
його результатами можна зробити
висновок про психологічну
готовність. Інакше можливо зробити короткий інформативний семінар для покращення цього результату.
2. Готовність культурна – на підприємстві повинні якнайменше
проявлятись ознаки корпоративної культури, особливо стосовно комунікації та
інновацій. Як правило, подібне дослідження дуже швидко проведуть спеціалізовані зовнішні консультанти. Не варто на цьому етапі
заглиблюватися в детальні дослідження корпоративної культури на підприємстві. У
рамках нескладного опитування, яке буде зручно додати до опитувального листа на
тему психологічної готовності, необхідно лише виявити, чи є взагалі на
підприємстві ознаки корпоративної культури, особливо стосовно культури
комунікації та інновацій.
3. Готовність організаційна – ступінь організаційної формалізації.
Контролінг не може бути впроваджено, якщо на підприємстві не існує щонайменше
формально визначеної організаційної й ієрархічної структури або вона існує,
але співробітники не мають про неї уявлення.
4. Готовність ресурсна – інфраструктура, ІТ, фінансування проекту, персональні ресурси потребують визначення, але вони повинні бути в достатній кількості та відповідному якісному стані. Наприклад, неможливо впровадити SAP/R3 на застарілій комп’ютерній базі та при відсутності комп’ютерної мережі. Тому на цьому етапі необхідно зробити низку аксіоматичних припущень та спрогнозувати, яка кількість і яких ресурсів може знадобитися для проекту впровадження контролінгу, та проаналізувати, чи достатньо цих ресурсів має підприємство. Автор пропонує просту табличну форму (табл. 2).
5. Її можна використовувати як спрощену форму таблиці для невеликих підприємств, так і її розширений варіант, який у подальшому послужить надійною основою для планування ресурсів або вагомим, хоча й не прямим, індикатором стану розвитку підприємства.
Після проведення оцінок доцільності та готовності підприємства до впровадження контролінгу необхідно прийняти та задокументувати рішення щодо впровадження контролінгу. Таке рішення приймається колегіально з залученням всіх осіб, які брали участь у проведенні попередніх кроків та, безсумнівно, останнє слово залишається за керівництвом компанії. Як аналітичну та інформативну базу для прийняття рішення необхідно використати зібрані матеріали попередньо проведених досліджень. Бажано викласти результати цих досліджень у простій та зрозумілій формах. Оскільки в процесі прийняття рішення можуть бути виявлені додаткові фактори, які впливають на рішення, і не обов’язково буде можливим їх вираження у грошовому еквіваленті, бажано використовувати відповідну єдину форму для узагальнення всіх результатів попередніх досліджень, яка надасть можливість немонетарного порівняння – наприклад, таблицю з наданням оцінок та зважених параметрів (факторів). Окрім факторного аналізу, для врахування як кількісних, так і якісних параметрів слушно застосовувати моделювання та аналіз сценаріїв [5], використовувати дерево прийняття рішень [6].
Таблиця 2
Визначення
ресурсної готовності підприємства
до впровадження контролінгу
|
Обов’язкові поля |
Опціональні
поля (розширений варіант) |
||||||
|
Назва ресурсу |
Одиниці виміру |
Прогнозована |
Наявна, вільна |
Дефіцит (–)
/ |
Ринкова вартість
необхідного |
Фактична вартість
наявного |
Дефіцит (–)
сума, грн. |
|
{1} |
{2} |
{3} |
{4} |
{5} |
{6} |
{7} |
{8} |
|
1. Інфраструктура |
|
|
|
|
|
|
|
|
1.1. Офісні приміщення |
|
|
|
|
|
|
|
|
… |
|
|
|
|
|
|
|
|
2. ІТ |
|
|
|
|
|
|
|
|
2.1. Локальна комп’ютерна |
|
|
|
|
|
|
|
|
… |
|
|
|
|
|
|
|
|
3. Фінансування проекту |
|
|
|
|
|
|
|
|
3.1. Кредитна лінія |
|
|
|
|
|
|
|
|
… |
|
|
|
|
|
|
|
|
4. Персональні ресурси |
– |
– |
– |
– |
Σ |
Σ |
Σ |
|
4.1. Фахівець з контролінгу |
|
|
|
|
|
|
|
|
… |
|
|
|
|
|
|
|
|
Сума |
– |
– |
– |
– |
Σ |
Σ |
Σ |
Висновки. Тільки після одержання позитивних результатів ґрунтовної оцінки доцільності впровадження контролінгу на підприємстві та готовності самого підприємства до впровадження контролінгу має сенс розпочинати проект. Подібна попередня оцінка дозволяє змістовно підвищити імовірність успішного завершення впровадження контролінгу взагалі, його результативність та ефективність.
Список літератури
1. Верещагін, В. В. Контролінг як система управління реальними інвестиціями торговельного підприємства [Текст] : дис… канд. екон. наук / Верещагін Вадим Вікторович. – Київ. нац. торг.-екон. ун-т. – К., 2004.
2. Горилей, О. В. Модная пилюля [Текст] / О. В. Горилей // Компаньон. – 2003. – № 24. – С. 28–31.
3. Зарубин, С. А. Оперативный контроллинг [Текст] / С. А. Зарубин // Финансовый директор. – 2004. – № 7(23).
4. Зиськель, К. А. Формирование системы стратегического контроллинга на промышленном предприятии : автореф. дис... канд. екон. наук [Текст] / К. А. Зиськель. – Санкт-Петербург, 2008.
5. Детальніше про аналіз сценаріїв [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://en.wikipedia.org/wiki/Scenario_analysis.
6. Детальніше про дерево прийняття рішень [Електронний ресурс]. – Режим доступу
: http:// ru.wikipedia.org/wiki.
7. Лисак, П. П. Інформаційне забезпечення прийняття рішень в управлінні підприємствами в період становлення ринкових відносин [Текст] : дис... канд. екон. наук: 08.02.03 / Лисак Пилип Пилипович. – Харківський нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. – Харків, 2002.
8. Лігоненко, Л. О. Антикризове управління підприємством [Текст] : підручник / Л. О. Лігоненко. – К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2005. – 824 с.
9. Петров, А. Контроллинг – это не дань моде. Новые деловые вести [Текст] / А. Петров. – 2004. – № 13. – С. 5.
10. Прохорова, В. В. Контролінг – від теорії до реалізації на практиці [Текст] : монографія / В. В. Прохорова, Л. С. Мартюшева, Н. Ю. Петрусевич, Ю. Прохорова. – Харків, 2006.
11. Шульга, Н. П. Інтегрована система контролінгу в управлінні банком [Текст] : дис... канд. екон. наук / Шульга Наталія Петрівна. – К., 2006.
12. Becker, R. Controlling (Strategische Unternehmensführung [Теxt] / R. Becker, M. Mackenthun, R. Müller. – Bd. 8. Hrsg.: Kienbaum, G. München, 1978.
13. Deyhle, A. Controller-Handbuch – Enzyklopädisches Lexikon für die Kontroller-Proxis [Теxt] / A. Deyhle. – 6 Bände, 3. Aufl. Gautingb. – München, 1990.
14. Glasl, М. Förderung des Einsatzes von Managementinstrumenten im Handwerk [Теxt] / М. Glasl. – Ludwig-Fröhler-Institut, 2008.
15. Horváth & P. Концепция контроллинга: Управленческий учет. Система отчетности. Бюджетирование [Текст] / пер. с нем. – 3-е изд. – М. : Альпина Бизнес Букс, 2008.
16. Horvâth, P. (Hrsg). Kunden und Prozesse im Fokus. Controlling und Reengineering [Теxt] / P. Horvâth. – Stuttgart, 1994.
17. Schröder, E. Einführung von Controlling in Klein und Mittelbetrieben [Теxt] / E. Schröder. – Stuttgart, 2006.
Summary
This article presents the results of our
critical analysis to the existing methods of controlling (management
accounting) introduction which where proposed by the Ukrainian and foreign
scientists. After this critical view, we suggest to perform the pre-project
evaluation of controlling introduction reasonability and enterprise
preparedness for such an implementation.
Отримано 01.09.2009
УДК 347.734(476):[657.1:336.71]
И.А. Михайлова, канд. экон. наук, доц., Н.А.
Артемьева,
Белорусский государственный
экономический университет, г. Минск
Правовые
основы учетной политики
банков Республики Беларусь
В статье анализируется порядок
формирования учетной политики банков в соответствии с законодательством
Республики Беларусь, устанавливающим единые методологические основы
бухгалтерского учета и отчетности, а также нормативными правовыми актами Национального
банка Республики Беларусь, регламентирующими вопросы отражения в бухгалтерском
учете и отчетности операций, совершаемых банками. Рассмотрены проблемы и
тенденции законодательного регулирования организации бухгалтерского учета
банков в рамках национальных стандартов бухгалтерского учета и отчетности.
Ключевые
слова: Республика Беларусь, бухгалтерский учет, отчетность, учетная политика, банковская система,
законодательство, национальные стандарты финансовой
отчетности.
Постановка проблемы. Учетная политика является важным инструментом управления процессом ведения учета и составления отчетности, поскольку в ней отражаются основополагающие и качественные принципы, а также методы учета и отчетности. При этом любое решение в области учетной политики в действительности представляет собой трактовку действующих нормативных и правовых актов. Особенностью современного периода ведения бухгалтерского учета и составления отчетности в Республике Беларусь является обилие правовых актов, имеющих прямое отношение к учетной политике банков. Данная система нормативных и правовых актов характеризуется отсутствием их четкой иерархии, наличием противоречий и дублирующих норм. Поэтому для банковской системы актуальной является проблема формирования и реализации учетной политики на основе национальных стандартов учета и отчетности.
Анализ последних публикаций. Вопросы формирования учетной политики в формате национальных стандартов в большей степени проработаны для промышленных предприятий. Основные методы и способы ведения бухгалтерского учета отдельных видов источников и имущества организаций, вариантность которых определена на законодательном уровне и требует раскрытия в учетной политике, широко представлены в ежегодных публикациях профессиональных бухгалтерских изданий, посвященных подготовке годовых отчетов. Элементы учетной политики организаций рассматривались следующими отечественными авторами: С. Коротаевым, Н. Кондаковой, В. Раковец, И. Шунько, А. Крупновой, Т. Рыбаковой и др. При этом учетные объекты банков, обусловленные спецификой их деятельности, представлены недостаточно. Теме формирования учетной политики банков посвящались публикации отечественных авторов: Т. Гапеенко, В. Горбачевской, Л. Стефанович, Л. Гузей. В них рассматриваются особенности учетной политики банков, но нет комплексного подхода к анализу республиканского и банковского законодательства.
Цель статьи – анализ учетной политики банков как элемента системы регулирования бухгалтерского учета в Республике Беларусь.
Изложение основного материала. Бухгалтерский учет в банках является составной частью общей системы учета и тесно переплетен с показателями деятельности субъектов хозяйствования. Выделяют два уровня формирования учетной политики: общегосударственный (макроуровень) и локальный (микроуровень).
Общегосударственная учетная политика предполагает выработку и установление системы предписаний, обязательных для выполнения всеми хозяйствующими субъектами.
Эта система включает в себя документы трех уровней. Документами первого уровня являются республиканские
законы и другие законодательные акты, такие как указы Президента, постановления
Правительства, прямо или
косвенно регулирующие вопросы бухгалтерского учета в Республике Беларусь. К ним
относится в первую очередь Закон РБ от 18 октября
Второй уровень документов составляют правовые акты по бухгалтерскому учету, в которых обобщаются базовые принципы и правила ведения бухгалтерского учета отдельных операций. В настоящее время в РБ действуют 3 стандарта бухгалтерской отчетности, утвержденные МФ РБ, несколько положений и множество инструкций (банками в основном применяются Инструкция по бухгалтерскому учету основных средств и Положение по бухгалтерскому учету нематериальных активов, утвержденных постановлением Минфина РБ от 12.12.2001 № 118, Инструкция о порядке начисления амортизации основных средств и нематериальных активов).
Для банков к документам второго уровня следует также отнести: Национальные стандарты финансовой отчетности для банков (НСФО), утвержденные постановлениями Совета директоров Нацбанка РБ (в настоящий момент действует 18 НСФО); Инструкцию Нацбанка № 283 по ведению бухгалтерского учета в банках, расположенных на территории Республики Беларусь [5]; Инструкцию о порядке организации бухгалтерского учета и отчетности в Национальном банке и банках Республики Беларусь № 198 [3].
К третьему уровню относятся правовые акты, раскрывающие конкретный механизм бухгалтерского учета операций, совершаемых банками в соответствии с законодательством Республики Беларусь (инструкции по бухгалтерскому учету основных средств в банках Республики Беларусь, нематериальных активов в банках Республики Беларусь, операций в иностранной валюте в банках Республики Беларусь, лизинговых операций в банках РБ, операций с банковскими пластиковыми карточками и др.).
Порядок формирования, реализации, изменения, раскрытия учетной политики банков определяет система нормативных правовых актов Национального банка Республики Беларусь [3; 5-7]. Их содержание представлено в таблице 1.
Локальная учетная политика – это совокупность внутренних документов в области регулирования бухгалтерского учета в конкретном банке. Эта система не ограничивается только приказом (решением, распоряжением, другим документом) по учетной политике. Во-первых, она содержит, собственно, учетную политику организации – документ, являющийся связующим звеном между внешним по отношению к банку законодательством по бухгалтерскому учету и его внутренним законодательством. Данный документ должен содержать четкие, конкретные решения по организационным и методологическим аспектам учета. Во-вторых, она включает положения и инструкции по бухгалтерскому учету для конкретного банка, носящие в отношении него обязательный характер. Название этих документов, их содержание и статус, принципы построения и взаимодействия между собой, а также порядок подготовки, утверждения и актуализации руководство банка определяет самостоятельно. Чем больше организация, чем сложнее ее структура, чем более серьезные задачи ставит она в своем развитии, тем большее значение приобретает для нее создание четкой системы внутреннего нормативного финансового регулирования.
Таблица 1
Содержание нормативных
правовых актов НБ РБ
по учетной политике банков
|
Нормативные правовые акты |
Перечень |
|
Постановление
Совета директоров НБ РБ Инструкция по ведению бухгалтерского |
·
общие методологические принципы
ведения ·
план счетов бухгалтерского учета в банках ·
указания по применению плана счетов |
|
Постановление
Совета директоров НБ РБ Инструкция о порядке
организации |
основные
требования к: ·
организации операционного дня; ·
порядку внутреннего контроля; ·
ведению регистров бухгалтерского учета; ·
формированию и хранению документов; ·
составлению отчетности; ·
формированию учетной политики (определен перечень компонентов
учетной политики банка) |
|
Постановление
Совета директоров НБ РБ НСФО 8 “Учетная политика, |
·
требования при выборе, применении и изменении ·
требования к порядку отражения в бухгалтерском |
|
Постановление
Совета директоров НБ РБ НСФО 1 “Представление финансовой |
·
требования к раскрытию
учетной политики, ·
существенные элементы учетной политики |
Современной тенденцией общегосударственной
учетной политики является
расширение прав по самостоятельному определению в локальных нормативных
актах с учетом требований законодательства и Инструкции
№ 198 отдельных подходов к организации бухгалтерского учета и отчетности в зависимости от структуры
банков, объемов и видов проводимых ими
операций, развития информационных технологий и других факторов [9, с. 26].
Авторы провели комплексную инвентаризацию и систематизацию нормативных правовых
актов Республики Беларусь и Национального банка по учетной
политике (макроуровень). Проанализирована также локальная учетная политика ряда
крупных банков РБ (микроуровень). На основе
этих исследований были сделан вывод: в Республике Беларусь имеют место проблемы
формирования и реализации учетной
политики банков, которые во многом вызваны правовыми проблемами.
Систематизация действующего законодательства показала, что в настоящий момент основополагающие вопросы по порядку формирования, раскрытия, изменения учетной политики субъектов хозяйствования регулируют 2 нормативные документа республиканского уровня: Закон “О бухгалтерском учете и отчетности” и Инструкция по бухгалтерскому учету “Учетная политика организации” Министерства финансов Республики Беларусь № 62, которая во многом дублирует положения закона. Для банков к этому перечню прибавляются рассмотренные выше нормативные документы Национального банка: Инструкции № 283 и 198, НСФО 1 и 8. Помимо этих базовых нормативных документов, требования к отдельным элементам учетной политики банков определяют несколько нормативных документов республиканского уровня и не менее 6-ти основных инструкций по бухгалтерскому учету банковских операций [1].
В системе этих законодательных и нормативных актов выявлены недостатки и их взаимные противоречия, основными являются следующие:
1. Отсутствие четкой иерархии нормативных правовых актов, что затрудняет системный подход к анализу законодательства и не всегда позволяет однозначно определить приоритет при решении практических задач в процессе правоприменительной практики.
2. Анализ методологического аспекта учетной политики банков в рамках требований национальных стандартов бухгалтерского учета и отчетности для банковской системы показал, с одной стороны, избыток нормативных актов по элементам учетной политики, с другой стороны, их сложность и недостаток предлагаемых методик реализации. Перечень обязательных компонентов учетной политики банка рассредоточен по законодательным и нормативным документам разных уровней. Он характеризуется отсутствием четких требований к структуре учетной политики, что приводит к стихийности ее формирования и к существенным различиям в составе и содержании учетной политики разных банков. Это затрудняет сравнительный анализ заинтересованным пользователям для принятия экономических решений. В связи с этим предлагается расширить и конкретизировать перечень обязательных элементов с учетом специфики банковской деятельности, сконцентрировать его в Инструкции № 198, представив структуру учетной политики банков в логическом и последовательном порядке. Стандартизация структуры учетной политики будет содействовать упорядочению процессов ее формирования и расширит возможности сравнительного анализа финансовой отчетности.
3. Кассовый метод по учету банками доходов [2, п. 7] противоречит трактовке принципа временной определенности фактов хозяйственной деятельности в Законе “О бухгалтерском учете и отчетности” [8, ст. 8], а также трактовке принципа начисления в Инструкции Нацбанка № 283 [5, п. 11.4]. Это вызывает нарушение банками нормативных правовых актов при любом варианте учета доходов. Для обеспечения согласованности нормативных правовых актов необходимо устранить это противоречие.
4. По вопросу введения изменений в содержание учетной политики выявлены следующие противоречия: НСФО 8 для банков не исключает возможности введения изменений в содержание учетной политики организации в течение отчетного года [7, п. 14], ст. 6 Закона РБ “О бухгалтерском учете” сделать этого не позволяет [8, ст. 6]. Инструкция 62 одновременно и запрещает, и допускает [4, п. 19, 20]. Это создает основу для нарушений банками Закона РБ “О бухгалтерском учете” и для судебных исков со стороны контролирующих органов.
5. По критериям реализации учетной политики наиболее проблемной является позиция приоритета экономического содержания над юридической формой. На случай, если профессиональное суждение специалиста банка не совпадает с профессиональным суждением специалиста Национального банка РБ, не существует утвержденных процедур выявления экономической сущности.
Выводы. Таким образом, банки формируют учетную политику в соответствии с законодательством Республики Беларусь, устанавливающим единые методологические основы бухгалтерского учета и отчетности, и нормативными правовыми актами Национального банка, регламентирующими вопросы отражения в бухгалтерском учете и отчетности операций, совершаемых банками. Существующие в настоящее время правовые нормы, регламентирующие формирование и реализацию учетной политики банков Республики Беларусь, носят фрагментарный характер и не позволяют осуществить системный и непротиворечивый подход к построению учетной политики. Поэтому в настоящее время имеют место проблемы формирования и реализации учетной политики банками РБ. Коренной причиной рассмотренных противоречий является множественность нормативных правовых актов, нарушающая целостность и согласованность правовых норм. Рассмотренные правовые проблемы создают основу для нарушений и судебных исков со стороны контролирующих органов.
Достижение целей и задач банка в рамках локальной учетной политики (микроуровень) на современном этапе зависит от неформального подхода к ее формированию и подробного изложения в ней всех аспектов учетного процесса.
На макроуровне предлагается консолидировать обязательные элементы учетной политики банков в Инструкции № 198, представив в логическом и последовательном порядке структуру учетной политики банков, конкретизировать на уровне законодательства не только требования к учетной политике, но и к порядку ее раскрытия, устранить выявленные противоречия и недостатки нормативных правовых актов.
Это упорядочит нормативный массив и обеспечит непротиворечивость актов законодательства, что создаст возможность для обеспечения его стабильности, предоставит банкам возможность формировать учетную политику по логическому принципу “от общего к частому”, придаст системность процессам ее формирования и расширит возможности анализа финансовой отчетности заинтересованными пользователями для принятия экономических решений.
Список литературы
1. Гузей, Л. Особенности учетной политики банков [Текст] / Л. Гузей // Главный бухгалтер. Банковская деятельность. – 2009. – № 3. – с. 39–43.
2. Инструкция о бухгалтерском учете доходов и расходов в Национальном банке и банках Республики Беларусь [Текст] : постановление Совета директоров Национального банка Республики Беларусь от 23.11.2005 № 350 // КонсультантПлюс: Беларусь. – Минск : ЮрСпектр, 2009.
3.
Инструкция
о порядке организации бухгалтерского учета и отчетности в Национальном банке и банках Республики Беларусь [Текст] : постановление Совета директоров Национального банка Республики
Беларусь от 26 июня
4. Инструкция по бухгалтерскому учету “Учетная политика организации” [Текст] : постановление Министерства финансов Республики Беларусь от 17.04.2002 № 62 // Консультант Плюс: Беларусь. – Минск : ЮрСпектр, 2009.
5. Инструкция по ведению бухгалтерского учета в банках, расположенных на территории Республики Беларусь [Текст] : постановление Совета директоров Национального банка Республики Беларусь от 19.09.2005 № 283 // Консультант плюс: Беларусь. – Минск : ЮрСпектр, 2009.
6. Национальный стандарт финансовой отчетности 1 “Представление финансовой отчетности” (НСФО 1) [Текст] : постановление Совета директоров Национального банка Республики Беларусь от 28.09.2007 № 300 // Консультант Плюс: Беларусь. – Минск : ЮрСпектр, 2009.
7. Национальный стандарт финансовой отчетности 8 “Учетная политика, изменения в расчетных бухгалтерских оценках и ошибки” (НСФО 8) [Текст] : постановление Совета директоров Национального банка Республики Беларусь от 28.09.2007 № 298 // Консультант Плюс: Беларусь. – Минск : ЮрСпектр, 2009.
8.
О бухгалтерском учете и отчетности
[Текст] : Закон Республики Беларусь от 18 октября
9. Стефанович, Л. Порядок организации бухгалтерского учета и отчетности в банковской системе Республики Беларусь [Текст] / Л. Стефанович // Главный бухгалтер. Банковская деятельность. – 2007. – № 4. – с. 24–27.
Summary
In article the order of formation of a registration policy of banks according to the legislation of Byelorussia establishing uniform methodological bases of book keeping and the reporting, and also standard legal certificates of National bank of Byelorussia, regulating reflexion questions in book keeping and the reporting of the operations made by banks is analyzed. Problems and tendencies of legislative regulation of the organization of book keeping of banks within the limits of national standards of book keeping and the reporting are considered.
Получено 01.09.2009
Т.А. Васильєва,
д-р екон. наук, проф.,
С.В. Лєонов, канд.
екон. наук, доц., Д.В. Олексіч,
ДВНЗ “Українська академія
банківської справи НБУ”
Класифікація факторів
формування вартості банківського бізнесу
У статті
авторами розглянуто проблему класифікації факторів формування вартості банківського бізнесу, що
обумовлено специфікою об’єкта дослідження, розглянуто загальну класифікацію факторів вартості бізнесу,
проаналізовано специфіку банківського бізнесу як об’єкта оцінки та запропоновано
власну класифікацію факторів формування
вартості банківського бізнесу.
Ключові
слова: вартість банківського бізнесу, фактори формування вартості банківського бізнесу.
Постановка проблеми. В умовах економічної кризи та перерозподілу капіталу, який неможливий без ефективних інструментів визначення вартості предмета угоди, що дозволили б врахувати як інтереси власника, так і очікування інвестора, особливої актуальності набуває проблема оцінки вартості бізнесу. На думку багатьох експертів [3; 6; 7], в умовах світової фінансової кризи окрему проблему становить викривлення вартісних оцінок будь-якого бізнесу та непропорційний рух вартості, що обумовлюють необхідність переосмислення та удосконалення. Це потребує методичного апарата оцінки. Розглядаючи проблему оцінки вартості бізнесу, слід зазначити, що насамперед формалізації вимагають основні фактори її формування, кількісне подання яких та їх якісний аналіз взаємодії має надати респонденту відповідь на питання про цінність об’єкта оцінки. Банківський бізнес як об’єкт оцінки є дуже неоднозначним, адже, з одного боку, визначення його вартості може проводитися в рамках загальних підходів до оцінки бізнесу, а з іншого – банківська діяльність є досить специфічною, що має бути враховано та правильно оцінено, щоб не викривити результати оцінки. Така специфіка і неоднозначність мають бути враховані при визначенні факторів, які формують вартість банківського бізнесу.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Найбільш фундаментально проблема оцінки бізнесу розглянута в роботах С. Валдайцева, А. Грязнової, Е. Дамодорана, Є. Колбачева, К. Решоткіної, М. Федотової та інших. У роботах цих дослідників проблема визначення та класифікації формування факторів, що формують вартість бізнесу, розглядається комплексно із виділенням загального переліку факторів та визначенням їх взаємодії у процесі оцінки вартості бізнесу. У роботах З. Васильченка, А. Іванова, Т. Коллера, Т. Коупленда, Дж. Муріна, І. Ніконова, Р. Шамгунова увага концентрується на окремих факторах формування вартості бізнесу. На жаль, проблема визначення факторів вартості саме банківського бізнесу не виділяється в окрему проблему, а розглядається в рамках загальної теорії оцінки бізнесу. Тому сьогодні існують лише відокремлені рекомендації щодо уточнення загальних факторів з урахуванням специфіки банківської діяльності.
Мета статті – проаналізувати існуючі підходи до ідентифікації факторів формування вартості бізнесу та розробки нової класифікації цих факторів.
Виклад основного матеріалу. Традиційно серед основних факторів, що формують вартість бізнесу, виділяють такі:
· співвідношення попиту та пропозиції;
· дохід;
· час;
· ризик;
· контроль;
· обмеження.
Вплив першого фактора найкраще можна побачити за умов існування ефективного ринку, який дозволяє сформувати висновок про вартість, виходячи із коливань попиту та пропозиції. При оцінці бізнесу мова йде про фондовий ринок, на якому відбувається перерозподіл капіталу. Вартісна оцінка, одержана на такому ринку в результаті коливань ціни на акції компанії, отримала назву “ринкової капіталізації акцій” і в країнах із розвинутою економікою розглядається як один з основних індикаторів успішності компанії. Водночас необхідно зазначити, що капіталізація компанії фактично може і не залежати від реального стану справ у компанії, а змінюватися під впливом ринкових чинників, що, на думку деяких аналітиків, і стало однією з причин виникнення сучасної фінансової кризи [3; 6; 7]. Проте співвідношення попиту та пропозиції нами розглядається не лише як проблема визначення капіталізації акції компанії, а й як питання специфічності та індивідуальності бізнесу. В економічній літературі, присвяченій проблемі теорії вартості, акцентується наголос на тому, що рідкість товару впливає на його вартість, підвищуючи її, а отже, і унікальність бізнесу має позначатися на його вартості.
Одним із головних факторів, що формує вартість будь-якого бізнесу, є механізм формування доходів. Метою провадження будь-якої підприємницької діяльності є одержання конкретного економічного ефекту, а отже, орієнтація на прибутковість цілком відповідає трактуванню вартості з інвестиційної точки зору. Дійсно, теперішня вартість майбутніх грошових потоків досить повно відображає вартість активу, але бізнес – це не простий фінансовий актив, це складна система взаємодії великої кількості факторів. Саме ця взаємодія і визначає механізм функціонування бізнесу та формування ним доходів. Важливим для коректного аналізу дохідності бізнесу є встановлення механізму формування його доходу та проведення оцінки на основі аналізу даного механізму. Динаміка показників дохідності банків України за групами проілюстрована в табл. 1.
Таблиця 1
Динаміка показників дохідності банків України за групами*
протягом 2002-2007 рр.
|
Показник |
Рік |
||||||
|
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
2007 |
||
|
Група 1 (найбільші банки) |
|||||||
|
Доходи,
млн. грн. |
5 898 |
– |
6 597 |
9 692 |
15 682 |
24 549 |
|
|
Прибуток,
млн. грн. |
317 |
382 |
582 |
1 258 |
2 826 |
4 833 |
|
|
ROA, % |
0,87 |
0,71 |
0,82 |
1,02 |
1,71 |
1,24 |
|
|
ROE, % |
8,10 |
7,70 |
7,60 |
10,39 |
18,63 |
12,14 |
|
|
Група 2 (великі банки) |
|||||||
|
Доходи,
млн. грн. |
1 323 |
– |
1 816 |
2 324 |
3 858 |
5 654 |
|
|
Прибуток,
млн. грн. |
87 |
146 |
260 |
416 |
691 |
844 |
|
|
ROA, % |
0,87 |
0,85 |
1,07 |
1,11 |
|||