УДК 338.23:336.74](477)

М.М. Єрмошенко, д-р екон. наук, проф.,
Національна академія управління ©

Вплив монетарної політики на розвиток економіки України

Постановка проблеми. З економічної теорії та практики управління економікою на макрорівні відомо, що існують чотири стадії конкурентного розвитку економіки будь-якої країни:

1) стадія розвитку на основі чинників виробництва:

2) стадія інвестиційного розвитку;

3) стадія інноваційного розвитку;

4) стадія розвитку на основі добробуту.

Ці стадії, за М. Портером, можна розглядати як стадії цивілізованого розвитку будь-якої країни [10]. Разом з тим, наведені стадії достатньо коректно характеризують процеси, які відбуваються в українській економіці. Серед них: низька частка України в експорті машин, обладнання і транспортних засобів; скорочення обсягу власного виробництва машинобудівної продукції; скорочення чисельності фахівців, котрі виконують наукові дослідження та розробки і, нарешті, різке зменшення частки інвестицій, спрямованих на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств. Вказані процеси свідчать про те, що економіка України зараз знаходиться на стадії розвитку, яка базується на основних чинниках виробництва. Тому найважливішою задачею, яку ставлять перед собою органи влади України, є притягнення інвестицій, у тому числі й іноземних, у вітчизняні підприємства, тобто перехід на стадію інвестиційного розвитку [3, 7, 8, 21].

Практикою доведено, що інвестиційний розвиток є більш прогресивним, ніж розвиток на основі наявних чинників виробництва. Однак, слід мати на увазі, що конкурентоспроможною національна економіка стає лише на стадіях інноваційного розвитку та розвитку на основі добробуту. Це не означає, що українська економіка повинна “перескочити” стадію інвестиційного розвитку. Задача полягає в тому, щоб максимально сумістити стадії інвестиційного, інноваційного розвитку та розвитку добробуту, що можливо, оскільки різні види виробництв можуть водночас знаходитися на різних стадіях. Далі необхідно забезпечити завдяки цьому найбільш ефективний перехід до більш прогресивних стадій [3, 6, 7, 8, 21].

Такий підхід погоджується з результатами аналізу процесів розповсюдження інновацій, які показують наявність у цьому процесі синергетичного ефекту: по-перше, ефекту поєднання прямого і зворотного зв’язку в дифузії інновацій [17], і, по-друге, “вторинних хвиль кон’юнктури” [26]. Ефект прямого зв’язку проявляється в тому, що якщо одна галузь промисловості споживає продукцію другої, яка застосовує нові технології, то в першій також стимулюється перехід до їхнього використання. З іншого боку, ті галузі, які поставляють свою продукцію підприємствам, котрі стали на шлях застосування нових технологій, одержують імпульс до розвитку за рахунок збільшення попиту. Ця закономірність визначає наявність ефекту зворотного зв’язку в розповсюдженні інновацій. Взаємне переплетіння ефектів прямого і зворотного зв’язку у вигляді синергетичного забезпечує економічний підйом за рахунок як розширення сфери застосування нових технологій, так і збереження старих виробничих можливостей, використання яких раніше вважалося неефективним [3, 7, 8, 21].

Метою статті є дослідження впливу монетарної політики на розвиток економіки України.

Виклад основного матеріалу. Для аналізу процесу інтеграції України у загальносвітовий розвиток використаємо системний підхід і просторово-часову модель трансформації світової економічної системи на основі концепції суспільного добробуту (рис. 1). Траєкторія розвитку світової економіки – це спіраль, яка відбиває циклічність процесу економічного розвитку. Для опису кожної організації системи “світова економіка” залежно від часу і виходячи з функції суспільного добробуту, застосуємо структурну та кількісну характеристики [9, 12, 13, 15].

Рис. 1. Абстрактна просторово-часова модель трансформації світової економіки^*

^*Складено за [9, 12, 13, 14].

Структурна характеристика – це структура світової монетарної системи, принципи функціонування якої залишаються незмінними на виділеному інтервалі часу. Кількісна характеристика – це середня сукупна ефективність економічних систем країн, які беруть участь у міжнародному поділі праці, яка виражена у прирості національного продукту (Н) на досліджуваному інтервалі часу (P_t) в умовах зростання обсягів споживання та обмеженості ресурсів і обчислена методом середнього гармонійного ряду [2, 12, 13, 14].

Перший етап охоплював період 1860-1950 рр. і визначався такими характеристиками організації системи “світова економіка”: 1) світова монетарна система ґрунтувалася на золотому стандарті, була негнучкою і обмежувала зростання обміну ресурсами між країнами, що призводило до світових фінансових криз; 2) індекс середнього сукупного приросту національного продукту країн-учасниць міжнародного поділу праці становив 2; 3) механізм реалізації розвитку носив біфуркаційний характер. На цьому етапі процес економічного розвитку країн супроводжувався світовими кризами і двома світовими війнами.

Другий етап – 1950-1980-ті роки. У цей період структура світової монетарної системи принципово відрізнялася від структури попереднього періоду. Утворилися наднаціональні інститути (МВФ, МБРР тощо) і новий тип світових грошей, світових резервних коштів – спеціальні права запозичення (SDR). Система розрахунків між країнами стала багатовалютною та гнучкою. В цілому світова валютна система забезпечила інтенсивний розвиток світової економіки. Індекс середнього сукупного приросту національного продукту становив 5, що означає стрибкоподібне зростання ефективності економік країн – учасниць міжнародного поділу праці. Механізм реалізації розвитку економік – адаптаційний [12, 22].

Третій етап – 1980-2010 рр. – почався на початку 80-х років минулого століття і триває й зараз. Світова монетарна система перебуває в процесі реорганізації. З¢явилася велика група слабкоконвертованих і м¢яких валют – в основному, це валюти колишніх країн соціалістичної орієнтації. Збільшилася кількість країн – членів МВФ. Як зразок регіональної платіжної системи, остаточно сформувався і почав функціонувати Європейський валютний союз тощо. У цей період загальна ефективність економік країн-учасниць міжнародного поділу праці зменшилася. Тип механізму реалізації розвитку – знову біфуркаційний. Зміни у структурі світової економіки супроводжувалися такими подіями, як розпад СРСР, утворення транзитивних економік у країнах соціалістичної директивно-планової орієнтації, локальні воєнні конфлікти (Близький Схід, різні зони колишнього СРСР, Східна Європа, зокрема, колишня Югославія). У фінансовій сфері відбулися криза британського фунта і вихід Англії з ЄВС, криза японської ієни, фінансовий колапс на Азіатському валютному ринку тощо.

За прогнозами зарубіжних економістів, далі настане четвертий період розвитку світової економіки, який триватиме до 40-х років ХХI століття і характеризуватиметься становленням адаптаційного механізму, стрибкоподібним збільшенням ефективності і новою структурою світової монетарної системи [4, 5, 6, 10, 13]. Відповідно до прогнозів, по-перше, нова структура монетарної сфери ґрунтуватиметься на утворенні регіональних платіжних союзів за типом Європейського валютного союзу і відповідних регіональних економічних інститутів. Наприклад, для України, країн колишнього СРСР та Східної Європи це, можливо, буде Євроазіатський валютний союз. По-друге, міжнародна валютно-фінансова система стане ще складнішою з організаційної точки зору та багаторівневою. По-третє, процес ускладнення супроводжуватиметься посиленням впливу наднаціональних фінансових інститутів [9, 13, 14, 23].

Зупинимося більш докладно на аналізі сучасного функціонування моделі “IS (товарні ринки) – LM (грошові ринки) – BP (стан платіжного балансу)” в контексті переходу економіки України до розвитку на основі концепції суспільного добробуту, за якою зараз функціонує світова економічна система. Стримуючий характер як фіскальної, так і монетарної політики веде до зменшення агрегованого попиту, що у деяких випадках може бути короткостроковою державною стратегією, спрямованою на приборкання інфляції (рис. 2). У цьому випадку (зсув кривої AD вліво до AD¢) спостерігається значне зменшення рівня цін (на вертикальній ділянці). При перетині кривої AS на її вертикальній ділянці будь-який вид стимулювання може призвести до значного підвищення рівня цін без суттєвого впливу на рівень доходу країни. Точка перетину кривих агрегованого попиту AD_U і пропозиції для України сьогодні знаходяться лівіше місця “зламу” кривої AS на її горизонтальній ділянці (рис. 2). Підтвердженням цього з практики є те, що економіка України працює набагато слабіше своїх потенційних можливостей.

Розглянемо тепер модель IS-LM-ВР у режимі плаваючого обмінного курсу і проінтерпретуємо функціонування вітчизняної економіки у термінах цієї моделі. Вихідними для аналізу виступають криві IS, LM і ВР. Крива ВР проведена лівіше точки перетину кривих IS і LM, що демонструє негативне сальдо рахунку поточних операцій і неофіційних потоків капіталів, тобто балансування досягається лише за рахунок офіційних кредитів і допомог міжнародних фінансових установ. Крім того, вказана низька мобільність капіталу означає, що крива ВР розташована крутіше кривої LM, а інвестиції мало чутливі до процентних ставок, що спрямовує криву IS круто вгору.

Стримуюча пропозиція грошей за низької мобільності капіталу призводить до зсуву кривої LM ліворуч, що призводить до підвищення процентних ставок, зменшення доходу і незначного через низьку мобільність притоку капіталів (рис. 2). Крім того, монетарне стримування веде до ревальвації національної валюти, що знову ж обмежує експорт і стимулює імпорт. Останнє призводить до зсуву як кривої ВР, так і IS вліво. Оскільки крива ВР є нееластичною, то і рівень ревальвації не повинен бути значним. Зсув вліво всіх кривих призводить до нового “рівноважного” стану економіки з координатами (Y₂, i₂), при цьому Y₂Y. Тому не повинно викликати подиву зафіксоване значне падіння реального ВВП, що повністю знаходить своє відображення у представленій інтерпретації IS-LM-ВР моделі. Оголошення при цьому валютного коридору майже автоматично змінює функціонування макроекономічної моделі [11, 12, 14].

Рис. 2. Несприятливість національного доходу^*

^*Складено за [12, 13, 15].

Тому вже можемо говорити у термінах моделі IS-LM-ВР щодо економіки України з відносною мобільністю капіталу у режимі фіксованого обмінного курсу. Теорія в цьому випадку змінює й орієнтири політико-економічних інструментів для стимулювання розвитку.
Тепер провідне місце повинно належати не монетарній політиці, котра виявляється малоефективною у режимі фіксованого курсу з відносною мобільністю капіталу, а фіскальній. Але фіскальне стимулювання означає, насамперед, розширення державних видатків або зниження рівня оподаткування. В обох випадках це призводить до збільшення бюджетного дефіциту і росту державного внутрішнього боргу. Тому вкажемо механізм впливу, насамперед, фіскальної політики у рамках моделі, що розглядається, а саме IS-LM-ВР з відносною мобільністю капіталу в режимі фіксованого валютного курсу, на зростання виробництва і доходу.

Слід підкреслити, що розглядається модельний рівень прояву і впливу економічного механізму. Починаючи з рівноважного стану економіки (Y, i) (рис. 3) так зване фіскальне стимулювання зсуває криву IS праворуч, що також стимулює збільшення доходу та імпорту, а крім того, збільшує процентні ставки (Y₁, i₁).

Рис. 3. Товарні ринки, грошові ринки та стан платіжного балансу^*

^*Складено за [12, 13, 15].

Високі процентні ставки за відносної мобільності капіталу стимулюють певний їх притік. Притік капіталів зазвичай покращує платіжний баланс країни, а також здійснює ревальваційний тиск на національну грошову одиницю, оскільки зростає пропозиція іноземної валюти і, відповідно, попит на національну валюту. Щоб утримати національну валюту на обраному рівні фіксації курсу, Національний банк повинен викупити надлишок пропозиції іноземної валюти, розширивши пропозицію національної. Останнє веде до монетарної експансії (зсув кривої LM вправо), яка продовжується, доки високі процентні ставки будуть стимулювати притік іноземних капіталів, а полегшення доступу до фінансових ресурсів не зменшить процентні ставки до рівня, що балансує фіскальну експансію.

Обмежені можливості Національного банку щодо проведення інтервенцій вказують на необхідність впливу на капітальні потоки через процентні ставки. Зауважимо, що у розглядуваному випадку фіскальна експансія супроводжується монетарною. Результуючий рівень доходу, як видно на рис. 4, у точці з координатами (Y₂, i₂) перевищує вихідний Y₂ Y. Вказані риси моделі загалом відповідають розвиткові економічного середовища України, хоча і за одним суттєвим виключенням – зростання виробництва і доходу не сталося.

Вкажемо на деякі причини такої ситуації, залишаючись в межах моделі, що розглядається. По-перше, це короткотерміновість стану, тобто економіка ще просто не встигла відреагувати на можливі позитивні заходи. По-друге, неповнота інформації. Статистична звітність охоплює тільки офіційний сектор, а відомо, що український тіньовий сектор складає приблизно 50 % від офіційного. І є певні ознаки, що тіньовий сектор продовжує відносно стабільно розвиватись (опосередкованим відображенням є зростаючі обсяги експортно-імпортних операцій, біржових, міжбанківських та готівкових валютних операцій, операцій на біржових і позабіржових фондових ринках тощо). Очевидно також, що тіньовий сектор не буде поспішати змінювати свій статус, оскільки ще не існує довіри до суперечливої політики держави, а тому немає впевненості, що стимулююча політика не зміниться на стримуючу. По-третє, відсутність структурних змін зменшує потенційний рівень виробничих потужностей, і вертикальна ділянка кривої агрегованої пропозиції AS (рис. 2) знаходиться поруч точки перетину з кривою AD_U, і, як вказувалось, будь-яка стимуляція практично не впливає на рівень національного доходу. По-четверте, ймовірно, що всі криві моделі IS-LM-ВР є надзвичайно нееластичними, тобто мають крутий нахил, а отже, зсуви практично не відображаються на “горизонтальній” ділянці доходу. Заходи уряду, спрямовані на зменшення податкового тиску і розвиток виробництва, мають надати економіці позитивний поштовх.

З проведеного аналізу видно, що відсутність значних структурних змін в економіці України є суттєвим (а можливо, найвагомішим) гальмом розвитку економіки. Лібералізація ринків дасть можливість збільшити еластичність, а отже, і чутливість рівня доходу від політичних інструментів фіскальної і монетарної політики. Впровадження фіксованого валютного курсу або його “горизонтального” коридору сьогодні не виглядає повністю виправданим. Обмеженість валютних резервів при збереженні торговельного дефіциту може скласти значні складнощі для економіки в цілому і обслуговування боргів зокрема при навіть незначній зміні напрямків капітальних потоків. Недостатній розвиток фіскальних інструментів не дає широких можливостей управління економікою (нагадаємо, що в Україні фіскальна політика, очевидно, відстає від монетарної), а при фіксованому курсі, як відомо, монетарній політиці вже не належить провідна роль. У зв¢язку з цим значно зростає необхідність координації фіскальної і монетарної політики для економічного розвитку, що вимагає нового рівня узгодженості, значного часу і ефективного досвіду державного управління.

Рис. 4. Стимуляція притоку капіталу^*

^*Складено за [4, 6, 12].

За оцінками експертів колишнього СРСР, Україна мала значний ресурсний потенціал: 15 % світового видобутку залізної руди, 10% світових обсягів виплавляння чавуну і сталі, 9 % світового видобутку вугілля, 12 % світового виробництва цукру, 2,5 % світового виробництва електроенергії, третю позицію в світі щодо виробництва коксу та прокату [7, 8, 11]. “Дойчебанк” у свій час оцінив за 12-ма параметрами економічний розвиток усіх колишніх республік СРСР. Україна мала найкращі показники для наступного розвитку та інтеграції [3, 7, 8, 11]. Однак на сьогодні відповідно до рейтингу журналу “Euromoney”, Україна займає 135 місце з 178 країн щодо економічного ризику [7]. Відповідно до рейтингу журналу “Сentral European Economic Review” на цей же період з 26 колишніх соціалістичних країн і республік СРСР Україна займала 18-те місце [23]. За оцінками спеціалістів Інституту світової економіки і міжнародних економічних відносин НАНУ, Україна сприймається як країна найбільшого економічного ризику серед європейських постсоціалістичних країн [24]. Вищевикладене ще раз підкреслює, що вкрай потрібна комплексна цілеспрямована політика переходу економічної системи нашої країни зі стадії розвитку на основі чинників виробництва до стадії розвитку на основі інновацій та суспільного добробуту.

В ракурсі переходу до найбільш прогресивних стадій розвитку становлять інтерес параметри чинників, які містить національне господарство України сьогодні для інтеграції в систему “світова економіка”: значні запаси природних ресурсів та їх вигідне географічне розміщення (вугілля, залізна, марганцева, уранова та інша руда, ртуть, титан тощо); високий рівень родючості і велику кількість сільськогосподарських земель (25 % світових запасів чорнозему); відносно високу кваліфікацію трудових ресурсів; якісну систему середньої і вищої освіти; розвинуту інфраструктуру транспорту і зв¢язку; вигідне географічне положення країни; наявність виходу до Чорного моря, проходження через територію України торговельних транспортних шляхів між країнами дальнього та ближнього зарубіжжя. Ресурсний потенціал України визначає конкурентоспроможні галузі, на які припадає понад 6 % експорту України. Ця цифра означає, що економіка України має значний потенціал для економічного зростання за рахунок конкурентоспроможності сировинних галузей і машинобудування. Аналізуючи продуктову і географічну структуру експорту, можна зробити висновок, що основними ринками є: для продукції сировинних конкурентоспроможних галузей України – країни СНД і Східної Європи; для продукції машинобудівних галузей – регіони, де відсутні фактори виробництва, що є в надлишку в Україні. Це – африканський, південноамериканський та близькосхідний регіони.

Економічна політика, заснована на концепції суспільного добробуту, має спрямовуватися на інтегрування національної економіки у світове господарство і ґрунтуватися на відтворенні дефіцитних чинників виробництва при підтримці наявних, тобто на цілеспрямованій реалізації національних конкурентних переваг.

Висновки. Таким чином, зовнішня економічна політика, спрямована на реалізацію національних конкурентних переваг, має бути орієнтована на розвиток зовнішнього попиту на продукцію конкурентоспроможних національних галузей. Економічні зв’язки України з країнами СНД і Східної Європи мають одну, але глобальну проблему – відсутність платоспроможного попиту. Але ж на країни СНД і Східної Європи припадає основна частка експорту України: тільки на Російську Федерацію – до 40 %. Така орієнтація зовнішньої торгівлі значно зменшує конкурентні переваги національної економіки України і погіршує її загальну інтеграційну позицію, що й відбувається сьогодні. Тому дуже актуальним є завдання забезпечення платоспроможності зовнішнього попиту країн СНД та Східної Європи. Це завдання може бути розв¢язане за допомогою ініціативи з боку України шляхом створення платіжного союзу на багатосторонній основі (у межах ЄЕП) з формуванням міжнаціонального регіонального банку клірингових розрахунків. Мета і сенс регіонального платіжного союзу – кредитування дефіцитів платіжних балансів країн-учасниць та підвищення конкурентоспроможності на ринках регіону в цілому, а також кожної країни зокрема.

Список літератури

1. Бернар Ив., Колли Ж.-Кл. Толковый экономический и финансовый словарь // http://biblioteka.net.ru/.

2. Бешелев С.Д., Гурвич Ф.Г. Математико-статистические методы экспертных оценок // www.franko.lviv.ua/library/conf_040696.htm.

3. Білорус О., Глобалізація і національна стратегія України // http://www.skobar.ru.

4. Ведерникова Е.Д. Развитие монетарной сферы развитых стран // www.franko.lviv.ua/library/conf_040696.htm.

5. Вольский А. Инновационный фактор обеспечения устойчивого экономического развития // http://lib.km.ru.

6. Глазьев С.Ю. Технологические сдвиги в экономике // www.libfl.ru.

7. Єрохін С.А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічний аспект): Наукова монографія. - К.: Світ знань, 2004. – 528 с.

8. Лукінов I. Пріоритетна політика держави в технологічних перетвореннях // www.rada.kiev.ua.

9. Отчет о мировом развитии. 2004 // www.loc.gov.

10. Портер М. Конкуренция. – М.: Издат. дом “Вільямс”, 2001.

11. Статистичний щорічник України // www.rada.kiev.ua.

12. Тиллес А. Экономика монетарных процес сов // www.palm-book.ru.

13. Тобин Дж. Глобальная экономика // www.russ.ru.

14. Фридлянов В. Интеграция монетарной сферы // www.shpl.ru.

15. Хикс Д.Р. Стоимость и капитал // www.libfl.ru.

16. Эклунд К. Эффективная экономика. Шведская модель // http://rstlib.nsc.ru.

17. Япония: смена модели экономического роста // www.weo.ru.

18. Alies Lakshman. The Ukrainian term structure as a predictor of real economic
activity. – C., 2003. – 353 p.

19. Balazs K. Innovation Potential Embodied in Research Organization in Central and Eastern Europe // Social Studies of Science, Vol. 25, № 4, 1995. – Р. 31-40.

20. Cook T.Q. Instruments of the Money Market. – R., 2003. – 263 p.

21. De Menil G. The State of Economic Reform in Ukraine. – C., 2004. – 278 p.

22. Die politischen Pareien in der Ukraine // www.americasliberary.dov.

23. Feldstein M. Capital Formation. – L., 2003. – 617 p.

24. Frausum Y. Privatization and Industrial in Ukraine. – B., 2003. – Р. 21-45.

25. Lukinov I. Economic transformations. – Moscow, 2002. – 546 p.

26. Schumpeter J.A. Economic Doctrine and Method: An Historical Sketch // www.americasliberary.gov.

Отримано 16.11.2006

УДК 336.71.003.12

В.М. Кочетков, д-р екон. наук, проф.,
Міжнародний університет фінансів ©

Сутність та методологічні аспекти ринкової оцінки вартості банку

Постановка проблеми. Головною метою ринкової оцінки вартості банку є обґрунтування і розрахунок вартості його майнового комплексу. При цьому як об’єкти оцінки можуть розглядатися: активи банку, його власний капітал і зобов’язання [5]. Наприклад, керівництву банку бажано проводити ринкову оцінку вартості активів з метою їх продажу або придбання.

Сучасний банк являє собою достатньо складний об’єкт оцінки, оскільки: по-перше, він знаходиться під жорстким регулятивним впливом з боку відповідних державних органів; по-друге, значна частина інформації про банківську діяльність є закритою; по-третє, банківська діяльність характеризується підвищеною концентрацією ризиків в балансі банку. Методологічне та прикладне значення вказаної проблеми обумовили вибір теми даної роботи, її цільову спрямованість.

Мета статті – визначення сутності та дослідження методологічних аспектів ринкової оцінки вартості банку.

Виклад основного матеріалу. Різноманітність факторів, що впливають на формування ринкової оцінки вартості банку, різниця в характері, напрямках і формах їх виявлення викликають необхідність систематизації. При цьому така систематизація актуальна, по-перше, як методологічний інструмент при дослідженні вартості банку; по-друге, як методологічна основа для виявлення кількісних залежностей від факторів, що її формують; по-третє, врахування факторів необхідне під час розробки конкретних пропозицій стосовно напрямів зростання вартості. На сьогодні систематизоване вивчення факторів, що визначають ринкову оцінку вартості банку, проводиться недостатньо. Разом з тим, ми вважаємо за необхідне використовувати знання, які є в економічній літературі, для систематизації факторів, що впливають на ринкову оцінку вартості банку [1, 4, 7, 9-13].

Досі ще не вироблені чіткі критерії, за якими окремі фактори слід відносити до тієї чи іншої групи, ознаки диференціації цих груп, не існують чіткі показники оцінки значущості цих факторів. Класифікація факторів, що впливають на ринкову оцінку вартості банку, повинна будуватись за різними напрямами і з урахуванням різних ознак. Особливу увагу при цьому слід приділити виявленню екзогенних (зовнішніх) та ендогенних факторів (які залежать від функціонування самого банку) і визначити ступінь їх впливу на діяльність банку.

Великий вплив на оцінку вартості банку має ситуація в економіці країни. Так, вартість активів, капіталу і зобов’язань банку залежить від зовнішнього економічного середовища, в якому функціонує банк як ділове підприємство. В той же час, сам банк своєю діяльністю впливає на економічні процеси і діяльність суб’єктів господарювання. Тому необхідно врахувати фактор взаємозалежності від зовнішнього середовища. Потребують вивчення такі загальноекономічні фактори: інвестиційний клімат, податкова політика, рівень конкуренції, стадія життєвого циклу банківської організації. Недосконалість ринкових відносин в окремих сегментах фінансового сектора України взагалі і банківського зокрема викривляє дію фактора співвідношення попиту і пропозиції, що впливає на взаємовідносини між продавцем і покупцем.

Важливе значення мають фактори, пов’язані з уявленнями власника. Причому в умовах подальшої соціальної і політичної стабілізації суспільства більш повне і послідовне врахування цих факторів повинно, на наш погляд, відігравати зростаючу роль. Необхідно зважати на рівень здатності задовольняти потреби власника. Банк в цілому або його частина має вартість тільки тоді, коли він здатен задовольняти потреби власника приносити дохід протягом певного часу.

Також важливо враховувати рівень очікуваних майбутніх доходів. В умовах поступового зниження інфляції спостерігається істотне зменшення ринкових процентних ставок, що призводить до скорочення маржі і відповідно до падіння доходів банків. Особливий вплив на оцінку вартості банку здійснює фактор заміщення, оскільки гранична вартість банку і його майнового комплексу пов’язана з вартістю будь-якого іншого об’єкта з аналогічною рентабельністю.

Наведені міркування стосуються вивчення екзогенних факторів, що впливають на ринкову оцінку вартості банку. Разом з тим, слід враховувати також і екзогенні фактори, які залежать від функціонування самого банку. Це, передусім, рівень технологічності і рентабельності, виробничі фактори. Заслуговує на увагу фактор граничної корисності, оскільки додаткове включення активів доцільне лише тоді, коли вони підвищують вартість банку. Також необхідно досліджувати дію фактора пропорційності. В умовах ринкової економіки потрібно враховувати, що елементи організаційної структури банку як ділового підприємства повинні бути погоджені між собою, тобто бути пропорційними.

Таким чином, залежно від характеру впливу факторів на ринкову оцінку вартості банку їх можна поділити, передусім, на дві групи: ендогенні та екзогенні. До останніх, у свою чергу, слід віднести: фактори, обумовлені впливом ринкового середовища, та фактори, пов’язані з уявленнями власника (рис. 1). Фактори, обумовлені впливом ринкового середовища – це взаємозалежність від зовнішнього середовища, інвестиційний клімат, податкова політика, рівень конкуренції, стадія життєвого циклу банківської організації, співвідношення попиту і пропозиції. Фактори, пов’язані з уявленнями власника – це рівень здатності задовольняти потреби власника, рівень очікування майбутніх доходів, можливість заміщення. До ендогенних факторів, які обумовлені експлуатацією власності, належать: рівень технологічності та рентабельності, виробничі фактори, фактори граничної корисності і пропорційності. Наведені фактори вважаються загальними для всіх банківських організацій та істотно впливають на ринкову оцінку вартості банку. Звичайно, така класифікація факторів, які визначають ринкову оцінку вартості банку, не претендує на повну завершеність. Так, у перспективі потрібен більш глибокий аналіз групування, а також класифікація факторів за іншими напрямами і з урахуванням інших ознак. Але вже така первісна класифікація факторів, які формують ринкову оцінку вартості банку, дає змогу більш обґрунтовано визначити методи дослідження вартості банківських організацій і запропонувати шляхи її підвищення.

Під оцінкою вартості банку як ділового підприємства слід розуміти певний алгоритм визначення його ринкової вартості з урахуванням майбутніх грошових потоків. Необхідність ринкової оцінки вартості банку безпосередньо випливає з цілей суб’єктів, що зацікавлені в такій оцінці. До них, передусім, належать: банки й інші кредитори, інвестори, акціонери (власники банку), менеджмент банку, страхові компанії і фонди, біржі, рейтингові агенції, державні органи (рис. 2).

Рис. 1. Класифікація факторів, що формують ринкову оцінку вартості банку

Рис. 2. Класифікація видів вартості банку

Так, оцінку вартості банку необхідно проводити для визначення його кредитоспроможності. Зацікавленість в оцінюванні ринкової вартості банку мають кредитори та інші банки. З позиції інвесторів, для визначення ефективності вкладення коштів в банківський сектор порівняно з інвестуванням за іншими напрямами також потрібно визначити вартість банку. Оцінка може проводитись для визначення ціни акцій банку з метою отримання прибутку або перепродажу акцій. Законодавством та нормативними документами передбачені певні вимоги щодо розміру акціонерного капіталу [2, 8].

Акціонерам і власникам оцінка вартості банку потрібна для з’ясування ефективності використання банківського капіталу, реструктуризації банківського бізнесу. Реструктуризація може здійснюватися власниками для забезпечення контролю за власністю. При цьому акціонери (власники) можуть розширити або скоротити свої права власності. Зростання вартості може бути досягнуто у разі поглинання інших фінансових організацій, створення банківських холдингів згідно з діючим законодавством [8].

З погляду менеджменту банку, оцінка вартості проводиться з метою підвищення ефективності управління банком як діловим підприємством, визначення його стратегії і планів розвитку [3]. Її виконують самі банківські спеціалісти за графіком і систематично.

З позицій страхових організацій, для визначення розмірів страхових внесків і визначення суми страхових платежів також необхідно проводити оцінку банківських активів. Ринкову оцінку вартості банку проводять фондові біржі з метою з’ясування рівня котирування банківських цінних паперів, обґрунтування параметрів конкурентного середовища. Рейтингові агенції теж зацікавлені у визначенні вартості банку для обґрунтування показників та індексів рейтингової оцінки. Окрім цього, існує потреба в оцінці з метою забезпечення стабільності і фінансової стійкості окремих банків і банківської системи країни державними органами [6]. Зокрема, НБУ використовує метод раннього попередження на основі ринкової оцінки вартості активів, капіталу і зобов’язань банку. За допомогою цього методу попереджується погіршення фінансового стану банків, їх можливе банкрутство.

Таким чином, з погляду суб’єктів, зацікавлених в оцінці, та залежно від цілей і задач можна виділити різні види вартості майнового комплексу банку як ділового підприємства: ринкову вартість, балансову, інвестиційну, ліквідаційну, утилізаційну, страхову, нормативно-розрахункову та вартість при оподаткуванні (див. рис. 2).

Розглянемо послідовно зазначені види вартості банку. Ринкова вартість – це найбільш вірогідна ціна в грошових одиницях, з якою згодні покупець і продавець, що мають повну інформацію про об’єкт оцінки. Балансова вартість формується на основі бухгалтерської звітності, зокрема балансу. Вона визначається на основі нормативів і методик, затверджених НБУ [2, 8]. Інвестиційна вартість – це ціна майнового комплексу банку з погляду інвесторів, що мають певні сподівання щодо рівня прибутковості і ризиковості банківського бізнесу. Ліквідаційна вартість розраховується як різниця між доходом від продажу всього майнового комплексу, активів банку або його частини і витратами, пов’язаними з реалізацією банківських активів. Заставна вартість – це ціна, за якою кредитор сподівається продати банк або його активи. Утилізаційна – вартість майнового комплексу, активів банку, що розглядається як сукупна вартість матеріалів, окремих банківських активів тощо. Страхова вартість всього майнового комплексу банку, або його окремих активів розраховується згідно з умовами страхового полісу. Нормативно-розрахункова вартість банку визначається на основі нормативів і методик, що рекомендуються для застосування регулятивними органами, зокрема Національним банком України. Вартість при оподаткуванні розраховується відповідно до нормативних та інструктивних положень про оподаткування об’єктів майнового комплексу банку.

Висновки. Отже, формування банківської системи України відбувається в умовах дії загальносвітових глобалізаційних процесів. Соціально-економічна нестабільність в країні протягом останнього періоду, недосконалість правових та організаційних засад функціонування банків як ділових підприємств негативно позначилися на їх фінансовій стійкості і ринковій вартості. Комерційний банк являє собою достатньо складний об’єкт оцінки. Необхідність оцінки вартості банку в сучасних умовах безпосередньо випливає з цілей суб’єктів, зацікавлених в її проведенні.

Проведення класифікації факторів, що формують ринкову оцінку вартості банку, обґрунтування і класифікація видів вартості дають змогу визначити методи дослідження вартості банківських організацій і запропонувати шляхи її підвищення.

Список літератури

1. Егерев И.А. Стоимость бизнеса: искусство управления: Учеб. пособие. – М.: Дело, 2003. – 480 с.

2. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 368.

3. Козьменко С.М., Шпиг Ф.І., Волошко І.В. Стратегічний менеджмент банку: Навч. посіб. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. – 734 с.

4. Коупленд Т., Коллер Т., Муррин Д. Стоимость компаний: оценка и управление: Пер. с англ. – М.: Олимп-Бизнес, 2000. – 576 с.

5. Кочетков В.М. Поняття ринкової вартості банку як ділового підприємства // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Зб. наук. пр. Т. 14. – Суми: УАБС НБУ, 2005. – С. 60-66.

6. Кочетков В.М. Організація управління фінансовою стійкістю банку в ринкових умовах: Монографія. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 300 с.

7. Никонова И.А., Шамгунов Р.Н. Стратегия и стоимость коммерческого банка. – М.: “Альпина Бизнес Бунс”, 2004. – 304 с.

8. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 № 2121-ІІІ // www.rada.gov.ua.

9. Риполь-Сарагоси Ф.Б. Основы оценочной деятельности. – М.: Приор, 2000. – 240 с.

10. Роуз Питер С. Банковский менеджмент: Пер. с англ. – М.: Дело, 1995. – 768 с.

11. Синки Дж., мл. Управление финансами в коммерческих банках. – М.: Gatallaxy, 1994. – 820 c.

12. Фишмен Джей и др. Руководство по оценке стоимости бизнеса: Пер. Л.И. Лопатникова. – М.: Квинто-Консалтинг, 2000. – 388 с.

13. Фридман Д., Ордуэй Н. Анализ и оценка приносящей доход недвижимости. – М.: Дело, 1995. – 480 с.

Отримано 18.10.2006

УДК 378:331.5

Л.В. Кривенко, д-р экон. наук, проф., Украинская академия банковского дела НБУ; С.В. Кривенко, канд. экон. наук,
Полтавский институт бизнеса©

НАЦИОНАЛЬНАЯ СИСТЕМА ОБРАЗОВАНИЯ И РЫНОК ТРУДА: ПРОБЛЕМЫ УСИЛЕНИЯ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ

Постановка проблемы. Формирование эффективной национальной экономики предполагает кардинальные изменения в определении направлений социально-экономического прогресса и переход на этой основе к постиндустриальному вектору развития с учетом воспроизводства качественно новой рабочей силы и обеспечения высококвалифицированными кадрами экономики государства. К сожалению, современное украинское общество столкнулось с проблемой несоответствия параметров функционирования национальной системы образования потребностям рынка труда. Спектр имеющихся в этой области проблем весьма широк. С одной стороны возникает реальная опасность того, что часть подрастающего поколения в силу целого ряда причин вообще не получит полноценного образования, а c другой – значительная часть работников не сможет применить полученные знания с пользой для себя и общества.

Целью статьи является исследование проблем усиления взаимосвязи и взаимодействия национальной системы образования с рынком труда.

Изложение основного материала. Решающим фактором в социально-экономическом развитии XXI века является образование. Повышение интереса к этой отрасли связано с возникновением концепции “новой экономики”, результатом которой является формирование новейших знаний. Вместе с тем экономика, основанная на новых знаниях, требует возрастания уровня квалификации, компетенции работников и нуждается в создании новой национальной модели образования, которая будет соответствовать потребностям высокотехнологичного производства. Экономика, базирующаяся на знаниях, приведет к возникновению глобального рынка труда с устойчивым спросом на квалифицированные кадры, имеющие международно подтвержденную квалификацию. По данным Мирового банка, повышение уровня образования экономически активного населения на один год способствует увеличению ВВП на 9 % [1]. При этом стержнем последней должно стать непрерывное образование и постоянное обучение, которые следует рассматривать как средство профессионального роста, получения второго образования и повышения конкурентоспособности работников на отечественном рынке труда. Переход к этой модели требует пересмотра стратегических целей и задач образования, а также программ всех уровней обучения [2].

Смена стратегических ориентиров в образовании является, на наш взгляд, приоритетной задачей его трансформации и предполагает создание механизма устойчивого развития национальной системы образования, который может быть реализован только в процессе постоянного взаимодействия образовательной системы с рынком труда через представителей отечественной экономики, науки и всех заинтересованных министерств и ведомств [3]. К сожалению, мы считаем, что существующий механизм взаимодействия рынка образовательных услуг и рынка труда является неэффективным. Прежде всего, это касается государственного заказа на подготовку кадров, объемы и структура которого не отвечают современному состоянию и перспективам развития национального рынка труда. Значительным также является несоответствие спроса в специалистах с высшим образованием на национальном рынке труда объемам их подготовки.

Лицензированные объемы подготовки кадров в учебных заведениях формируются почти без учета реальной ситуации на рынке труда, поскольку нерешенным к этому времени остается вопрос прогнозирования спроса в кадрах и определение на этой основе объемов подготовки специалистов и квалифицированных работников в высших и профессионально-технических учебных заведениях. Вместе с тем рынок образовательных услуг не готов полностью удовлетворить спрос работодателей в кадрах и оперативно реагировать на их потребности. В настоящее время функционирование рынка образовательных услуг является достаточно автономным, в результате чего значительное количество предприятий испытывает острую потребность в квалифицированных кадрах. Следует также активизировать участие учебных заведений в решении проблем преодоления дисбаланса рынка образовательных услуг и рынка труда, обеспечения экономики страны высококвалифицированной рабочей силой.

На наш взгляд, необходимым является ликвидация автономности функционирования рынков труда и образовательных услуг. Возможность решения данной проблемы требует разработки концепции взаимодействия этих рынков, что предусматривает принятие соответствующей нормативно-законодательной базы. Поэтому задачей государства является содействие повышению конкурентоспособности выпускников на национальном рынке труда, овладению ими современных профессиональных знаний и умений. Учитывая рост требований работодателей к уровням знаний и умений выпускников учебных заведений, возникла также необходимость в независимой оценке качества знаний выпускника.

Мировой опыт свидетельствует о том, что институты, которые присваивают квалификации, должны быть независимыми как от учебных заведений, так и от соответствующих учреждений управления образования и науки. Положительным шагом в этом направлении должно быть создание национального аттестационного института с соответствующими филиалами на местах. В настоящее время сложилось устойчивое мнение, что система образования становится стимулом обновления общества лишь в том случае, если она способна критически оценить свою деятельность в свете современных знаний и информации. Эффективность трансформации национальной системы образования в значительной мере зависит от того, будут ли происходить изменения в образовании, и если будут, то какими темпами и в каких направлениях. Вместе с тем трансформация национальной системы образования не начнется до тех пор, пока не произойдут реальные изменения в этой сфере.

Предметом отдельного анализа и одним из приоритетных направлений трансформации системы образования выступает преобразование самой модели управления этой системой. В современных условиях управление образованием – это не только управление процессом его развития, но и создание единой системы показателей качества образования, сопоставимых с мировой практикой. В этой связи значительный интерес представляет проблема образовательных стандартов в контексте функционально-структурного подхода, которая предполагает разработку методологии функционально-стоимостного анализа для выявления недостатков существующих государственных образовательных систем и путей их устранения. Поэтому Украине необходимо принять меры по внедрению норм европейского и международного образовательного пространств [4]. Так, в рекомендациях к нормативным требованиям Лиссабонской и Болонской конвенций определено, что компетентность выпускника вуза выступает главным условием соответствия систем образования различных стран. В связи с этим чрезвычайно актуальным является поиск путей внедрения ключевых положений этих документов в национальную систему образования. Необходима также радикальная трансформация и смена парадигмы институциональной структуры системы образования. Известно, что конкурентоспособными являются те страны, которые непрерывно совершенствуются и внедряют нововведения с высокоразвитой системой образования. Однако конкуренция в сфере образования пока еще не нашла должного отражения в нашей экономике.

Новейшие информационные технологии настолько динамично развиваются и завоевывают образовательное пространство, что снимают ограничения относительно количества их потребителей. Они расширяют возможности предоставления образовательных услуг независимо от места работы и проживания, обеспечивая тем самым равенство доступа к обучению. Новации технического порядка предоставляют, с одной стороны, колоссальные возможности сфере образования, а с другой – выдвигают повышенные требования к материально-техническому оснащению вузов. По мнению экспертов, использование информационных технологий повышает интерактивность и эффективность учебных курсов, обеспечивает более широкий доступ к образованию и снижает затраты на обучение. В этой связи актуальным является создание центров и институтов дистанционного обучения.

Увеличение объемов спроса на квалифицированную рабочую силу, обусловленное ходом структурно-технологических изменений, сопровождается оттоком низкоквалифицированных работников в сферу обслуживания. Поэтому стратегия социально-экономического развития в ХХІ веке будет формироваться и обеспечивать экономический рост при ограниченности ресурсов. В условиях глобальной конкуренции перед государствами особо остро стоит задача не просто повышения эффективности использования ресурсов, а формирования принципиально новой парадигмы прогресса, базирующейся на информации и на новом качестве знаний [6].

Образование в современном мире должно рассматриваться не как конечный продукт одного из этапов жизни человека, а как постоянный и совершенствующийся процесс. В то же время он предполагает свободное использование обучающимися обновляющейся системы знаний, что неизбежно обусловливает воспроизводство рабочей силы на более высоком квалификационном уровне. По подсчетам американского эксперта в сфере рынка труда Хеллета, объем совокупных знаний в современном обществе удваивается каждые 2,5 года.

Каждая страна на основе проб и ошибок вырабатывает свои, более или менее эффективные в экономическом и социальном плане механизмы, обеспечивающие трансформацию образовательного потенциала, которые не всегда бывают однонаправленными. В этой связи современная система образования должна рассматриваться как единый полифункциональный комплекс, выполняющий функции обеспечения различных отраслей экономики высококвалифицированными кадрами, создания новых технологий, проведения научных исследований. При этом особого внимания заслуживает вопрос о роли рыночных отношений в образовательной сфере. Одновременно развитие рынка платных образовательных услуг в нашей стране определяется рядом специфических черт: неопределенностью отношений общества и населения к рынку; диспропорциями в размещении населения и учебных заведений на территории страны. Украинское общество столкнулось с ситуацией рассогласования таких важных компонентов, как рынок образовательных услуг, с одной стороны, и рынок труда – с другой. Резкое изменение структуры спроса на многие профессии, хроническое недофинансирование образования из бюджета, расширение возможностей его экономической деятельности привели к раскоординации подсистем образования и рынка труда, что требует разработки методологии анализа взаимодействия данных структур, создания модели их взаимосвязанного прогнозирования. Рынок образовательных услуг также непосредственно связан с рынком труда через систему образовательных потребностей, которые выступают как фактор не только потенциального спроса на рынке образовательных услуг, но и потенциального предложения на национальном рынке труда.

Рынок образовательных услуг следует представлять в виде системы, включающей субъекты предложения и спроса, а также механизмы регулирования и механизмы саморегулирования. Предметом купли-продажи на данном рынке выступает образовательная услуга, а потребительной стоимостью – комплекс качеств, приобретаемых покупателем и позволяющих ему получить определенный статус на национальном рынке труда. Субъектами предложения являются образовательные учреждения, предлагающие свой товар – образовательные услуги, а субъектами спроса – население, оплачивающее услуги образовательных учреждений; предприятия, финансирующие обучение и переподготовку их работников, а также государство, оплачивающее образовательные услуги тех или иных групп населения. К механизмам регулирования рынка образовательных услуг относятся инструменты, влияющие на функционирование национальных нормативно-законодательных актов, регламентирующих образовательную деятельность, а механизмы саморегулирования представлены ассоциациями учебных заведений, которые формируют кодексы поведения на рынке образовательных услуг. При этом механизм рыночного регулирования позволяет существенно сократить затраты на обучение по профессиям, которые не будут впоследствии востребованы экономикой.

Широко известно, что рынок – механизм экономического и социального регулирования – имеет не только достоинства, но и недостатки. В частности, с помощью сугубо рыночных методов невозможно решить ряд важнейших задач, стоящих перед системой образования в любом обществе. Среди них – обеспечение возможности получения бесплатного базового образования всеми членами общества, создание условий для получения высшего образования молодёжи из малообеспеченных семей. В данной связи необходимо отметить то, что вузы должны претерпеть серьёзную трансформацию своей деятельности: приобрести органическую гибкость, проявляющуюся в расширении выбора каждым студентом индивидуального образовательного направления из предложенных вариантов (по типу западных “кластеров”), найти организационные структуры, формы занятий, привести в соответствие с требованиями времени содержание учебных курсов, внедряя нетрадиционные методы оценки и контроля качества знаний.

Считаем, что необходимо решить такие взаимосвязанные задачи, как: обеспечение государственных гарантий доступа и получения полноценного образования; достижение нового качества поэтапного образования; развитие в системе образования нормативно-правовых и организационно-экономических механизмов привлечения и использования бюджетных и внебюджетных средств. Исходя из этого, в экономически развитых странах рыночные механизмы дополняются методами государственного регулирования образовательной сферы. Такие методы дополняют, а не заменяют рыночные механизмы. Коммерциализация, рыночные механизмы и конкуренция в сфере высшего образования обязательно приведут к повышению качества образовательных услуг и эффективности функционирования всех национальных систем. Но такое возможно только в том случае, если внутренний рынок образовательных услуг надежно защищен от недобросовестной конкуренции.

Следующей особенностью образовательной системы является параллельное существование государственных и негосударственных образовательных институтов, которые занимают на рынке образовательных услуг свои ниши и удовлетворяют потребности различных групп населения. В этой связи следует отметить, что негосударственные учреждения, как правило, быстрее реагируют на изменения в конъюнктуре национального рынка труда, чем государственные. Поэтому наличие развитого негосударственного сектора в сфере образовательных услуг позволяет, с одной стороны, быстрее восполнять дефицит специалистов соответствующего профиля, а с другой – создавать конкуренцию государственным образовательным институтам.

В современном обществе повышается роль нестандартных образовательных услуг и возрастает платежеспособный спрос на них, который может удовлетворить преимущественно система частного образования. При этом частные образовательные учреждения могут быть не только национальными, но и международными. Последние становятся таковыми благодаря методам и результатам своей деятельности и могут быть созданы при международных организациях различного уровня [5].

В настоящее время не существует равенства возможностей между государственными и негосударственными образовательными учреждениями. По-прежнему сохраняется опасность полной монополизации государством рынка образовательных услуг. Вместе с тем не следует недооценивать его роль в функционировании национального рынка образовательных услуг. Государство должно содействовать формированию слоя эффективных собственников. Именно эффективный собственник формирует экономически обоснованный спрос на работников определенных профессий и квалификаций. Такой собственник заинтересован в эффективном управлении капиталом, а для этого ему необходимы профессионалы всех уровней.

Выводы. Таким образом, заинтересованность в сотрудничестве субъектов хозяйствования в сочетании с требованиями государства по повышению эффективности функционирования отечественного рынка труда создаст предпосылки для его качественного взаимодействия с системой национального образования. Лишь при таком условии, по нашему мнению, качество национального образовательного пространства будет отвечать европейским стандартам и ускорит процесс интеграции Украины в Европейский Союз.

Список литературы

1. Данилишин Б., Куценко В. Ринок освітніх послуг: основні тенденції та шляхи модернізації // Україна: аспекти праці. – 2005. – № 8. – С. 28-34.

2. Жукович І.А., Рижкова Ю.О., Єгоров І.Ю. Розбудова економіки, базованої на знаннях, та особливості статистичного обліку розповсюдження наукових знань // Проблеми науки. – 2005. – № 11. – С. 2-7.

3. Єрохін С.А. Трансформаційний процес та його структуризація // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 2 (44). – С. 4-12.

4. Кольчугина М. Международная интеграция в сфере высшего образования // Международная экономика и международные отношения. – 2005. – № 11. –С. 55-64.

5. Попов В. Частное образование в постиндустриальном обществе // Вопросы экономики. – 2005. – № 11. – С. 130-136.

6. Сапир Ж. Экономика информации: новая парадигма и её границы // Вопросы экономики. – 2005. – № 10. – С. 4-24.

Получено 10.11.2006

УДК 339.94:336.76:336.113

Ю.Є. Петруня, д-р екон. наук, проф.,
Академія митної служби України ©

ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ФОНДОВОГО РИНКУ В КОНТЕКСТІ МАРКЕТИНГОВОГО
СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Постановка проблеми. Фондовий ринок відіграє значну роль у ринковій системі – як на мікро-, так і на макрорівні. Основними інструментами фондового ринку виступають акції та облігації. Ринок виконує інвестиційну, розподільчу та інформативну функції. Фондовий ринок становить інтерес для комерційних банків України щонайменше в трьох аспектах: по-перше, в конкурентному; по-друге, в інвестиційному; по-третє, в ринково-інституціональному.

Фондовий ринок потрібно включати як фактор у систему стратегічного маркетингового аналізу комерційного банку. При цьому важливо не просто аналізувати поточний стан ринку, а виявляти тенденції, виробляти прогнозні сценарії майбутнього. Насамперед, це важливо в контексті визначення загальної стратегії комерційного банку та стратегії його бізнес-одиниць. Зрозуміло, що можливості проведення, значення глибини та широти стратегічного аналізу залежать вирішальним чином від масштабів діяльності комерційного банку, його ринкової частки.

Метою цієї статті є визначення тих аспектів функціонування фондового ринку, які становлять найбільший інтерес для комерційних банків, у контексті такої його ключової тенденції як інтернаціоналізація.

Виклад основного матеріалу. Конкурентний аспект включення фондового ринку до стратегічного аналізу банку передбачає те, що комерційні банки, як і будь-які інші суб’єкти підприємницької діяльності, повинні здійснювати постійний моніторинг свого маркетингового середовища. Ключовими його суб’єктами потрібно вважати споживачів банківських послуг та конкурентів. Якість банківського маркетингового управління визначається в тому числі його спроможністю бачити конкурентів у “широкому діапазоні”.

Грошові ресурси підприємств та домашніх господарств є об’єктом конкуренції між комерційними банками, іншими фінансово-кредитними установами, з одного боку, та емітентами, іншими суб’єктами фондового ринку, з іншого. Суб’єкти попиту на цінні папери є потенційними клієнтами комерційних банків, вони відшукують варіанти неспоживчого використання грошових коштів. Фондові інструменти та банківські вклади є, з певними нюансами, продуктами-конкурентами.

Зазначена конкуренція має латентний, непрямий характер. Її вплив на діяльність комерційних банків є значно меншим, ніж вплив прямої банківської конкуренції. Крім того, значення міжринкової конкуренції реально змінюється для різних комерційних банків залежно від масштабів їх діяльності: чим меншим є банк як ринковий оператор, тим меншого практичного значення для нього набуває фактор міжринкової конкуренції. Таким чином, включення до системи стратегічного аналізу комерційного банку фондового ринку, як конкурентного фактора, має найбільше практичне значення насамперед для великих банків.

Інвестиційний аспект аналізу фондового ринку в контексті стратегії має значення для тих комерційних банків, які прямо або опосередковано (через підконтрольні компанії) виступають інвесторами на фондовому ринку: володіють пакетами акцій підприємств, виявляють регулярний інтерес до акцій різних підприємств. У такій діяльності відображається пошук шляхів розширення бізнесу, його диверсифікації, можливостей отримання спекулятивного доходу, формування певної системи руху фінансових коштів у межах відповідного фінансово-промислового утворення.

Ринково-інституціональний аспект аналізу полягає в тому, що фондовий ринок є реальною системою (інструментом) здійснення розподілу та перерозподілу власності – корпоративних прав. Зміна власників великих пакетів акцій комерційних банків, розширення ролі нерезидентів можуть змінювати умови діяльності не тільки окремо взятих банківських інститутів, але й суттєво впливати на ринок банківських послуг у цілому.

Отже, фондовий ринок, моніторинг його стану становить реальний інтерес для банків. Цей ринок не є статичним. Одним із ключових факторів сучасного розвитку фондових ринків є їх інтернаціоналізація. Вона має як позитивні моменти, так і проблемні. Питання оцінки її наслідків є важливою складовою якісного стратегічного аналізу стану та можливих змін середовища діяльності.

До можливих загальних переваг інтернаціоналізації можна віднести:

1. Розширення місткості фондового ринку – одного з основних факторів інвестиційного розвитку. До числа його учасників приєднуються нові суб’єкти – покупці і продавці фондових інструментів. Нові покупці – це нові інвестори, нові постачальники капіталу. Це важливо для будь-якої економіки, але особливо для тих країн, де відчуваються обмежені можливості внутрішніх інвесторів (зокрема, для України). Для суб’єктів попиту на інвестиційні ресурси розширення місткості фондового ринку покращує умови залучення інвестиційних коштів через систему емісій цінних паперів.

2. У інвесторів розширюються можливості вибору фондових інструментів. Це має значення з точки зору доходу та ризику. У інвестора виникають додаткові шанси для одержання більш високого доходу від інвестування за рахунок розширення структури тих фондових інструментів, до яких він має доступ, та можливостей більш якісного вибору, в тому числі через включення в систему торгівлі інструментів із високим потенціалом зростання ринкової вартості. Створюються можливості для розширення доступу до тих цінних паперів, які мають тривалу позитивну ринкову репутацію.

3. Інтеграційні процеси у фондовій сфері можуть сприяти активізації торгівлі цінними паперами, зробити більш динамічним, більш ліквідним фондовий ринок країни. Чим більше учасників ринку, чим більше діє на ньому професійних операторів, тим ефективніший такий ринок. Рівень ліквідності визначає саме вторинний ринок. Чим краще організований вторинний ринок, тим продуктивніше виявляє себе первинний – насамперед, як джерело інвестиційних ресурсів.

Для української економіки активізація фондового ринку є дуже важливою проблемою. Незважаючи на те, що кількість національних емітентів акцій в Україні становить приблизно 35 тисяч, реально існує більш-менш стабільний ринок акцій, напевно, не більше ніж 50 емітентів. Цей фактор для суб’єктів бізнесу з локальною сферою діяльності не є достатньо важливим. Для суб’єктів із широкою сферою діяльності – це фактор мобільності змін у структурі їх активів, це гнучкість їх інвестиційних можливостей. Будь-який бізнес (у тому числі банківський) та ринок є динамічними. Один із факторів конкурентоспроможності – можливість відносно оперативного маневрування активами. Ліквідний фондовий ринок є однією з передумов такої мобільності. Власники банківського бізнесу щонайменше зацікавлені в тому, щоб за певних обставин вони мали можливість ефективно продати свої пакети акцій.

4. Інтеграційні процеси дозволяють розширювати доступ до найсучасніших фондових технологій. Вони базуються на широкому використанні сучасних інформаційних технологій, забезпечують, як правило, більш динамічне проходження угод із цінними паперами, сприятливо позначаються на розмірах трансакційних витрат, інтенсивності торгівлі цінними паперами. Чим більш зручною з технічної точки зору буде побудована інфраструктура фондового ринку, тим більше в принципі інвесторів вийде на цей ринок.

5. Інтернаціоналізація фондових процесів може сприяти поширенню ефективних корпоративних правил, традицій, форм взаємодії інвесторів у рамках корпоративних підприємств. Внутрішньокорпоративне співробітництво інвесторів є непростою справою. Насамперед це відчувається в системах молодих фондових ринків. Так, в Україні поширеним явищем є дискримінація міноритаріїв. Часто досить гострих форм набувають міжакціонерні конфлікти, учасниками яких є й комерційні банки (серед гучних прикладів – ВАТ “Нікопольський завод феросплавів”), відбуваються рейдерські захвати підприємств. Ці, а також інші проблемні “національні особливості”, можуть поступово зникати внаслідок привнесення в країну світових норм та традицій ефективного корпоративного співробітництва.

Довіра та співробітництво є ключовими складовими поширеного в західній науці поняття соціального капіталу. Накопичення соціального капіталу має набагато більше значення для майбутнього суспільства у порівнянні з накопиченням фізичного капіталу, а втрата соціального капіталу може мати просто катастрофічні суспільні наслідки. Можливо, жодна інша форма інвестування не може зрівнятися за значенням фактора довіри та співробітництва з інвестуванням через придбання акцій. Тому, якщо разом із входженням до складу акціонерів українських корпорацій порядних іноземних інвесторів прийде новий дух співробітництва інвесторів, то економіка отримає від цього очевидний виграш.

Отже, інтернаціоналізація може сприяти розвитку національного фондового ринку. Для комерційних банків це має подвійні наслідки: з одного боку, створюються передумови для посилення міжринкової конкуренції, а, з іншого, створюються можливості для покращення окремих аспектів їх діяльності.

Одночасно з перевагами, інтеграційні процеси в інвестиційній фондовій діяльності можуть супроводжуватися появою деяких загальних проблемних моментів, а саме:

1. Досягнення інтеграційної активності певного рівня формує досить високий ступінь залежності національного фондового ринку, економіки країни в цілому, суб’єктів бізнесу, в тому числі комерційних банків, від світової фінансової кон’юнктури. Масштабні фінансові кризи більшою мірою завдають втрат тим суб’єктам і економікам, що найбільш інтегровані і найбільш взаємопов’язані. Так, якщо світова фінансова криза 1998-1999 рр. практично не торкнулася фінансової системи України – внаслідок її слабкої інтегрованості у відповідну світову систему, то подальше підвищення ступеня інтегрованості буде поступово змінювати ситуацію.

В літературі представлені результати розрахунків щодо коефіцієнтів кореляції між рухом основних американських фондових індексів та українським індексом ПФТС (його можна вважати основним в Україні, частка ПФТС в організованій торгівлі цінними паперами складає майже 90 %): відзначається відповідна позитивна і висока кореляційна залежність. Наприклад, по NASDAQ Composite – 90,69 %, по Dow Jones Composite Index – 88,86 %. При цьому робиться висновок, що “висока позитивна кореляційна залежність вказує на прямий вплив подій, що відбуваються на американському ринку, на вітчизняний”. Проте, напевно, ступінь реальної залежності українського фондового ринку від американського є поки що досить незначною, тому що відсутні об’єктивні передумови для такої залежності. При цьому зазначимо, що спеціалісти відзначають високу кореляційну залежність між американськими ринковими індексами та практично всіма національними фондовими індексами (частка американського ринку у світовій капіталізації дорівнює приблизно 50 %).

2. Інтеграція в інвестиційній сфері за певних умов може суттєво вплинути на конфігурацію всієї системи взаємовідносин економік (країн в цілому), їх секторів, суб’єктів бізнесу. Масштабне придбання контрольних пакетів акцій у стратегічно важливих секторах економіки (в тому числі банківському) інвесторами, які представляють одну країну або певну групу країн, ставить в істотну залежність національну економіку, економічну політику держави, значну кількість національних суб’єктів бізнесу від діяльності таких глобальних інвесторів.

3. Придбання іноземним інвестором контрольних пакетів акцій стратегічно важливих українських підприємств створює передумови (загрози) зміни конфігурації взаємовідносин й на мікрорівні. Так, придбання у держави іноземним інвестором 93,02 % акцій ВАТ “Криворіжсталь” призвело не тільки до отримання державою 24,2 млрд. грн., зміни назви підприємства (ВАТ “Mittal Steel – Кривий Ріг”), перегляду соціальної інфраструктури, кількості робітників тощо, але й до коригування зовнішнього інституційного середовища підприємства (зв’язків із постачальниками ресурсів, сервісними підприємствами, банками та іншими суб’єктами). Масштаби, глибина коригування можуть досить суттєво впливати на умови бізнес-діяльності цілої групи підприємств, на їх ринкову конкурентоспроможність. У цілому, будь-яке рішення щодо продажу державою великого пакета акцій стратегічного підприємства не повинно обмежуватися тільки аналізом ринкової вартості пакета, можливих інвестиційних програм та змін у соціальній інфраструктурі, але й аналізом можливих змін у його зовнішній інфраструктурі.

4. Інтернаціоналізація фінансово-інвестиційних процесів може супроводжуватися і відтоком капіталу. Так, коли українська компанія купує контрольний пакет акцій металургійного підприємства в Польщі, то для української економіки це означає втрату інвестиційного ресурсу. Українська економіка отримає вигоду лише тоді, якщо частка прибутку від діяльності підприємства в Польщі буде повертатися в Україну як інвестиційні ресурси.

Висновки. Інтеграційні процеси в економіці зупинити не можна. Вони відбивають об’єктивне прагнення учасників економічної діяльності до досягнення найбільш вигідного використання наявних економічних ресурсів, до використання чинників регіональних коливань ринкової кон’юнктури, використання ефекту масштабу тощо. Високий динамізм цих процесів означає, зокрема, постійне підвищення рівня вимог до ефективності реагування на зазначені процеси на різних рівнях, в тому числі й на рівні стратегічного аналізу банківських інститутів. Значення фактора міжринкової конкуренції, його маркетингового дослідження може набути нової актуальності, якщо в Україні відбуватиметься зниження рівня інфляції, зменшення рівня процентів за банківськими вкладами.

Отримано 03.11.2006

УДК 519.86:330.131.7:336.713

С.О. Дмитров, д-р техн. наук, доц., Українська академія
банківської справи НБУ; А.П. Коваленко, канд. фіз.-мат. наук, доц.,
Львівський банківський інститут Університету банківської справи НБУ;
О.В. Меренкова, Українська академія банківської справи НБУ©

Математична модель управління операційним ризиком в діяльності комерційного банку

Постановка проблеми. Операційний ризик визначається як ризик втрат в результаті неадекватних та помилкових внутрішніх процесів, дій співробітників та систем або зовнішніх подій. За стандартом банківського нагляду Базель ІІ при оцінці операційного ризику визначаються вимоги до капіталу у відсотках до щорічного додатного валового доходу. Тому виникає проблема оцінки операційного ризику як ризику втрат по кожному з факторів: посягання на власність банку; інформаційний ризик; ризик, пов’язаний з порядком функціонування банку та ризик недоброякісної конкуренції. Вирішення цієї проблеми викликає необхідність побудови математичної моделі управління операційним ризиком в діяльності комерційного банку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням моделювання ризиків в Україні приділяється багато уваги, особливо в роботах В.В. Вітлінського, Г.І. Великоіваненко, А.С. Шапкіна, В.А. Шапкіна, І.Ю. Івченко, А.В. Матвійчика, В.І. Жлуктенко, С.І. Наконечного та інших дослідників Серед іноземних науковців можна виділити: Krishnan C. N. V, P. Ritchken H., Thomson J. B., John H. Boyd, Gianni De Nicolo, Lewellen K. та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Відсутність методики оцінки операційного ризику потребує побудови математичної моделі оцінки операційного ризику по кожному з його факторів.

Мета роботи – побудова математичної моделі управління операційним ризиком в діяльності комерційного банку на основі використання статистичного апарату.

Виклад основного матеріалу. Оцінка операційного ризику з точки зору класичних підходів проводиться на основі теорії ймовірностей. При цьому операційний ризик має математично виражену ймовірність настання втрати і може бути розрахований з достатньо високим ступенем достовірності. Ймовірність розраховується на основі статистичних даних за певний період роботи конкретного банку (відділень банку, групи банків) по кожному з факторів операційного ризику. При цьому може бути кілька економіко-математичних моделей.

Випадковою подією будемо називати настання -го фактора операційного ризику ( – загальна кількість факторів операційного ризику). Ймовірність появи випадкової події позначимо через . Будемо вважати, що якийсь із факторів операційного ризику обов’язково реалізується. Це означає, що події утворюють повну групу, тобто . Можливі грошові втрати банку від настання події позначимо через . На основі цих даних можемо скласти ряд розподілу випадкової величини .

Для початку будемо вважати, що всі фактори операційного ризику є рівнозначними і рівноможливими. В подальшому для врахування різної значимості факторів можливе введення так званих вагових коефіцієнтів.

Можна виділити такі методи оцінки операційного ризику [1-4]:

1. Ймовірність настання випадкової події , тобто ймовірність того, що реалізується той чи інший фактор операційного ризику.

2. Математичне сподівання грошових втрат операційного ризику.

3. Дисперсія , яка характеризує розсіювання випадкової величини відносно математичного сподівання .

4. Середньоквадратичне відхилення , яке також характеризує розсіювання випадкової величини відносно математичного сподівання. Якщо дисперсія вимірюється в квадратних розмірних одиницях щодо випадкової величини , то середньоквадратичне відхилення вимірюється в тих же розмірних одиницях, що і .

Нехай – кількість виявлених посягань на власність банку по –му фактору ризику, – загальна кількість посягань по всіх факторах операційного ризику. Тоді, відповідно, статистична ймовірність (тобто за певний проміжок часу) появи -го фактора ризику буде . Можливі втрати банку в певних грошових одиницях позначимо по кожному фактору ризику. Загальні можливі втрати банку по операційному ризику тоді будуть .

Операційні ризики, що розраховуються безпосередньо на основі значень статистичної ймовірності

Для даного підходу можна розглядати такі кількісні оцінки ризику:

· ризик наявності відповідного фактора, що є саме ймовірністю ;

· ризик можливих втрат банку, що виражається в абсолютних одиницях , або у відповідних відносних одиницях ;

· ціна одиниці фактора ризику

Проілюструємо дані підходи для розрахунків операційних ризиків центрального офісу деякого банку, одного з відділень цього банку та сумарно для всіх філій банку, використовуючи статистичні дані за певний період (таблиці 1- 3).

Таблиця 1

Розрахунок операційних ризиків центрального офісу банку

Фактор ризику	Абсолютна кількість реалізацій по даному ризику	Ймовірність	Можливі втрати, млн. грош. од.	Відносні можливі втрати	Ціна одиниці фактора ризику
Посягання на власність банку	18	0,6429	65,40	0,9402	3,6333
Інформаційний ризик	3	0,1071	0,23	0,0033	0,0767
Ризик, пов’язаний з порядком функціонування банку	4	0,1429	0,70	0,0101	0,1750
Ризик недоброякісної конкуренції	3	0,1071	3,23	0,0464	1,0767
Сума	28	1,0000	69,56	1,0000	х

Таблиця 2

Розрахунок операційних ризиків відділення банку

Фактор ризику	Абсолютна кількість реалізацій по даному ризику	Ймовірність	Можливі втрати, млн. грош. од.	Відносні можливі втрати	Ціна одиниці фактора ризику
Посягання на власність банку	21	0,4565	4,57	0,4659	0,2176
Інформаційний ризик	7	0,1522	0,84	0,0866	0,1200
Ризик, пов’язаний з порядком функціонування банку	16	0,3478	3,60	0,3670	0,2250
Ризик недоброякісної конкуренції	2	0,0435	0,80	0,0815	0,4000
Сума	46	1,0000	9,81	1,0000	х

Таблиця 3

Розрахунок операційних ризиків сумарно по банку

Фактор ризику	Абсолютна кількість реалізацій по даному ризику	Ймовірність	Можливі втрати, млн. грош. од.	Відносні можливі втрати	Ціна одиниці фактора ризику
Посягання на власність банку	194	0,7185	79,37104	0,8242	0,4091
Інформаційний ризик	20	0,0741	3,36150	0,0349	0,1681
Ризик, пов’язаний з порядком функціонування банку	43	0,1593	6,11100	0,0635	0,1421
Ризик недоброякісної конкуренції	13	0,0481	7,45186	0,0774	0,5732
Сума	270	1,0000	96,29540	1,0000	х

На основі даних таблиць можна зробити такі висновки:

1. В результаті аналізу величини ризику кожного фактора найбільшу ймовірність ризику має такий фактор, як посягання на власність банку ( – для центрального офісу, для відділення банку та – для банку в цілому), а найменшу має інформаційний ризик і ризик недоброякісної конкуренції для центрального офісу (), ризик недоброякісної конкуренції для відділення банку та для банку в цілому ( та ).

2. Аналіз відносних можливих втрат показує, що найбільші втрати можливі для першого фактора ризику ( для центрального офісу, для відділення банку та для банку в цілому), а найменші – для центрального офісу та для банку в цілому – для другого фактора ( та ) і для відділення банку – для четвертого фактора ().

3. Ціна одиниці фактора ризику найбільша для першого фактора ( – для центрального офісу, – для відділення банку та – для банку в цілому), а найменша – для центрального офісу та для відділення банку для другого фактора ( та відповідно) і для банку в цілому це буде третій фактор ризику ().

На основі такого аналізу можна планувати заходи і ресурси (кількість співробітників по роботі з даного напрямку, матеріальні ресурси і т.д.) для більш ефективного запобігання можливим негативним наслідкам по операційним ризикам. Проведення даного аналізу по всіх відділеннях банку дозволить провести порівняльний аналіз факторів ризику і можливих втрат.

На основі даних таблиць і запропонованого підходу можна визначити величину ризику банку по кожному з розглядуваних факторів. Наприклад, нехай величина збитків від третього фактору для центрального офісу може становити 1,5 млн. грош. од. Тоді величина ризику банку по даному фактору ризику становитиме R₃ = p₃ · 1,5 = 0,1429 · 1,5 = 0,21435 млн. грош. од.

Розрахунки за допомогою математичного сподівання

Знаючи величини та , можемо розрахувати математичне сподівання очікуваних збитків. Це може слугувати для коригування та оцінки підходів до кількісної оцінки операційного ризику.

Для прикладу, проведемо розрахунки математичного сподівання. На основі таблиць 1, 2 і 3 можемо записати ряди розподілу (таблиці 4, 5 і 6 відповідно) і провести відповідні розрахунки для центрального офісу банку, відділення банку та для банку в цілому.

Таблиця 4

Розрахунок математичного сподівання для центрального офісу банку

Фактор
1	0,6429	65,4	42,0429	2749,6030
2	0,1071	0,23	0,0246	0,0057
3	0,1429	0,70	0,1000	0,0700
4	0,1071	3,23	0,3461	1,1178
Сума	1	69,56	42,5136	2750,7960

Таблиця 5

Розрахунок математичного сподівання для відділення банку

Фактор
1	0,4565	4,57	2,0863	9,5344
2	0,1522	0,84	0,1278	0,1074
3	0,3478	3,60	1,2522	4,5078
4	0,0435	0,80	0,0348	0,0278
Сума	1	9,81	3,5011	14,1774

Таблиця 6

Розрахунок математичного сподівання для банку в цілому

Фактор
1	0,7185	79,37104	57,0295620	4526,4957000
2	0,0741	3,36150	0,2490000	0,8370135
3	0,1593	6,11100	0,9732333	5,9474289
4	0,0481	7,45186	0,3587933	2,6736771
Сума	1	96,29540	58,6105890	4535,9538000

В результаті маємо математичне сподівання для центрального офісу банку

млн. грош. од.

Для відділення банку математичне сподівання складатиме величину

млн. грош. од.,

а для банку в цілому математичне сподівання математичне сподівання становитиме величину

млн. грош. од.

Як видно з розрахунків, кількісні значення математичного сподівання , , та значно відрізняються. Це пояснюється різними значеннями для центрального офісу банку, для відділення банку та для банку в цілому. Для порівняння краще обчислювати математичне сподівання відносної випадкової величини . Для цього складемо розрахункові таблиці 7, 8 і 9 для відносних випадкових величин , які аналогічні розрахунковим таблицям 4, 5 і 6.

Таблиця 7

Розрахунок відносних випадкових величин
для центрального офісу банку

Фактор
1	0,6429	0,9402	0,6044	0,5683
2	0,1071	0,0033	0,0004	0,0000
3	0,1429	0,0101	0,0014	0,0000
4	0,1071	0,0464	0,0050	0,0002
Сума	1	1	0,6112	0,5685

Таблиця 8

Розрахунок відносних випадкових величин для відділення банку

Фактор
1	0,4565	0,4659	0,2127	0,0991
2	0,1522	0,0856	0,0130	0,0011
3	0,3478	0,3670	0,1276	0,0468
4	0,0435	0,0815	0,0035	0,0003
Сума	1	1	0,3569	0,1473

Таблиця 9

Розрахунок відносних випадкових величин для банку в цілому

Фактор
1	0,7185	0,8242	0,5922	0,48815
2	0,0741	0,0349	0,0026	0,00009
3	0,1593	0,0635	0,0101	0,00064
4	0,0481	0,0774	0,0037	0,00029
Сума	1	1	0,6087	0,48917

В результаті маємо математичне сподівання відносної випадкової величини для центрального офісу банку

Для відділення банку математичне сподівання в цьому випадку складатиме величину

а для банку в цілому математичне сподівання складе величину

Ці величини вже є порівняльними і дозволяють порівнювати значення математичного сподівання для різних відділень банку та для банку в цілому. Отже, математичне значення відносних можливих втрат є найбільшим для центрального офісу банку (0,6112) та для банку в цілому (0,6087), а найменшим для відділення банку (0,3569). Розрахунок значення математичного сподівання показують можливі втрати від операційного ризику у відносних одиницях, тобто відносно загальної суми втрат від операційного ризику. Це значить, що середньозважене значення втрат від операційного ризику для центрального офісу становитиме

=42,5151,

для відділення банку складе величину

=3,5011.

та для банку в цілому матиме величину

=58,6106.

де , та загальна можлива сума втрат від операційного ризику за попередній період спостережень для відповідних відділень банку та банку в цілому відповідно.

Використання дисперсії та середнього квадратичного відхилення

Математичне сподівання є середньою величиною і являє собою узагальнену кількісну характеристику можливих втрат від різних факторів операційного ризику.

Для більш обґрунтованого прийняття рішення по зменшенню операційних ризиків необхідно також вираховувати коливання показників, тобто визначити міру мінливості можливого результату. Для цього використовується дисперсія і середнє квадратичне відхилення.

Дисперсія визначається як . На практиці для обчислення дисперсії використовують, як правило, формулу

На основі даних таблиці 4 можемо обчислити дисперсію для центрального офісу банку

На основі даних таблиці 5 можемо обчислити дисперсію для відділення банку:

На основі даних таблиці 6 можемо обчислити дисперсію для банку в цілому:

Тоді середнє квадратичне відхилення для центрального офісу буде

для відділення офісу складе величину

а для банку в цілому матимемо величину

Дисперсія та середнє квадратичне відхилення показують мінливість випадкових величин відносно математичних сподівань , та для розглядуваних структурних відділень банку.

На основі даних таблиць 7, 8 і 9 можемо також обчислити дисперсію та середнє квадратичне відхилення для відносної випадкової величини .

На основі даних таблиці 7 обчислимо дисперсію для центрального офісу банку:

По таблиці 8 обчислимо дисперсію для відділення банку

З даних таблиці 9 обчислимо дисперсію для банку в цілому

Відповідно середнє квадратичне відхилення для центрального офісу буде:

для відділення офісу складе величину

а для банку в цілому матимемо

Дисперсія та середнє квадратичне відхилення показують мінливість випадкових величин відносно математичних сподівань , та для розглядуваних структурних відділень банку.
Отже, найбільша мінливість випадкових величин від математичного сподівання для центрального офісу (0,4416) та для банку в цілому (0,3445), а найменша – для відділення банку (0,3445).

Коефіцієнт варіації матиме однаковий кількісний вираз розрахований як для абсолютних, так і для відносних значень випадкової величини.

Для центрального офісу банку матимемо наступне значення коефіцієнта варіації:

або .

Відповідно для відділення банку отримаємо значення коефіцієнта варіації

або

Для банку в цілому матимемо таке значення коефіцієнта варіації:

або .

Висновки. Модель управління операційним ризиком в діяльності комерційного банку може бути використана для попереднього аналізу різних факторів ризику як по різним філіям банку, так і по банку в цілому. При цьому такий порівняльний аналіз дозволяє виділити найбільш небезпечні фактори ризику і так звану ціну одиниці фактора ризику. До недоліків моделі слід віднести те, що припускається обов’язкова присутність одного фактору ризику. В реальній діяльності банку може або не бути жодного фактора ризику, або ж фактори існуватимуть у певних комбінаціях. При цьому фактори ризику в цілому можуть наступити з певною ймовірністю.

Список літератури

1. Вітлінський В.В., Великоіваненко Г.І. Ризикологія в економіці та підприємництві: Монографія. – К.: КНЕУ, 2004. – 480 с.

2. Жлуктенко В.І., Наконечний С.І. Теорія ймовірностей і математична статистика: Навч.-метод. посібник. У 2 ч. – Ч. 1. Теорія ймовірностей. – К.: КНЕУ, 2000. – 304 с.

3. Івченко І.Ю. Економічні ризики: Навчальний посібник. – Київ: “Центр навчальної літератури”, 2004. – 304 с.

4. Матвійчик А.В. Аналіз і управління економічним ризиком. Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 224 с.

5. Шапкин А.С., Шапкин В.А. Теория риска и моделирование рисковых ситуаций: Учебник. – М.: Издательско-торговая корпорация “Дашков и К^о”, 2005. – 880 с.

6. John H. Boyd, Gianni De Nicolo. The Theory of Bank Risk Taking and Competition Revisited // The Journal of Finance. – 2005. – № 3. – 1329-1343 p.

7. Krishnan C.N.V, P. Ritchen H., Thomson J. B. Monitoring and Controlling Bank Risk: Does Risky Debt Help? // The Journal of Finance. – 2005. – № 1. – 343-378 p.

8. Lewellen K. Risk, Reputation, and IPO Price Support // The Journal of Finance. – 2006. – № 2. – 613-653 p.

Отримано 17.11.2006

УДК 336.741.231

А.А. Гриценко, д-р екон. наук, проф., Н.В. Душкевич,
Національний банк України ©

СПІВВІДНОШЕННЯ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВОЛАТИЛЬНОСТІ У ДИНАМІЦІ ВАРТОСТІ ГРОШОВОЇ ОДИНИЦІ

Постановка проблеми. Останнім часом у світовій практиці все більшої популярності набувають моделі волатильності. Їх застосування широко розповсюджене не тільки в академічних колах, а й у практичній роботі. Найчастіше такі моделі є корисними для оцінки невизначеності та ризику на фінансових ринках, аналізу валового внутрішнього продукту, цін, обмінного курсу. Однак спочатку вони створювались для оцінки коливань інфляції і відтоді стали особливо поширеними саме у цій сфері.

У повсякденному житті під волатильністю розуміють випадкове відхилення певних величин від їх тренду. В економіці пояснити це поняття без застосування формальних позначень дещо складніше.
Фактично, це варіабельність невидимої компоненти часового ряду [1]. Стабільність, відповідно, є поняттям, протилежним волатильності.

Аналіз останніх публікацій. Серед різних моделей волатильності вчені та практики (наприклад, Європейський центральний банк) віддають перевагу методології умовної волатильності (G)ARCH, за якої за попередніми даними можна зробити прогноз щодо наступного значення волатильності, а отже, і щодо ризиків наступних періодів [5].

Метод ARCH був винайденим Р. Енглом ще у 1982 р. та дозволяв одночасно репрезентувати середнє значення та дисперсію часового ряду, використовуючи умовне прогнозування. На противагу сталій дисперсії, умовна дисперсія змінювалась у часі за авторегресійним (AR(r)) процесом. За методологією Р. Енгла, рівняння

(1)

показує умовну гетероскедастичність. Після оцінки рівняння (1) методом найменших квадратів оцінені залишки можна прорегресити на їхні лагові величини:

. (2)

При цьому залишки нормально розподілені та у специфікації ARCH(r) умовна волатильність набуває вигляду:

. (3)

Метод ARCH(r) показує довгострокове значення волатильності, до якого вона постійно прагне (коефіцієнт ), а також її залежність від шоків попередніх періодів (інші коефіцієнти рівняння) [3, 4].

Розширена версія ARCH була запропонована Болерслевим у 1986 р., за нею умовна дисперсія змінювалась за авторегресійним процесом ковзної середньої:

. (4)

За цією моделлю дисперсію завтра можна передбачити як зважене середнє:

1) довгострокової середньої дисперсії (коефіцієнт);

2) сьогоднішнього прогнозу дисперсії;

3) новин.

Ваги цих трьох детермінант визначають, наскільки швидко волатильність змінюється з появою нової інформації та повертається до довгострокового середнього значення [2, 4].

Слід мати на увазі, що необхідно дотримуватись двох вимог щодо виразу для (умовної дисперсії) для обох специфікацій: ARCH та GARCH:

1) всі коефіцієнти є позитивними;

2) всі характеристичні корені лежать в межах одиничного кола аби була скінченною. Для дотримання стаціонарності сума всіх коефіцієнтів за винятком перетину повинна бути меншою за одиницю ) [6].

Різновидом таких моделей є ARCH-М (модель у середньому), яка забезпечує явний зв’язок між ризиком (умовною волатильністю) та найкращим прогнозом часового ряду.

Метою статті є дослідження волатильності і стабільності у динаміці вартості грошової одиниці та визначення їх співвідношення.

Виклад основного матеріалу. Наслідуючи приклад Р. Енгла, ми дослідили, якою була волатильність інфляції, обмінного курсу та відсоткової ставки як показників, що характеризують рівень стабільності грошової одиниці.

Період дослідження охопив 10 років та 8 місяців та містить щомісячну інформацію.

Перш за все, вартість грошової одиниці може бути виражена через купівельну спроможність грошей. Купівельна спроможність щодо товарів змінюється з інфляцією. Динаміку річного показника інфляції та її волатильності зображено на рис. 1.

Із графічного зображення видно, що висока інфляція супроводжується високими показниками її коливань. Взагалі, поняття стабільності є протилежним до волатильності та ризику.

Рис. 1. Щомісячна динаміка річної інфляція та її волатильність за період з січня 1996 р. до серпня 2006 р.

Наслідуючи процес GARCH (1,1) у середньому прогноз динаміки самої інфляції можна описати рівнянням (5), а волатильність інфляції – рівнянням (6):

, (5)

, (6)

де – інфляція поточного періоду, – умовна дисперсія (волатильність) інфляції, зображена на рис. 1, – шок (новини) попереднього періоду.

Отже, прогноз інфляції поточного періоду можна описати попереднім її рівнем та волатильністю, яка у свою чергу на 64 відсотки залежить від прогнозу коливань попереднього періоду та на 31 відсоток – від новин (або шоків) того ж періоду. Такі коефіцієнти (або ваги) щодо двох елементів впливу відповідають теорії інфляційних очікувань, за якої прогноз інфляції (у нашому випадку – волатильності) має вплив на майбутнє значення інфляції. Новини попереднього періоду теж суттєво впливають, однак мають меншу вагу, оскільки у їхньому впливі завжди присутній лаг. Щодо рівня стабільності, до якого прямує волатильність, то можна припустити, що цим рівнем є довгострокове значення, виражене коефіцієнтом та дорівнює 0,32. Щоб виразити значення волатильності у відсотках, візьмемо квадратний корінь із показника, тоді довгострокове значення волатильності становить 0,56 відсотка. Вважатимемо, що періоди із значеннями понад цей рівень є нестабільними. При цьому, як показує рисунок 1, це можуть бути періоди як інфляції, так і дезінфляції.

Зрозуміло, що коливання інфляції безпосередньо впливають на добробут населення навіть у випадку постійного зростання реальних доходів, тому економічна політика має будуватись на цілях досягнення якнайменших інфляційних коливань, коли економічним суб’єктам не потрібно враховувати зростання цін при плануванні своєї діяльності.

Оскільки за допомогою грошей можна придбати не тільки товари, а й іноземну валюту, то іншим показником аналізу є обмінний курс. Розглядаючи офіційний номінальний обмінний курс гривні до долара США як інструмент грошово-кредитної політики, ми проаналізували його волатильність. Звичайно, в даному випадку її важче описати, ніж коливання інфляції, оскільки Національний банк України довгий час (з 2000 року) дотримувався політики стабільності офіційного номінального обмінного курсу на рівні 5,4-5,3 грн./дол. США, здійснивши тільки незначне його укріплення на 4 % у квітні 2005 року до значення 5,05. Отже, банк намагався уникати додаткових ризиків для економіки, спричинених коливаннями курсу.

Волатильність обмінного курсу гривня/долар США зображена на рис. 2.

Рис. 2. Волатильність офіційного обмінного курсу гривні до долара США за період з січня 1996 р. до серпня 2006 р.

Як бачимо, графік добре показує коливання, спричинені кризою серпня 1998 р. та період стабільності після 2000 року. Чітко видно, що за періодом коливань слідує період ще більших коливань: 1998-2000 роки. Подібна ситуація однак у менших розмірах спостерігалась і у 2004-2005 роках – перед укріпленням гривні у квітні 2005 року відбувалось поступове її укріплення протягом 2004 року.

Коливання обмінного курсу можна описати процесом ARCH-M (1), що відображено рівняннями (7) та (8). З метою опису прогнозу обмінного курсу ми застосували додаткову змінну для шоку серпня 1998 року.

, (7)

, (8)

де є першою різницею логарифмів значень обмінного курсу грн./дол., є змінною для шоку 1998 року, коли відбулась різка девальвація курсу, – умовна дисперсія (волатильність), зображена на рис. 2, – шок (новини) попереднього періоду.

Незважаючи на важкість опису коливань обмінних курсів у країнах з перехідною економікою, вищевказана модель статистично значимо показує, що новини попереднього періоду мають значний вплив на волатильність обмінного курсу сьогодні. За нашими оцінками, довгострокове значення щомісячної волатильності для обмінного курсу становить 0,01 – це рівень, до якого волатильність прямує у довгостроковій перспективі (у відсотках значення становитиме 0,1), тобто це значення можна вважати рівнем стабільності, відхилення від якого, наприклад на одне стандартне відхилення, можна вважати нестабільністю. Перехід до режиму плаваючого обмінного курсу може підвищувати волатильність, та підвищувати валютні ризики, особливо на початковому етапі.

Звичайно, аналіз волатильності номінального курсу є лише прикладом, сфера дослідження волатильності обмінного курсу може бути розширена через застовування даних щодо реального курсу та даних міжбанківського валютного ринку. Однак, вже звідси можна зробити корисні висновки для прогнозування коливань. За словами Р. Манделла, волатильність обмінного курсу є головною загрозою розвитку світу сьогодні, адже вона спричиняє непотрібні коливання на ринках капіталів. Коли рівень обмінного курсу занадто високий, це впливає на реальну вартість податків, вартість фінансових активів, внутрішній рівень цін в країні [7].

Важливим фактором в економіці, що суттєво впливає на купівельну спроможність та який можна отримати за певну ціну, є кредит, а ціною, відповідно, є відсоток за нього. Нашою метою є оцінка волатильності відсоткової ставки як інструмента грошово-кредитної політики – облікової ставки НБУ, динаміка якої за період 1996-2006 рр. зображена на рис. 3.

Рис. 3. Динаміка облікової ставки НБУ та її волатильності за період з січня 1996 р. до серпня 2006 р.

Аналогічною до попередніх двох показників є поведінка умовної волатильності облікової ставки у високих коливаннях до 2000 р. та стабільності після цього. На рис. 3 теж відображено шоки кризи 1998 р. Коливання облікової ставки можна описати наступним
рівнянням:

(9)

де – умовна дисперсія (волатильність), зображена на рис. 3, – шок (новини) попереднього періоду.

Таким чином, волатильність облікової ставки на 80 % можна описати прогнозом попереднього періоду та на 17 % – новинами чи несподіваними шоками. Дійсно, центральні банки, як правило, змінюють облікову ставку поступово, не різко, згладжуючи ефект від такого перетворення. Довгостроковий рівень, до якого прагне коливання ставки, є малим і становить 0,1 відсотка. Вважатимемо цей рівень коливань стабільним, а відхилення від нього – порушенням стабільності.

Висновки. Отже, на усіх трьох рисунках спостерігається однакова закономірність – реакція на шоки 1998 року та стабільність після 2000 року. Коливання інфляції та облікової ставки значно залежать від прогнозів попередніх періодів, а у впливі новин є певний лаг. Коливання обмінного курсу найбільш чутливі до шоків. При цьому варто враховувати, що наведені моделі описують процес коливань та можуть не враховувати ряд ризиків. Наприклад, підтримка стабільності номінального обмінного курсу може загрожувати втратою золотовалютних резервів центрального банку.

Будуючи економічну політику, необхідно згладжувати ефекти від новин та підвищувати залежність від попередніх прогнозів. У довгостроковій перспективі варто знижувати рівень волатильності, тобто наближати природні значення коливань до нуля. Це нестиме вигоду для агентів економіки через зниження ризиків та підвищення впевненості, комфортності у прийнятті рішень, хоча це може “зашкодити” отриманню надприбутків, характерних для перехідної економіки. З іншого боку, така політика створює сприятливий інвестиційний клімат та умови для рівномірного економічного зростання.

Список літератури

1. Andersen T. et.al. “Volatility Forecasting”, NBER Working Paper № 11188. – 2005.

2. Bollerslev T. Generalized Autoregressive Conditional Hetero-skedasticity // Journal of Econometrics. – 1986. – № 31. – Р. 307-327.

3. Engle R.F. Autoregressive Conditional Heteroskedasticity with Estimates of the Variance of U.K. Inflation // Econometrica. – 1982. – № 50. – Р. 987-1008.

4. Engle R.F. Risk and Volatility: Econometric Models and Financial Practice. Nobel Lecture, December 8, 20031.

5. European Central Bank. Monthly Bulletin. July, 2006.

6. Hamilton J. Time series Analysis. Princeton University Press, 1994.

7. Mundell R. Threat’s to the World’s Prosperity // www.Robertmundell.net.

Отримано 13.11.2006

УДК 336.7

М.О. Аршевський, директор Макіївської філії
АБ “Український БізнесБанк”,
І.Г. Брітченко, д-р екон. наук ©

ДЕЯКІ АСПЕКТИ КРЕДИТУВАННЯ ДОТАЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ ДЕРЖАВНОЇ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ (НА ПРИКЛАДІ ПІДПРИЄМСТВ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ)

Постановка проблеми. Вугільна галузь має величезне значення для економіки та енергетичної безпеки держави. Вирішення її економічних, фінансових, технічних і соціальних проблем сприятиме не тільки розвитку вугільної промисловості, а й всього народного господарства. Основними проблемами вугільної промисловості є: застарілий морально та зношений фізично шахтний фонд, що визначає його низьку інвестиційну привабливість для здійснення інноваційної моделі модернізації та розвитку вугільної промисловості; хронічна нестача власних обігових коштів, державної підтримки, запозичень, недержавних інвестицій як на забезпечення поточного функціонування, так і для розвитку вугледобувних підприємств.

Аналіз проходження грошових коштів та отримання кредитних ресурсів свідчить, що підприємства вугільної промисловості обслуговуються більш ніж в 30 комерційних банках України. Відсотки за користування кредитними ресурсами коливаються від 15 до 25 %. Відсутність єдиної фінансової політики по залученню кредитів негативно відбивається на фінансово-економічному стані вугільних підприємств, призводить до нераціонального використання запозичених коштів. З іншого боку, існує ряд проблем, які виникають у комерційних банків при кредитуванні державних підприємств. Так, більшість державних підприємств мають капіталоємні виробництва з гострим дефіцитом обігових коштів, що в свою чергу, ставить перед банками-кредиторами завдання по наданню значних довгострокових кредитів. Для дотримання нормативів, які встановлені НБУ, банки-кредитори повинні володіти достатнім регулятивним капіталом, пасивною базою, збалансованою за строками кредитування та резервами. Відповідно до Закону України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” майно державних підприємств-позичальників, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 %, не може розглядатися банком-кредитором як забезпечення зобов’язань за кредитом. При аналізі платоспроможності позичальника, це не дозволяє адекватно використовувати такі показники, як КЛ1, КЛ2, КП (показники миттєвої, поточної, загальної ліквідності). Державні підприємства, зокрема підприємства вугільної промисловості, вкрай нерегулярно отримують державні дотації та кошти від реалізації продукції, що негативно відбивається на дотриманні графіка погашення кредиту та процентів по ньому. У зв’язку з формальною збитковістю вугільних підприємств виникає необхідність в дотаціях. Як наслідок, стає неможливим застосування класичної формули розрахунку рентабельності активів позичальника. Дотаційне підприємство не отримає прибутку, а його активи знаходяться у повному господарському підпорядкуванні керівників підприємства з обмеженнями, які викладені в діючому законодавстві України. Через аналогічні причини не уявляється можливим застосування формули рентабельності продажу. Проте досить інформативним може бути аналіз грошових потоків позичальника за наступною формулою:

К = ,

де К – співвідношення надходжень грошових коштів позичальника до обсягу зобов’язань за кредитом;

Нсм – середньомісячні надходження на рахунок позичальника за період часу (як правило, 3 місяці);

Зм – середньомісячні умовно-постійні витрати позичальника;

Зі – податкові платежі та інші зобов’язання;

n – термін дії кредитного договору (кількість місяців);

Ск – сума кредиту та процентів по ньому.

Саме застосування даної формули при аналізі дозволяє з більшою часткою імовірності визначити достатність коштів у позичальника для виконання своїх зобов’язань.

Мета статті – розгляд проблем, які виникають при кредитуванні дотаційних підприємств державної форми власності та визначення можливих шляхів зменшення їх негативного впливу протягом дії кредитного договору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням проблем кредитування дотаційних підприємств державної форми власності приділяється значна увага, у тому числі й на законодавчому рівні. Незважаючи на суттєві досягнення в цьому напряму, існує низка невирішених питань, які залишаються у спектрі наукових досліджень.

Виклад основного матеріалу. Виходячи з вказаних проблем, на перший погляд складається парадоксальна ситуація: з одного боку, комерційні банки можуть і хочуть кредитувати державний сектор економіки, з іншого – існує ряд серйозних проблем в цій галузі. Оскільки перші проблеми є скоріше не проблемами, а особливостями кредитування державних підприємств, то останні, особливо проблеми по забезпеченню зобов’язань по кредиту, ставлять непереборні перешкоди на шляху такого кредитування. Певний досвід роботи з кредитування подібних підприємств дозволив відпрацювати ряд заходів, які дають змогу зменшити негативний вплив неплатежів у вугільній галузі, а також удосконалити деякі норми законодавства. Перш за все, варто врахувати, що споживачами продукції вугледобувної галузі є як державні, так і приватні (комерційні) підприємства. Саме комерційний споживач може стати відправним ланцюгом при вирішенні проблем по забезпеченню зобов’язань за кредитом. Крім того, Закон України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” забороняє звернення стягнення на майно державних підприємств, але не його виготовлену продукцію. Саме цей факт, окрім забезпечення кредиту, дозволяє банку уникнути необхідності формування обов’язкових резервів при відповідної пропорції розміру кредиту та вартості застави. Відповідно до ст. 553-559 Цивільного кодексу України, банку необхідно здійснити наступні дії:

1. Провести переговори зі споживачем вугільної промисловості (недержавним підприємством) на предмет співробітництва й визначення обсягів споживання.

2. Укласти кредитний договір між банком і позичальником.

3. Укласти договір поручительства між банком, позичальником і споживачем, за яким останній зобов’язується виконати зобов’язання позичальника.

4. Укласти договір застави продукції державного підприємства як забезпечення за кредитом.

На перший погляд, при наявності такого виду забезпечення кредиту як поручительство, відпадає необхідність застави. Проте, керуючись Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями, банки вимушені класифікувати позичальників – державні підприємства – досить негативно, виходячи з того, що вугільні підприємства є збитковими й отримають дотації з Державного бюджету. Як наслідок, банк стикається з проблемою формування резервів, адекватних сумі наданого кредиту, що, в свою чергу, призводить до додаткових витрат. Цю проблему допомагає вирішити механізм 10-кратної застави по відношенню до суми кредиту. При роботі з позичальниками – вугільними підприємствами – такою заставою може бути вугільна продукція на складах підприємства або поручителя та вугілля майбутнього видобутку. Крім того, дана норма дозволить поручителю стати власником вугільної продукції при невиконанні позичальником своїх
зобов’язань.

При супроводженні кредиту, з метою відповідного формування резервів, необхідно систематично обстежувати предмет застави та здійснювати перевірку фінансового стану позичальника.

З метою уникнення можливих збитків, банк повинен чітко вказати в договорі поручительства обсяг відповідальності поручителя й порядок виконання зобов’язань, а саме: поручитель приймає на себе відповідальність за погашення як самого кредиту, так і процентів по ньому, а також комісій, штрафів і т. ін., а для виконання зобов’язань поручителем, достатньо звернення банку-кредитора до поручителя та факту прострочення сплати процентів (погашення кредиту). Крім того, на нашу думку, слід передбачити солідарну відповідальність поручителя і позичальника перед банком. Наприклад, державне підприємство отримує кредит на виробничі цілі, та у разі неможливості самостійно погасити заборгованість за відсутністю коштів, може скористатися послугами поручителя. Споживач-поручитель отримує продукцію державного підприємства та, у відповідності зі ст. 556 ЦК України, банк отримує дохід у вигляді процентів при мінімальних ризиках, що в цілому сприяє економічному зростанню. Крім того, застава вугілля, в тому числі й вугілля майбутнього видобутку, дозволяє підприємству уникнути податкової застави.

Проте, слід відмітити, що сам факт наявності подібної практики, говорить про суттєве відставання законодавчої бази від реалій сучасної економіки.

Висновки. Таким чином, найближчим часом необхідно розробити єдині правила кредитування державних підприємств і прийняти окремий нормативний документ, в якому б передбачувались сучасні способи регулювання ризиків при кредитуванні дотаційних підприємств. Такими способами, на наш погляд, можуть бути гарантії держави, або введення в обіг сучасних похідних фінансових інструментів, які б дозволили використовувати їх як предмет застави при кредитуванні державних підприємств і вільно оберталися на ринку цінних
паперів.

Список літератури

1. Бритченко И.Г. Проблемы инвестирования коммерческими банками предприятий угольной отрасли // Труды Vнаучной конференции преподавателей и студентов МЭГИ. – Макеевка: МЭГИ, 1999.

2. Бритченко И.Г. Финансовая деятельность предприятия в условиях перехода банковской системы к прогрессивным кредитным технологиям // Материалы Всеукраинской научно-практической конференции “Проблемы эффективного функционирования предприятий в современных условиях”, Севастополь,
20-25 апреля 2003 г. – Севастополь: СевНГУ, 2003.

3. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями. Постанова НБУ від 06.07.2000 № 279 // http:// www.bank.gov.ua.

4. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 № 2121-ІІІ // http:// www.bank.gov.ua.

5. Про впорядкування роботи з банками: Наказ Міністерства вугільної промисловості від 11.09.2006 № 464 // http:// www.nau.com.ua.

6. Про введення мораторію на примусову реалізацію майна: Закон України від 29.11.2001 № 2864-ІІІ // http:// www.nau.com.ua.

7. Про заставу: Закон України (зі змінами і доповненнями) від 16.09.2005 № 2801-IV // http:// www.zakon.rada.gov.ua.

8. Про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Постанова НБУ від 28.08.2001 № 368 // http:// www.bank.gov.ua.

9. Цивільний Кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV. // http:// www.zakon.rada.gov.ua.

Отримано 06.11.2006

УДК 330.131.7:336.711

В.А. Мищенко, д-р экон. наук, проф.,
Ю.И. Лернер, канд. экон. наук, доц.; Национальный технический университет “Харьковский политехнический институт” ©

Неопределенность и риски функционирования банковских систем

Постановка проблемы. В любой хозяйственной деятельности всегда существует реальность потерь, вытекающих из специфики тех или иных хозяйственных операций, что наиболее характерно для банковских систем. Опасность таких потерь представляют собой экономические риски.

Для учета и уменьшения величины рисков были проанализированы вероятностный характер и надежность различного рода систем: технических, кибернетических, “человеческих”, социальных и экономических. Вероятностный характер этих систем порождает неопределенность их функционирования, что в свою очередь приводит к появлению рисков. Устранение и уменьшение величины этих рисков, безусловно, приводит к повышению надежности функционирования таких систем, увеличению детерминистических начал и уменьшению случайностей в их работе. Одним из наиболее действенных способов уменьшения величины указанных рисков является использование различного рода экономических инструментов. При этом необходимо отметить, что, как показал анализ, чем более эффективный (оптимальный) экономический инструмент применяется при этом, тем меньше риск функционирования указанных систем. Эффективность экономических инструментов связана с оптимальностью принятия в каждом конкретном случае экономических решений на основе используемых для этих целей критериев.

Как показал проведенный авторами анализ, все, что нас окружает, состоит из огромного количества функционирующих систем различного рода. Этими системами, познав закономерности их функционирования, необходимо управлять. Для того чтобы целенаправленно управлять ими, необходимо иметь информацию о том, как они функционируют. Эта информация формируется из огромного количества показателей, характеризующих процесс функционирования систем. Объективное определение величины этих показателей, объективный выбор их номенклатуры – основа, на которой зиждется управление действующими системами.

Любая система является вероятностной, иерархической, не полностью определимой системой. Это значит, что любые показатели, характеризующие работу такой системы, имеют вероятностный характер, т.е. они под влиянием определенных причин непрерывно изменяются как во времени, так и в пространстве. Эти изменения происходят по определенному закону, установив который, можно прогнозировать изменение того или иного показателя. В связи с этим, значения любого из показателей могут рассматриваться лишь с некоторой вероятностью, поэтому нельзя исключить того, что действительные значения отдельных показателей системы окажутся иными, чем это предполагается в результате произведенного расчета. Отсюда можно сделать вывод о том, что процессы в системе протекают по вероятностным, а не по детерминированным закономерностям.

Процессы, происходящие в настоящее время в Украине, изменяющиеся условия деятельности предприятий требуют их переориентации на анализ и учет многообразных изменяющихся внутренних и внешних факторов, которые приводят к появлению рисков и влияют на эффективность их функционирования. Даже на Западе в относительно стабильных условиях хозяйствования значительное внимание уделяется проблеме исследования рисков. В переходной же экономике Украины нестабильность текущей ситуации приводит к усложнению этой проблемы.

Анализ последних исследований. Украинскими учеными проводились исследования, связанные с вопросами вероятностного характера производства и возникших на этой основе рисков. Весьма большое внимание при этом ими уделялось вопросам банковских и страховых рисков. Имеются разработки в области информационных и отраслевых рисков. Все эти исследования базируются на общем теоретическом фундаменте, включающем в себя основные понятия, связанные с теорией риска. Так, во многих задачах финансово-экономической сферы исследователи указывают на то, что принятие решения при этом осложняется наличием неопределенности, заключающейся в неполноте информации об окружающей эти задачи среде [3, 5, 7]. Поэтому в задачах подобного рода принятие решения зависит от объективной действительности, называемой “природой”; сама же математическая модель при этом называется “игрой с природой” и составляет раздел математики “Теория статистических решений” [9].

Основные условия указанных исследований направлены на уточнение смысла рискообразующих факторов для конкретных видов риска, а также на разработку методик влияния этих факторов на динамику соответствующих рисков. В основном, авторы рекомендуют при анализе факторов выявлять те из них, которые воздействуют на “конкретный вид риска” [2]. Так, разработчики системы управления рисками “Mark To Future” компании Algorithmics приводят таблицу, демонстрирующую соотношение отдельных групп рисков и воздействующих на них факторов. Согласно этой таблице, рыночные риски являются производными от 50 до 1000 факторов риска, на кредитные риски оказывают воздействие от 50 до 200 рискообразующих факторов.

По мнению специалистов и исследователей, наиболее актуальной проблемой коммерческих банков является управление кредитным риском [4]. По их данным, кредитный риск составляет более 60 % от общего объема рисков в банковской деятельности. Вторым по степени влияния на банковскую деятельность считается операционный риск (около 25 %). Не менее значимым в банках признается влияние рыночного риска; прочих рисков, в частности, риск ликвидности также отслеживается банками.

Несмотря на такое значение для деятельности предприятий, в том числе и банков, проблемы учета вероятностного характера производства, неопределенности и рисков, понятие “надежность экономической системы”, несмотря на разработанность понятия “надежность технических систем”, не нашло применения в теоретическом и практическом “обиходе” деятельности предприятий и организаций.

Цель статьи. Предметом коллективных исследований, приведенных в настоящей статье, является разработка методики определения и учета надежности экономических систем.

Изложение основного материала. При определении уровня рассматриваемых показателей функционирования систем используются определенные стандарты, методики, мнения специалистов. Такие показатели будем называть номинальными . Из-за вероятностного характера функционирования систем действительные значения таких показателей отклоняются от номинальных, что приводит к определенным ошибкам в определении их уровня (e). Величина ошибки определения показателя может быть найдена в общем виде, исходя из следующего соотношения:

(1)

Ошибки в определении показателей функционирования системы определяются характером и величиной погрешностей. Погрешности, в свою очередь, вызываются многочисленными и разнообразными причинами (факторами). Одни из них определяют одностороннее и систематическое отклонение действительного значения данного показателя от его номинального уровня, другие же вызывают отклонение рассматриваемого показателя в разные стороны и в разные моменты времени. Для данной системы они являются неизбежными. Следовательно, эти факторы являются первопричиной возникновения ошибок при определении величины показателей. В соответствии с этим рассмотрим две категории ошибок при определении показателей и вызывающих их погрешностей: случайные и систематические.

Деление на систематические и случайные характерно, как показал проведенный анализ, и для функции причин-рисков. Существует большое количество методов анализа учета и уменьшения величины систематических рисков; каждый из них обладает определенными недостатками, но всё-таки они с большим или меньшим успехом применяются в практической деятельности экономических систем, в том числе и банковских. Что же касается анализа учета и уменьшения величины случайных рисков, то здесь количество разработанных методов весьма и весьма невелико, да и все они обладают такими недостатками, что их применение весьма неэффективно. Учитывая это, была разработана методика учёта влияния и уменьшения таких рисков, основанная на применении теории вероятностей. Эта методика, несмотря на свою громоздкость (что нивелируется использованием при ее реализации компьютерных технологий), не содержит серьезных недостатков, эффективна и действенна, что подтверждается практикой ее эффективного использования.

Сказанное выше характерно для банковских структур, где в наиболее ярком виде проявляется вероятностный характер, неопределенность и рискованность деятельности этих структур. Банк по своему назначению должен быть одним из наиболее надежных институтов общества, предоставлять основу стабильности экономической системы. В современных условиях неустойчивой правовой экономической среды банки должны не только сохранять, но и приумножать средства своих клиентов практически самостоятельно, ввиду отсутствия государственной поддержки и опоры. В этих условиях профессиональное управление банковскими рисками, оперативная идентификация и учет факторов риска повседневной деятельности приобретают первостепенное значение.

Величина случайных погрешностей и ошибок определения показателей меняется от одного объекта к другому, от одного периода времени к другому. Возникновение этих ошибок и погрешностей вызвано неточностью расчета и непостоянством самого рассчитываемого показателя. При анализе системы с помощью показателей такие ошибки, как правило, не учитываются, поэтому при определении уровня расчетных показателей совершаются определенного рода ошибки. Установление влияния каждой причины (фактора) на расчетную величину того или иного показателя весьма затруднительно. Вполне очевидно, что устранение случайных ошибок при определении показателей может быть произведено путем установления допустимых пределов изменения этих показателей. Величина этих пределов зависит от значений и количества случайных причин (факторов), которые оказывают существенное влияние на показатели и определяют надежность их расчетов. Применяемые в настоящее время методики расчетов показателей исходят из предположения о стопроцентной надежности рассчитываемых показателей, которая в действительности, в связи с вероятностным характером системы, никогда не может быть достигнута. Оценка надежности расчета показателей до сих пор еще игнорируется наукой и практикой, хотя понятие надежности давно уже стало одним из основных понятий в технике, биологии, кибернетике и в других областях знаний. Для устранения этого недостатка необходимо разработать такую методику определения величины показателей, которая бы учитывала (с определенной надежностью) вероятностный (случайный) характер рассматриваемой системы, и с помощью которой было бы возможным определять в каждом конкретном случае пределы изменения расчетных показателей, характеризующих эту систему.

Систематические погрешности и ошибки имеют не случайный характер и направлены в определенную сторону в определенное время. Отличие этих погрешностей и ошибок от случайных состоит, в основном, в том, что их величина на протяжении некоторого периода времени остается постоянной и зависит от таких причин (факторов), которые могут быть учтены. Эти погрешности и вызываемые ими систематические ошибки при определении величины расчетных показателей могут быть исключены путем предварительного исследования и элиминирования их влияния на показатели, т.е. такие погрешности и ошибки могут устраняться ликвидацией вызывающих их причин (факторов).

Кроме того, систематические ошибки возникают тогда, когда упущены более или менее скачкообразные изменения величины рассчитываемых показателей. Причинами (факторами) такого скачкообразного изменения показателей могут быть резкие изменения с течением времени условий, которые не учитываются при определении уровня этих показателей традиционными методами. Кроме того, причиной возникновения систематических погрешностей и ошибок является недопустимое укрупнение расчетов показателей. Для устранения систематических ошибок при этом необходимо создать более обоснованные и детально разработанные методики, нормативы, способы и методы определения величины этих показателей.

Пределы изменения расчетных показателей Y, учитывающие вероятностный характер функционирования рассматриваемой системы, зависят от параметров их распределения (математическое ожидание m_у и среднеквадратическое отклонение s_y). Расчетные показатели системы Y являются “конечными”, синтезирующими показателями, зависящими от комплекса изначальных показателей X, величину которых можно фактически измерить в отличие от синтезирующих – расчетных показателей. По этой причине величина Y зависит от значения величины X.

Для того чтобы определить параметры распределения случайной величины Y, необходимо иметь достаточное количество её значений. Ввиду ограничения числа объектов исследования, получить необходимое количество значений величины Y весьма затруднительно. В связи с тем, что непосредственные измерения величины Y в достаточном количестве, как правило, не могут быть произведены, разработана методика определения параметров распределения величины Y, исходя только из параметров распределения случайной величины X. Эта методика основана на методе линеаризации функции многих переменных.

Предположим, что показатель Y изменяется по наиболее распространенному нормальному закону распределения рассматриваемого признака. Это предположение является объективным, так как в теории вероятностей доказано, что при достаточно большом количестве значений любая переменная величина распределяется по нормальному закону. Методы, которые будут описаны ниже, дают возможность с определенной вероятностью определить пределы изменений рассматриваемого показателя в генеральной совокупности, т.е. предполагается, что выводы могут быть сделаны для очень большого количества наблюдений, и предположение о нормальности распределения величины Y вероятно с определенной надежностью этой гипотезы.

Не вдаваясь в математическое доказательство истинности и объективности определения доверительного интервала, в котором в действительности находится рассматриваемый показатель Y, запишем выражение, исходя из которого представляется возможным определить нижний (а) и верхний (b) уровни этого интервала I_Y, т.е. интервала изменения рассматриваемой величины Y :

(2)

(3)

(4)

Величина t_b определяет для нормального закона число средних квадратических отклонений, которое нужно отложить вправо и влево от центра рассеивания для того, чтобы вероятность попадания в полученный участок I_Y была равна b значения в зависимости от величины b, приведённой в табл. 1.

Таблица 1

Значение t_b

b	t_b	b	t_b	b	t_b	b	t_b
0,80	1,282	0,86	1,475	0,91	1,694	0,97	2,169
0,81	1,310	0,87	1,513	0,92	1,750	0,98	2,325
0,82	1,340	0,88	1,554	0,93	1,810	0,99	2,576
0,83	1,371	0,89	1,597	0,94	1,880	0,997	3,000
0,84	1,404	0,90	1,643	0$95	1,960	0,999	3,290
0,85	1,439			0,96	2,053

Воспользоваться формулами (2)–(4) для определения интервала изменения случайного показателя Y, характеризующего функционирование рассматриваемой системы, можно в следующих случаях:

1. Если известно репрезентативное количество значений показателя Y (при условии однородности рассматриваемого массива наблюдений); тогда значения математического ожидания m_Y и среднеквадратического отклонения s_Y случайной величины Y могут быть определены по следующим формулам:

(5)

(6)

где i – номер наблюдения в рассматриваемом выборочном массиве наблюдений показателя Y объемом n; .

2. Если возможно, исходя из логических рассуждений, определить величину коэффициента вариации показателя YV_Y (в %) или задать величину V_Y, (этот вариант использования формул (2)-(4) возможен в тех случаях, когда имеющаяся выборочная совокупность нерепрезинтативна или неоднородна).

Тогда величины I_Y и a, b определяются по следующим зависимостям:

(7)

(8)

(9)

(10)

(11)

где Y_p – расчетное значение величины Y.

3. Если нет возможности непосредственного определения величины Y, но при этом известен вид зависимости , и есть возможность непосредственного определения величины Х_j (j – количество значений X, ) и параметров закона ее распределения, то тогда с помощью метода линеаризации функций возможно определить величину m_Y и s_Y , исходя из величины m_Xj и s_Xj.

Выводы. Таким образом, исходя из вышесказанного, необходимо отметить, что в статье приведены данные о методах учета случайных погрешностей при определении величины показателей, характеризующих деятельность рассматриваемой экономической системы (в том числе и банков). Эти методы позволяют судить о надёжности данной экономической системы, учесть не только и не столько систематические, но (что самое главное) случайные риски, влияющие на эти системы.

Список литературы

1. Вентцель А.Д. Курс теории случайных процессов. – М.: Наука, 1975.

2. Грабовой П.Г., Петрова С.Н., Полтавцев С.И., Романова К.Г. , Хрусталев Б.Б., Ярошенко С.М. Риски в современном бизнесе. – М.: Аланс, 1994. – 200 с.

3. Дубров А.М., Лагоша Б.А., Хрусталев Е.Ю., Барановская Т.П. Моделирование рисковых ситуаций в экономике и бизнесе. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 224 с.

4. Жуков Е.Ф., Максимова Л.М., Маркова О.М. и др. Банки и банковские операции / Под ред. Е.Ф. Жукова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 471 с.

5. Князевская Н.В., Князевский В.С. Принятие рискованных решений в экономике и бизнесе. – М.: Издательско-книготорговое объединение ЭВМ-Конутр, 1998. – 160 с.

6. Кравченко Т.К. Процесс принятия плановых решений. – М.: Экономика, 1974.

7. Лабскер Л.Г., Бабенко Л.О. Игровые модели в управлении экономикой и бизнесом. – М.: Дело, 2001. – 464 с.

8. Пугачев В.Н. Комбинированные методы определения вероятностных характеристик. – М.: Советское радио, 1973.

9. Шелобаев С.И. Математические методы и модели. Экономика. Финансы. Бизнес. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 356 с.

Получено 10.11.2006

УДК 331.4:336.71

Безпека праці в банківських установах
при використанні комп’ютерних технологій

Постановка проблеми. Використання комп’ютерних технологій підвищує ефективність банківського сектора економіки, але разом з цим виникають і нові проблеми, пов’язані зі здоров’ям працівників банківських установ. Вирішення даного питання включає в себе розробку конкретних заходів безпеки праці, спрямованих на ергономічне обладнання комп’ютерного робочого місця і створення належного виробничого середовища банківського працівника.

Аналіз останніх досліджень. Те, що робота за комп’ютером не зовсім безпечна, раніше інших відчули користувачі найбільш комп’ютеризованої країни світу – США. За даними Міністерства праці, одні тільки так звані “травмуючі дії, що повторюються при роботі з комп’ютером”, обходяться корпоративній Америці в 100 млрд. доларів щорічно. Компенсації, які виплачуються службовцям, досягають астрономічних розмірів, а деяким потерпілим від роботи за комп’ютером доводиться розплачуватися жорстокими болями протягом всього життя [7].

Негативна дія комп’ютера на працівника в першу чергу проявляється у великих перевантаженнях зорового аналізатора, що призводить до загальної перевтоми організму. Це подібно стресу. Звідси і головний біль, відчуття втоми. Якщо стрес у людини тривалий, виникає момент, коли слабка ланка в ланцюзі організму рветься: у одних може загостритися язва, у інших виникають проблеми з серцево-судинною системою, у третіх – з нервовою і т.д. [7].

В цілому при тривалому використанні комп’ютерів у працівників можуть виникати наступні розлади здоров’я: психофізіологічні порушення (нервовість, нерішучість тощо), зоровий дискомфорт, перенапруження скелетно-м’язової системи, розлади центральної нервової системи, порушення роботи серцево-судинної системи, болі в хребті, закам’янілість та оніміння м’язів шиї та плечового поясу, пошкодження дисків хребта, порушення постави, судоми м’язів ніг, підвищена загальна втома, головні болі, поганий сон, підвищена дратівливість, відчуття неспокою і депресивний стан, порушення репродуктивної функції [2, 3, 4].

Значні обмеження м’язової активності можуть стати причиною функціональних порушень, а в деяких випадках призвести до виникнення атеросклерозу, аритмії, гіпертонічної хвороби, інфаркту міокарда. Тривале перебування в одноманітній сидячій позі призводить до застійних процесів, зокрема в області малого тазу, що може викликати гінекологічні порушення [2].

Робота користувача персонального комп’ютера виконується в одноманітній позі в умовах обмеження загальної м’язової активності при рухливості кистей рук, великому напруженні зорових функцій та нервово-емоційному напруженні під впливом дії різноманітних фізичних факторів: електростатичного поля; електромагнітних випромінювань у наднизькочастотному, низькочастотному та середньочастотному діапазонах; рентгенівського, ультрафіолетового, інфрачервоного випромінювань, випромінювань видимого діапазону, акустичного шуму; незадовільного рівня освітленості, незадовільних мікрокліматичних умов. Причиною відхилень у здоров’ї користувачів є незадовільні ергономічні характеристики моніторів, неправильна організація робочого місця, незадовільні санітарно-гігієнічні умови праці [3].

За результатами перевірки одного з банків встановлено, що електромагнітні та електростатичні поля значно вище норми, комп’ютери з точки зору освітлення розміщені неправильно, не дотримується безпечна відстань між комп’ютерами, неякісні захисні екрани моніторів [7].

Невирішені раніше частини проблеми. На сьогодні недостатньо висвітлені питання безпеки праці в банківських установах при використанні комп’ютерної техніки. Поряд з існуючими вимогами щодо охорони праці в банківських установах повинні бути впроваджені безпечні умови праці, стосовно використання нових технічних та електронних засобів банківської діяльності.

Мета статті полягає в аналізі існуючих і наданні рекомендацій щодо спеціальних заходів безпеки праці працівників банківських установ з урахуванням фізіологічних особливостей роботи людини за комп’ютером і технічних параметрів засобів комп’ютеризації.

Виклад основного матеріалу. Безпека праці в банківських установах обов’язково повинна включати в себе технічні методи підвищення безпеки роботи за комп’ютером. Для якісного зображення, запобігання стомлювання очей та зменшення помітного блимання екрану частота кадрової розгортки звичайного монітора з роздільною здатністю 1024х768 повинна бути не менше 75 Гц.

З метою захисту від електромагнітного випромінювання доцільно замінити найбільш поширені, але, на жаль, вже морально застарілі монітори, які містять електронно-променеву трубку, на більш ергономічні рідкокристалічні та органічно-електролюмінісцентні дисплеї, які характеризуються високою якістю відеовідтворення та сучасним дизайном. Для захисту від електромагнітних випромінювань слід встановити захисті фільтри для моніторів. З метою зменшення шуму та вібрації під матричні принтери доцільно підкласти гумові килимки.

Ремонт та заміну картриджів струминних та лазерних принтерів повинні здійснювати технічні працівники у спеціальних приміщеннях. У випадку, якщо виробниче приміщення банку розраховане на багато комп’ютерних робочих місць, то всі вони повинні мати ізольовані перегородки або кабіни.

Всі пристрої комп’ютера повинні відповідати вимогам пожежної та електробезпеки. При ввімкненому комп’ютері заборонено торкатись задніх частин пристроїв, з’єднувати та від’єднувати кабелі з’єднання.

Потрібно приділити значну увагу вимогам до приміщень, в яких знаходиться комп’ютерна техніка та розташуванню робочих місць. Так, згідно з державними санітарними правилами, площа приміщення на одне робоче місце користувача комп’ютера повинна становити 6 м², а об’єм – не менше ніж 20 м³. Відстань від задньої частини монітора до стіни повинна бути не менше ніж 1 м, між боковими комп’ютерами – не менше ніж 1,2 м, а комп’ютерами, які розташовані один за одним, не менше 2,5 м. Не рекомендується розташовувати комп’ютери задніми частинами моніторів один до одного.

Слід приділити належну увагу правильному і ергономічному обладнанню комп’ютерних робочих місць працівників. Працівник банківської установи повинен сидіти за робочим місцем правильно, з рівною спиною. Оптимальна відстань від очей до монітора – 50-70 см. При роботі за монітором доречно робити такі профілактичні заходи: частіше моргати, періодично відволікатися (дивитися у вікно, в далечінь), робити гімнастику для очей.

Потрібно забезпечити оптимальний мікроклімат виробничих приміщень банку, де знаходиться комп’ютерна техніка. Так, відносна вологість повітря повинна становити 40-60 %, швидкість руху повітря – 0,1 м/с, температура повітря – +22-24°С. Приміщення банку також повинні мати оптимальне освітлення, відсутність шкідливих речовин у повітрі, а технічні та електронні засоби – низький рівень шуму і вібрації, мінімальні електромагнітні поля та випромінювання.

У зв’язку з тим, що комп’ютерні електростатичні поля здатні притягувати пил, бруд, інші шкідливі домішки, які є в приміщенні банківської установи, необхідно обов’язково проводити щоденне вологе прибирання приміщення. Приміщення банківської установи, де знаходяться комп’ютери, необхідно через кожну годину роботи провітрювати. Працівникам, які працювали з комп’ютерною технікою, по закінченні робочого дня рекомендується вимити руки теплою водою з милом.

Банківським працівникам через кожну годину роботи за комп’ютером варто робити перерву на 10-15 хвилин, а тривалість безперервної роботи без регламентованої перерви не повинна перевищувати 2 години. Під час перерви потрібно залишити приміщення, де знаходяться комп’ютери. У приміщеннях, де знаходиться комп’ютерна техніка, приймати їжу категорично заборонено.

Не допускається поряд з робочим комп’ютерним місцем наявності пожежо- та вибухонебезпечних речовин. В банківській установі обов’язково повинні бути аптечки першої медичної допомоги. Працівники повинні вміти надавати першу медичну допомогу та взаємодопомогу у разі ураження та травм.

Вагітним жінкам взагалі не рекомендується виконувати роботу, пов’язану з використанням комп’ютерної техніки.

Працівники банківських установ, які будуть працювати з комп’ютерною технікою, обов’язково повинні пройти попередній, а у подальшому періодичний медичний огляд, вступний та первинний інструктажі з охорони праці, перевірку знань з питань охорони праці, електро- та пожежної безпеки. Повторний інструктаж для працівників банківських установ, які працюють з комп’ютерними технологіями, слід проводити один раз на шість місяців, а періодичні медичні огляди – один раз на два роки.

Керівництву банківських установ рекомендується організувати спеціальні кімнати для фізичних профілактичних вправ та психологічного розвантаження для працівників, які працюють з комп’ютерними технологіями.

Висновки. Викладено основні заходи безпеки праці в банківських установах при застосуванні комп’ютерної техніки та технологій. Безпека праці працівників повинна бути невід’ємною частиною роботи служби охорони праці банківської установи. Керівництву банківських установ необхідно створювати належні і безпечні умови праці й збереження здоров’я працівників з урахуванням медичних, санітарних та технічних вимог стосовно використання новітніх комп’ютерних технологій.

Список літератури

1. Дибкова Л.М. Інформатика та комп’ютерна техніка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: “Академвидав”, 2002. – 320 с.

2. Жидецький В.Ц. Охорона праці користувачів комп’ютерів. Навчальний посібник. – Львів: Афіша, 2000. – 176 с.

3. Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І.П. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум: Навчальний посібник. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. – 496 с.

4. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посібник. – Л.: Львів. банк. ін-т НБУ; К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. – 186 с.

5. Обливанцов В.В. Безпека життєдіяльності працівників банківського сектора економіки // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Зб. наук. праць. Том 15. – Суми: УАБС НБУ, 2006. – С. 43-48.

6. http://vio.fio.ru/vio_02/cd_site/Articles.

7. http://vision.ochkam.net.

Отримано 02.11.2006

УДК 336.713:330.131.7

ОПТИМІЗАЦІЯ КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ ШЛЯХОМ ЗАСТОСУВАННЯ
СТРУКТУРОВАНИХ ФІНАНСОВИХ ПРОДУКТІВ

Постановка проблеми. Для всіх, хто займається бізнесом, отримання кредитних коштів у банківських установах є досить складним та багатогранним процесом, який вимагає значних витрат робочого часу, наявності певного виду забезпечення, в основному надійного (депозити, нерухоме майно), та додатково витрачених коштів на побічні обслуговуючі операції, такі як: експертна оцінка, страхування, оплата послуг нотаріуса, юриста тощо.

У свою чергу, комерційні банки неохоче йдуть на кредитування новостворених підприємств, небажаючи поділяти ризики початку невдалого бізнесу. Так само важко видаються інвестиційні кредити. Враховуючи високі ризики, породжені недосконалістю законодавчої бази, відсутністю надійної системи правового захисту кредиторів, банки скоріше відмовляють у видачі даних кредитів, вважаючи, що краще втратити певний рівень прибутку, ніж отримати доволі реальний збиток. Окрім цього, існуюча проблема із строковістю ресурсної бази та коефіцієнта її покриття змушує основні банки скорочувати строки кредитування юридичних осіб.

На сьогоднішній день основна десятка українських комерційних банків значно скоротила обсяги кредитування юридичних осіб, переключившись на споживче кредитування населення. Приймаючи такі рішення, банки керуються наступним:

· з фізичними особами у разі виникнення проблем з погашенням кредиту легше вести судові справи, оскільки більшість населення не може дозволити собі найняти грамотних юристів, які могли б законно продовжити процес погашення;

· можливі втрати від безнадійних кредитних операцій компенсуються високими відсотковими ставками та комісіями;

· короткостроковість даних програм кредитування в основному відповідає строкам ресурсної бази банків.

Наприклад, у Приватбанку сумарний відсоток, який сплачується фізичними особами за споживчим картковим кредитуванням, складає близько 40 % річних, у Райффайзен Банку “Аваль” – 37 % річних. Тобто при проведенні програми кредитування в цілому визначається оптимальна сума неповернень та розраховується максимальна сума отриманих доходів.

Фінансування малого та середнього бізнесу за рахунок залучених коштів ускладнюється через недостатній розвиток вітчизняного фондового ринку та недовіри індивідуальних інвесторів до інститутів спільного інвестування, що лише зросла після проведення приватизації, що також є значною перепоною впровадження нових виробництв і створення нових підприємств та робочих місць.

Все це призводить до консервації індустріального укладу економіки, неможливості впровадження нових знань та інноваційних технологій, здатних скоротити відставання національної економіки від передових західних держав. У зарубіжній практиці комерційних банків для вирішення цих проблем останні десять років активно впроваджуються інноваційні фінансові інструменти, а процес обслуговування клієнтів нагадує інженерний.

Фінансові інженери, які сьогодні працюють у цих банках використовують гібридні та синтетичні фінансові схеми, завдяки яким досягається значна мінімізація ризику та забезпечується швидкість отримання позитивних результатів. Широкого застосування набули не лише традиційні фінансові, але й такі новітні інструменти, як строкові контракти на відсоткові ставки, депозитні сертифікати провідних банків, облігації, зобов’язання та векселі Казначейства США, країн Європи та Азії, фондові індекси міжнародних бірж, індивідуальні акції, свопи.

Ці контракти та їх різноманітні гібридні та синтетичні комбінації дозволяють фінансовим інженерам банків, транснаціональних корпорацій, інвестиційним керуючим взаємних інвестиційних, пенсійних фондів, страхових компаній впроваджувати інноваційні технології управління фінансовими ризиками.

Існує так званий список Дж. Фінерті, в якому відомий фінансовий інженер США систематизував всі наявні фінансові інструменти (їх уже налічується понад сто і їх кількість постійно зростає) [7]. Він вперше класифікував ці фінансові інструменти за потребами їх користувачів, виділивши власне інструменти споживчого типу (цінні папери як традиційні, так і абсолютно нові, типу одноіпотечних акцій з коригованою ставкою та облігацій із змінною відсотковою ставкою), фінансові процеси (дисконтний брокер, термінал на місці продажів, Internet-трейдинг) і фінансові стратегії та рішення (свопи акцій, проектне фінансування тощо.)

Для нейтралізації впливу інфляції було створено нові кредитні деривативи, тенденції сек’юритизації призвели до використання свопів на випадок дефолту, єврооблігацій, пов’язаних з індексами акцій, тощо. Останніми інноваціями є ф’ючерси на погоду, за допомогою яких страхуються від втрат, отриманих від температурних коливань, інструменти, за допомогою яких одночасно прогнозується ціна та дохід, синтетичні контракти, які поєднують ф’ючерси, свопи та опціони тощо.

Для України використання аналогічних інструментів є справою недалекого майбутнього. Сьогодні ж названі процеси у нас поки що мало відомі. У економічній літературі, як і у законотворчому процесі, методологічні аспекти цього сегмента ринку майже не досліджуються, термінологічний понятійний апарат не визначений, для ідентифікації понять та категорій використовуються кальки англомовних термінів. В той же час банківська практика уже має приклади застосування фінансових інновацій.

Аналіз останніх публікацій. Деякі аспекти названих проблем в Україні вивчають такі науковці і практики, як Є. Бублик [1], О. Дзюблюк [2], А. Лобанова [6], Л. Романеско [3], А. Ковальчук [3], І. Колесова [4], О. Конторщикова [5], Е. Найман, О. Пашко, О. Ляхова тощо. Однак комплексні дослідження застосування гібридних або структурованих фінансових інструментів у практиці комерційних банків із вироблення конкретних схем їх використання поки що відсутні. Автором статті уже було запропоновано використання гібриду векселя та факторингу [10] при кредитуванні виробників, гуртових та роздрібних мереж по реалізації одного продукту, яка дозволяє суттєво знизити кредитні ризики.

Мета статті – запропонувати структуровані продукти на ринку інвестиційного кредитування, де строк кредитного договору може складати від 5 до 10 років, а ризик неповернення досить високий, оскільки саме такі кредити потрібні для фінансування нових технологій та видів бізнесу. Участь у цьому процесі банківського капіталу дасть можливість швидше вирішувати проблеми подолання технологічного відставання економіки України від провідних зарубіжних держав.

Виклад основного матеріалу. Просте кредитування у зв’язку з його ризикованістю сьогодні починає гальмувати економічні процеси, а не сприяти їх розвитку. Тобто використання такого традиційного фінансового інструменту, як кредит, уже не дозволяє вирішувати складні питання, які стоять перед банком та його клієнтами. До того ж на цьому сегменті банківських послуг існує суттєва конкуренція.

В той же час, у деяких окремо взятих напрямах банківського бізнесу про конкуренцію не йдеться. Існують послуги, які асоціюються виключно з ім’ям конкретного банку. В кожному випадку є свої причини. В цілому ж далеко не всі банки прагнуть зайнятися технологічно складними або ризикованими видами діяльності. Кредити на оновлення основних засобів і модернізацію виробництва вітчизняні підприємства в основному отримують в Укрексімбанку. Оцінювати частки окремих гравців на цьому ринку складно, оскільки в плані рахунків бухгалтерського обліку банків немає чіткого виокремлення інвестиційних кредитів.

Іноді кредити класифікуються як інвестиційні на підставі строку, що не зовсім коректно, оскільки кредити на поповнення оборотних коштів також можуть бути довгостроковими. Тому судити про розподіл цього ринку можна тільки за суб’єктивними оцінками банкірів. Роблять ставку на кредитування інвестиційних проектів Укрексімбанк і Надра.

Обидва банки, до речі, мають в розпорядженні споріднені лізингові компанії. При цьому явні переваги є у Укрексімбанку як у державного банку, на чиї запозичення розповсюджуються державні гарантії. Жоден банк в Україні не має таких обсягів, строків та вартості зовнішніх позик, як Укрексімбанк. Це і визначає можливості банку за наданням довгих кредитів.

Ринок факторингу фактично ділять два банки – Укрсоцбанк і ТАС-Комерцбанк, при цьому на Укрсоцбанк припадає дві третіх обсягу факторингових операцій в Україні. Причина такої ситуації – у специфіці послуги. Річ у тому, що факторинг, який включає облік і управління дебіторською заборгованістю, фінансування при відстроченні платежів і страхування, є технологічно складним продуктом, хоча багато банків просто ототожнюють факторинг з кредитом. Спроби побудувати цей бізнес робили декілька банків, але досягли успіху лише ті, хто зробив ставку на класичний факторинг і виділив його в окремий напрям бізнесу, як це зроблено в Укрсоцбанку, де навіть створено управління факторингових послуг.

Зараз багато банків оцінили переваги факторингового обслуговування підприємств і намагаються працювати на цьому ринку. Проте специфіка факторингового бізнесу, а саме – високі вимоги до технологій, програмного забезпечення і кваліфікації персоналу не дає їм можливості конкурувати з названими вище банками.

В той же час, у системі вищої економічної освіти підготовки банківських фахівців ці аспекти не вивчаються, що суттєво погіршує конкурентні позиції випускників на ринку праці, а у самих банках, особливо у філійній мережі, відчувається значний дефіцит фахівців, здатних відповідати вимогам змінного середовища та запитам клієнтів.

Використання кількох інструментів фінансового ринку дозволяє створювати різні структуровані продукти з вибором бажаного для клієнта та банку рівня ризику і прибутковості.

Такий фінансовий продукт формується на основі структурування кредитних відносин та залученні до них більше двох стандартних контрагентів (Банк та Позичальник), які відіграють свою певну роль у мінімізації ризиків та часі проведення операції, забезпечують її ресурсною базою.

В основі даного продукту лежить поняття приросту на вкладений капітал, тобто розрахунок майбутньої вартості активу при певному рівні дохідності на конкретний строк дії. Фактично використовується формула майбутньої вартості активу при нарахуванні складних відсотків, яка має наступний вигляд:

де V – майбутня вартість грошового активу;

PV – теперішня вартість грошового активу;

R – відсоткова ставка дохідності;

n – період вкладення активу.

Базовим інструментом структурованого фінансового продукту є довгостроковий депозит. Беручи до уваги той факт, що процентна ставка за довгостроковими депозитами в українських комерційних банках коливається від 13 до 16 % річних, при застосуванні середньої ставки у 14 % річних за умови їх щорічного нарахування подвоєння депозитного вкладу розміром у 1 млн. грн. досягаємо на 6 рік (табл. 1).

Другим базисом є депозитний сертифікат у вигляді письмового свідоцтва про депонування грошових засобів на банківському депозитному рахунку на визначений строк із зобов’язанням щодо виплати процентів на номінал. Даний сертифікат у формі договору або цінного папера видається банком або кредитною спілкою, які і є його зберігачами та тимчасовими зберігачами грошових засобів. Вирішальною умовою є така, що даний депозитний сертифікат повинен бути довгостроковим – у даному випадку строком на 6 років.

Таблиця 1

Розрахунок майбутньої вартості депозиту 1 млн. грн.
під 14 % річних

Період	1	2	3	4	5	6
Сума	1000000	1140000	1299600	1481544	1688960	1925415
Ставка	0,14
Майбутня вартість	1140000	1299600	1481544	1688960	1925415	2194973

Якщо підійти детальніше до розгляду даного фінансового інструменту, то фактично депозитний сертифікат складається з двох складових:

· перша складова – це право власності на номінал грошового депозиту, розміщеного у відповідній установі, яка є емітентом депозитного сертифіката;

· друга складова – це право власності на отримання гарантованого доходу у формі річного складного відсотка відповідно до умов випуску депозитного сертифіката (окремо зазначимо, що на сьогоднішній день випуск відсоткових компонент депозитних сертифікатів не регулюється законодавством, хоча заборони на їх випуск також немає).

Фактично при складанні номіналу депозиту та його процентної складової ми можемо оперувати подвійною сумою довгострокових грошових коштів, в даному випадку вона становить понад 2 млн. грн. Отже, сума в 1 млн. грн. може бути надана у кредит на інвестиційні потреби суб’єкту господарювання строком на 6 років під 14 % річних або на 10 років під 7,2 % у національній валюті. Таких кредитів сьогодні не видає жоден банк.

Головними вимогами до емісії депозитного сертифіката, який є ресурсом при здійсненні запропонованого структурованого кредиту, є наступні:

· депозитний сертифікат повинен бути безвідкличним протягом всього строку його дії;

· системою нарахування має бути складний відсоток з річною капіталізацією та виплатою в кінці строку дії номіналу депозитного сертифіката та відсотків по ньому;

· за умови отримання кредиту на 10 років дохідність на депозитний вклад складатиме 7,2 %, за умови шестирічного кредиту – 14 % річних;

· депозитний сертифікат повинен бути емітованим на пред’явника або передбачати можливість переходу прав власності на його номінал та відсоткову складову.

В цілому у запропонованому структурованому фінансовому продукті мають бути задіяні кілька учасників:

Позичальник – підприємство, яке має на меті отримання інвестиційного кредиту, що надало повністю готовий інвестиційний проект, для здійснення якого залучатимуться кошти. Для цього воно підготувало пакет необхідних документів, передбачених положенням про кредитування банку, який готовий бути кредитором.

Інвестор – придбаває депозитний сертифікат, що слугуватиме основним забезпеченням, для того, щоб гарантувати повернення кредитних коштів, наданих Банком-кредитором Позичальнику під інвестиційний проект.

Покупець – придбаває майнові права на відсоткову складову з дисконтною скидкою. Інакше кажучи, стає власником або отримує право власності на дохід у вигляді складних відсотків, що нараховуватимуться на депозитний сертифікат.

Банк-емітент – проводить емісію депозитних сертифікатів та їх відсоткових складових, реєструє власників та їх правонаступників для депозитних сертифікатів та відсоткових складових.

Банк-кредитор – приймає депозит як основне забезпечення, надаючи інвестиційний кредит підприємству-позичальнику.

Позичальник – може бути будь-яка юридична особа, що має на меті здійснення певного інвестиційного проекту, має певний інвестиційний план здійснення даного проекту та потребує додаткового фінансування на умовах окупності, строковості та зворотності інвестованих у проект коштів.

Інвестором може бути будь-яка юридична чи фізична особа, фонди спільного інвестування, кредитні спілки, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди за умови наявності достатньої кількості грошових засобів, щоб здійснити подвійний депозит до величини потрібної позичальнику суми коштів.

Покупцем можуть бути юридичні особи, фонди спільного інвестування, кредитні спілки, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, органи місцевого самоврядування (коли мова йде про інвестиційні проекти, необхідні для місцевих громад).

Банк-емітент – це банк з першої рейтингової десятки комерційних банків України, що має досвід випуску даних депозитних сертифікатів.

Банк-кредитор – це банк, який має достатню кількість довгострокових ресурсів, щоб фінансувати дані проекти (варто зазначити, що банк-емітент та банк-кредитор можуть бути представлені одним банком).

Схема проведення даної структурованої кредитної операції складається з двох блоків. У першому блоці відбуваються операції депонування та продажу відсоткової складової депозитного сертифіката. У другому блоці відбувається видача кредиту та переуступка прав на депозитний сертифікат банку-кредитору. Дійовими особами у першому блоці є: інвестор, банк-емітент, покупець, у другому – інвестор, банк-кредитор, банк-емітент, позичальник (рис. 1).

Организационная диаграмма

Рис. 1. Структурований інвестиційний кредит на основі депозитного сертифіката

У першому блоці взаємодіють три сторони – Інвестор, Банк-емітент, та Покупець. Інвестор розміщує депозитні кошти розміром у 200 % від розміру необхідного фінансування інвестицій у банку-емітента, отримуючи натомість депозитний сертифікат та його відсоткову складову. Отримавши дані цінні папери, він продає відсоткову складову з 45 % дисконтом на її номінал, отримуючи 55 % грошових коштів одразу та передаючи права власності на відсоткову складову Покупцеві.

Покупець, отримавши дані права, виходить з участі у даному продукті, очікуючи отримання повної суми номіналу у кінці строку дії депозитного сертифіката.

У другому блоці взаємодіють: Інвестор, Банк-емітент та/або Банк-кредитор, Позичальник. Інвестор повідомляє банк-емітент про зміну власника на відсоткову складову та передає сам депозитний сертифікат як заставу під майбутній інвестиційний кредит, одночасно укладаючи угоду з позичальником про продаж з дисконтом 50 % від номіналу депозитного сертифіката.

Банк-кредитор видає інвестиційний кредит у розмірі, що відповідає номіналу депозитного сертифіката, зазначаючи два цільові використання кредитних коштів: (перше – купівля права власності на номінал депозитного сертифіката у розмірі 50 % від суми отриманого кредиту, другий – на сам інвестиційний проект у розмірі інших 50 % – тобто запитувану суму).

Позичальник, отримуючи кредит, оплачує Інвестору 50 % номінальної вартості депозитного сертифіката, отримує право власності на нього, одночасно передаючи права розпорядження ним Банку-кредитору. Інвестор, отримавши 105 % інвестованих коштів, виходить з даної угоди, отримуючи дохід 5 % на вкладені кошти. Розглянемо правові відносини між всіма учасниками. Дані відносини наведено на рис. 2.

Після проведення всіх операцій за даною схемою у ній залишаються лише три учасника: Банк-емітент, Банк-кредитор та Позичальник. Банк-емітент сплачує в кінці строку дії відсоткову складову Покупцеві та гасить депозитний сертифікат, направляючи кошти у розмірі його номіналу у Банк-кредитор.

У свою чергу, Банк-кредитор, маючи право розпорядження депозитним сертифікатом, пред’являє його до сплати у Банк-емітент та отримані кошти спрямовує на погашення позичкового рахунку позичальника у повному обсязі.

Позичальник сплачує частку кредиту у розмірах, необхідних для фінансування інвестиційного проекту протягом строку дії інвестиційного кредиту рівновеликими частинами.

Всі учасники даного структурованого інвестиційного кредиту мають суттєві переваги у порівнянні із прямим кредитуванням.

Организационная диаграмма

Рис. 2. Правовідносини між учасниками структурованого
інвестиційного кредиту

Так, позичальник отримує наступні преференції:

· більш прискорений процес фінансування, ніж при прямому зверненні до кредитної установи;

· негайний доступ до повної необхідної суми інвестиційного капіталу (без траншів та без необхідності поетапного звітування про освоєння сум перед банком або зовнішнім інвестором);

· можливість розміщення тимчасово вільних сум на депозитних рахунках з метою компенсації банківських виплат;

· відсутність вимоги щодо участі у проекті сторонніх осіб та розподілу прав власності з ними;

· заставний депозитний сертифікат можна декларувати як актив компанії, що одразу збільшує вартість активів балансу та покращує інші фінансові показники;

· виплата “тіла” кредиту проводиться шляхом зарахування суми з депозитного сертифіката і не вимагає значної акумуляції коштів по завершенні кредитного періоду;

· фактична фіксована плата як погашення самого кредиту у межах суми, що була необхідна для проведення інвестиційного кредиту, перетворює даний кредит у безвідсотковий та не збільшує накладні видатки на суму нарахованих відсотків (табл. 2).

Таблиця 2

Порівняльний аналіз суми виплат за простим кредитним продуктом і структурованим інвестиційним кредитом

Період	1	2	3	4	5		6	Фактично сплачено
								кредиту	відсотків
За простим кредитним продуктом (інвестиційний проект)
Сума	1000000	833333	666667	500000	333333		166667	1000000
Ставка	0,14
Сума сплачених відсотків	140000	116667	93333	70000		46667	23333		630000
Всього								1630000
За структурованим кредитом
Сума фіксованої плати	105000	105000	105000	105000		105000	105000		630000
Всього								630000

Як видно із розрахунків, для позичальника відбувається здешевлення вартості кредитних ресурсів та зменшення річних сум погашення кредиту. Так, на перший рік користування простим інвестиційним кредитом позичальнику необхідно сплатити 166663 грн. на погашення “тіла” кредиту та 140000 грн. відсотків, що разом складе 306 тис. грн., що фактично підвищує ризикованість проекту в цілому. Кредит автоматично закривається без будь-яких додаткових дій з боку позичальника.

Інвестор також має свої переваги щодо участі у даному процесі:

· він не несе жодних ризиків втрати інвестиційних коштів. Грошові засоби знаходяться під повним контролем і юридичною власністю Інвестора до моменту укладання угоди купівлі-продажу майнових прав на депозит;

· отримує дохід у розмірі 5 % на вкладений капітал протягом трьох банківських днів, що необхідні для оформлення всіх юридичних угод між учасниками, що в перерахунку на річну ставку складає 608 %!

· може неодноразово повторювати даний вид інвестування з частотою раз на тиждень, отримуючи великі прибутки.

Покупець:

· придбаває фінансовий інструмент із 45 % дисконтом;

· може самостійно перепродати її протягом строку дії даного цінного папера будь-якому учаснику фінансового ринку;

· не має ризику та отримує гарантований прибуток.

Банк-емітент:

· може користуватись повною сумою депозиту без обмежень протягом дії депозитного сертифіката;

· отримує довгострокову ресурсну базу (якщо інвестиційний кредит оформлятиметься на 10 років, то ставка може коливатись до 7,2 % річних);

· розміщує дані грошові засоби за короткостроковими активними операціями, отримуючи хороші прибутки на маржі;

· покращує показники співвідношення між залученими та наданими коштами за їх строком.

Банк-кредитор:

· не має ризику неповернення “тіла” кредиту;

· отримує середню ринкову дохідність;

· у випадку дефолту може достроково продати депозитний сертифікат з метою погашення “тіла кредиту”;

· має можливість зобов’язати Позичальника приймати та зберігати кредитні засоби розрахунковому рахунку, відкритому у нього;

· користується залишками невитрачених кредитних коштів, оскільки за структурованим кредитом всі кошти видаються одразу (без траншів);

· перетворює надані кредитні кошти у короткострокові депозитні, що є навіть вигіднішим, ніж очікуваний дохід від кредиту.

Висновки. Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що інноваційні фінансові продукти, зокрема структуровані інвестиційні кредити, можна видавати без ризику, коли як ресурсну базу для них впровадити у банківську практику емісію та обіг номіналів довгострокових депозитних сертифікатів на пред’явника з реалізацією їх з дисконтними знижками та їх процентних складових як окремих інструментів.

Запропонований структурований інвестиційний кредит є лише одним із численних фінансових інновацій, які сьогодні успішно використовуються у зарубіжній банківській практиці, де оперативно поряд із виникненням вдосконалюється законодавство. В Україні цей продукт може знайти широке застосування за умови навчання персоналу та видання відповідних нормативних документів Національним банком України, Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку.

В цілому ж сфера фінансового інжинірингу, особливо в частині застосування таких фінансових інновацій, що дають можливість суттєво зменшити кредитні ризики, потребує подальших досліджень.

Список літератури

1. Бублик Є. Диверсифікація фінансових інструментів на іпотечному ринку України // Ринок цінних паперів України. – 2006. – № 1-2.

2. Дзюблюк О. Ринок банківських послуг: теоретичні аспекти організації і стратегія розвитку в Україні // Банківська справа. – 2005. – № 3. – С. 40-53.

3. Ковальчук А.Т. Банківський кредит: правові засоби повернення. – К.: Знання, 2001. – 150 c.

4. Колесова І.В. Використання факторингу в управлінні фінансами корпорації // Фінанси України. – 2004. – № 3. – C. 135-144.

5. Конторщикова О. Факторингові послуги як інструмент управління дебіторською заборгованістю // Економіка. Фінанси. Право. – 2002. – № 9. – C. 11-12.

6. Лобанова А.Л. Перспективи розвитку ринку нетрадиційних банківських
послуг // Фінанси України. – 2003. – № 3. – C. 133-140.

7. Маршалл Дж.Ф., Бансал В.К. Финансовая инженерия: Полное руководство по финансовым нововведениям: Пер. с. англ. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 784 с.

8. Романенко Л.Ф. Особливості використання комерційними банками нетрадиційних банківських продуктів // Фінанси України. – 2001. – № 11. –
C. 114-119.

9. Сохацький Ю. Гібридні фінансові інструменти вітчизняного ринку банківських послуг: непотрібне ускладнення чи необхідність? // Світ фінансів. – 2006. – № 1(6). – С. 143-150.

10. Хорунжий С. Цінні папери – майно чи зобов’язання? // Цінні папери України. – 2001. – № 37.

Отримано 06.11.2006

УДК 656.13:65.018

ФОРМИРОВАНИЕ ПРЕДУПРЕЖДАЮЩИХ И КОРРЕКТИРУЮЩИХ ВОЗДЕЙСТВИЙ В МЕНЕДЖМЕНТЕ КАЧЕСТВА

Постановка проблемы. Инструментом регулирования и улучшения процессов предприятия, повышения эффективности и результативности менеджмента качества являются предупреждающие и корректирующие управленческие воздействия. Обеспечение их адекватности, действенности требует наличия и применения соответствующих методических основ. Наряду с тем , в специальной литературе по менеджменту качества (стандартах, научной и учебной) рассматривается необходимость выработки таких воздействий и приводятся общие рекомендации. Однако специальные методики, порядок их разработки не указываются.

Анализ последних исследований и публикаций. В стандартизованной литературе и публикациях, посвященных разъяснению и анализу используемых стандартов в области качества, определен терминологический аппарат предупреждающих и корректирующих воздействий. В соответствии с [5, с. 91] термин “предупреждающие действия” обозначает процесс поиска и принятия мер, направленных на решение потенциально возможных проблем, связанных с продукцией, услугами или системой менеджмента качества. При этом предупреждающие действия определены как выявление возможных несоответствий и устранение их причин с целью предупреждения их возникновения. Термин “корректирующие действия” обозначает непрерывный процесс решения тех же проблем и трактуется как разрешение возникшей проблемы путем устранения причин несоответствий продукции (услуг) установленным требованиям с целью недопущения их повторного возникновения.

Относительно теоретических и методических основ выработки и порядка проведения предупреждающих и корректирующих воздействий, указывается, что они укладываются в рамки известного цикла PDCA (планирование – исполнение – проверка – действия) и включают следующие этапы: проведение исследований с целью выявления коренных причин проблемы; выбор способа надежного устранения этих причин; проверка его эффективности в реальных условиях; установление доработанного процесса в качестве стандартного. Не отрицая общего порядка выработки воздействий, следует отметить, что их перечень является общим и не позволяет эффективно реализовать данные процессы.

Кроме этого, в литературе [1, 2, 5, 7] достаточно много внимания уделяется информационной основе выработки предупреждающих и корректирующих воздействий: использованию соответствующих методов сбора информации, оцениванию статистики тенденций и критических режимов организации производства и т.п. В работе [4, с. 79] содержится алгоритмизация процесса выработки предупреждающих и корректирующих воздействий на основе документированных процедур, представленных как пример трансформации требований стандартов ИСО 9000:2000 в конкретные документы. Приведенные в данной работе алгоритмы можно рассматривать как определенный порядок проведения соответствующих действий, теоретические и методические основы их выработки не разработаны.

Целью данной статьи является формирование методических основ выработки предупреждающих и корректирующих управленческих воздействий, реализуемых системой менеджмента качества на предприятии.

Рис. 1. Абстрактна просторово-часова модель трансформації світової економіки*

Рис. 2. Несприятливість національного доходу*

Рис. 3. Товарні ринки, грошові ринки та стан платіжного балансу*

Рис. 4. Стимуляція притоку капіталу*

Список літератури

Рис. 1. Класифікація факторів, що формують ринкову оцінку вартості банку

Рис. 2. Класифікація видів вартості банку

Список літератури

Л.В. Кривенко, д-р экон. наук, проф., Украинская академия банковского дела НБУ; С.В. Кривенко, канд. экон. наук, Полтавский институт бизнеса©

Список литературы

ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ФОНДОВОГО РИНКУ В КОНТЕКСТІ МАРКЕТИНГОВОГО СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Таблиця 1

Розрахунок операційних ризиків центрального офісу банку

Таблиця 2

Розрахунок операційних ризиків відділення банку

Таблиця 3

Розрахунок операційних ризиків сумарно по банку

Таблиця 4

Розрахунок математичного сподівання для центрального офісу банку

Таблиця 5

Розрахунок математичного сподівання для відділення банку

Таблиця 6

Розрахунок математичного сподівання для банку в цілому

Таблиця 7

Розрахунок відносних випадкових величин для центрального офісу банку

Таблиця 8

Розрахунок відносних випадкових величин для відділення банку

Таблиця 9

Розрахунок відносних випадкових величин для банку в цілому

Список літератури

Рис. 1. Щомісячна динаміка річної інфляція та її волатильність за період з січня 1996 р. до серпня 2006 р.

Рис. 2. Волатильність офіційного обмінного курсу гривні до долара США за період з січня 1996 р. до серпня 2006 р.

Рис. 3. Динаміка облікової ставки НБУ та її волатильності за період з січня 1996 р. до серпня 2006 р.

Список літератури

Список літератури

Таблица 1

Значение tb

Список литературы

Список літератури

Таблиця 1

Розрахунок майбутньої вартості депозиту 1 млн. грн. під 14 % річних

Рис. 1. Структурований інвестиційний кредит на основі депозитного сертифіката

Таблиця 2

Порівняльний аналіз суми виплат за простим кредитним продуктом і структурованим інвестиційним кредитом

Список літератури

О.Н. Криворучко, канд. экон. наук, доц., Харьковский национальный автомобильно-дорожный университет©

Рис. 1. Абстрактна просторово-часова модель трансформації світової економіки^*

Рис. 2. Несприятливість національного доходу^*

Рис. 3. Товарні ринки, грошові ринки та стан платіжного балансу^*

Рис. 4. Стимуляція притоку капіталу^*

Л.В. Кривенко, д-р экон. наук, проф., Украинская академия банковского дела НБУ; С.В. Кривенко, канд. экон. наук,
Полтавский институт бизнеса©

ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ФОНДОВОГО РИНКУ В КОНТЕКСТІ МАРКЕТИНГОВОГО
СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Розрахунок відносних випадкових величин
для центрального офісу банку

Значение t_b

Розрахунок майбутньої вартості депозиту 1 млн. грн.
під 14 % річних

О.Н. Криворучко, канд. экон. наук, доц.,
Харьковский национальный автомобильно-дорожный университет©